Довелося народжувати дитину вдома, — жителька прифронтової Новогригорівки

За час активних бойових дій було вбито кілька корів, пошкоджено кілька будинків, але дивом ніхто з людей не постраждав.  Мешканці кажуть, що їм просто пощастило, адже навіть підвали від ГРАДів не врятували б.

Приблизно рік цей населений пункт був відрізаний від світу: сюди не їздили волонтери, не доходила гуманітарна допомога. Мешканці виживали завдяки городам і коровам.

Марина Христенко півроку тому народила дитину просто у себе в хаті. Ось що вона розказує:

 «Схватки начались вот так и родила. Дома. А после этого скорую вызвали все таки. Еле-еле приехала. Мой отец дозвонился еле-еле. Приехала и потом уже отвезли»

Кажуть, що швидкій дуже тяжко добиратися до Новогригорівки, бо асфальтована дорога до села перебуває ближче до лінії розмежування і по ній нікого не пускають, а грунтовою взимку і в дощ проїхати майже неможливо.

Розповідає мама  Марини Олена Христенко:

«Начались у нее схватки, потуги. Я говорю: «Дуйся. Кричи потихоньку. А что делать?  Как я сама рожала. Я знаю как схватки начинаются».

Марина народила дівчинку Оленку. Вона не має жодних проблем зі здоров’ям.

У селі дев’ятеро дітей. Семеро з них школярі . Батьки ведуть їх два кілометри до шкільного автобуса, а тоді ще п’ять кілометрів  він їде до школи. Так само і зворотній шлях.

Автобус запустили, коли у селі з’явився представник  Збройних сил по роботі з населенням.  Він вирішив багато їхніх проблем. Зокрема, організував розмінування городів, на яких залишилися снаряди, що не вибухнули, привернув увагу Червоного хреста до забутого усіма села – селяни тепер отримують матеріальну допомогу, сприяв, щоб до Новогригорівки хліб привозили.

Він тепер демобілізувався. Селяни пам’ятають, що звуть його Олександр Васильович. Прізвища не знають. Але просять по радіо неодмінно передати йому велике вітання.

Юрій Луканов, «Громадське радио» з Донеччини