Мене просто вбивали, — дружківський активіст, що був у полоні бойовиків

Працівника дружківського комунального підприємства 62-річного Василя Зандера члени так званої “ДНР” забрали вночі. Чоловіки у балаклавах приїхали до нього додому, наділи на голову мішок та відвезли у підвал відділу Державної служби охорони, відомого під назвою “катівня”.

Я оглядаю темні, брудні та обшарпані приміщення підвалу, в кожному тільки одне маленьке віконце. Василь розказує, що провів тут 4 доби без сну та їжі, увесь час його катували:

“Василь Зандер: Просто вбивали мене. Різали, катували, вбивали, наручники одягають, тягнуть в камеру й починають автоматами, руками, ногами просто добивати.

Марія Зав’ялова: Вони казали, за що?

Василь Зандер: За українську позицію мою. Ти казав “Слава Україні”, ти Майдан підтримував, отримуй”.

Василю пробили ліву ногу, почалось зараження, він стікав кров’ю, до того ж стався серцевий напад від пережитого. Його життя врятували місцеві алкоголіки, яких кинули до його камери. Заражена рана смерділа, до того ж чоловік вже не подавав ознак життя, то ж вони покликали охорону, й Василя відвезли до лікарні.

Він показує камеру, де його тримали, та власне катівню зі столом, за яким сиділи бойовики та допитували полонених.

“Ось тут, на цій підлозі я провів добу. Тут були пляшки для сечі, бо в туалет нас не водили. Все розлито, жахлива антисанітарія. Й коли я тут лежав, я чув за сусідньою стінкою, привезли чоловіка катувати. Його били, били, а потім чую таку розмову: давай йому відріжемо статеві органи. Як там було — не знаю, але на другий день, коли мене відвели туди знов, в куті була калюжа крові, черевики цієї людини, якась сорочка, штани, його речі. Й куди він потім подівся я не знаю, він зник”.

Василь провів у лікарні два місяці. Спочатку було дуже важко, каже він:

“Спочатку звичайно жахіття снилися постійно. Коли тебе по два-три рази за день до розстрілу готують, ти вже все, покійник”.

Василь каже, він не про що не шкодує, продовжує бути політично активною людиною й бере участь в житті місцевої громади.

Наприкінці нашої розмови в цьому похмурому місці, де досі збереглась атмосфера болю, Василь звернувся до співвітчизників:

“Любить Україну перш за все”, — сказав він.

Коли я вийшла на вулицю, денне світло здалось яскравішим, а повітря неймовірно свіжим та смачним.

Згідно з заявою президента України Петра Порошенка у полоні бойовиків наразі перебуває близька 140 українських полонених, військових та цивільних.

Марія Зав’ялова з Дружківки спеціально для “Громадського радіо“