«Люди, які самі пережили це — гостріше відчувають біль своїх земляків», — волонтер-переселенець

«Окрім того, що в Донбасі почалася війна, поштовхом було те, що в Донбасі ще до початку військових дій почалися політичні репресії. Дуже багато друзів опинилося у підвалах. Я просто зрозумів, що не можу жити в такій квазі-державі, якою є ДНР. Нам свідомим громадським людям, українським патріотам там просто немає місця».

Ярослав зізнається, що якби не телефонний дзвінок дівчини, він би не наважився на переїзд  до столиці.

«Моя дівчина зателефонувала і сказала «Приїжджай нарешті в Київ, бо сама приїду і заберу» і я приїхав».

На Фролівській чоловік опинився, коли прийшов зі своєю дівчиною отримувати допомогу для її родини.

«Я прийшов за допомогою, вірніше прийшла моя дівчина брати допомогу для своєї родини. Там був один дідусь, який з селища Піски. Ми з ним розговорилися, я запитав, як у нього справи і чи залишився ще його будинок, у відповідь почув мат. Він сказав, а чого б це він тут сидів, якщо б будинок залишився? Він приходив постійно  тут допомагав, у нього було прізвисько «Генерал». Він сказав, що в охороні є вільне місце. Я перед тим працював у Вишневому, але, коли закінчився випробувальний термін мені сказали, що щось не сподобалося і я залишився без роботи. А тут мене запитали, чи до вподоби мені така робота. У мене була така ситуація, що я не міг перебирати і рад був будь-якій можливості.  Так я опинився на Фролівській».

Ярослав не жалкує, що доля склалася так, що тепер він працює охоронцем в центрі допомоги для переселенців, адже відчуває свою необхідність тут, для допомоги своїм землякам з Донбасу.

«Тут дуже цікаво. Зустрів багато знайомих переселенців. Це живі люди, у кожного жива історія. Можна почути останні новини і те, що люди пережили. Крім того, що я тут охороняю, можна порадити людям, куди звернутися — є можливість допомагати. Тим більш, що тут половина волонтерів з Донбасу, люди, які самі пережили це, вони гостріше відчувають біль своїх земляків. Більше мотивації допомагати, тому, що ти краще розумієш ситуацію тих людей, в якій вони опинились».

Ярослав немає сумніву, що над Донбасом знов замайорять жовто-блакитні прапори, але поки що не знає коли це станеться, тому не наважується сказати вголос, щоб не відлякнути мрію повернення українського Донбасу.

Дар’я Куренная  програма «Люди Донбасу» для «Громадського радіо»