Одинадцять місяців без пенсії, питної води, газу та світла, — жителі Опитного

У селі Опитне, що під Донецьким аеропортом, люди продовжують жити в холодних підвалах. Одинадцять місяців без пенсії, питної води, газу та світла. Про все це кореспонденту Громадського радіо Ірині Сампан розповідала жителька Опитного Людмила Слива.

Одинадцять місяців без пенсії, питної води, газу та світла, — жителі Опитного
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr-news-15-06-19-opitne.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr-news-15-06-19-opitne.mp3
Одинадцять місяців без пенсії, питної води, газу та світла, — жителі Опитного
0:00
/
0:00

thumb_IMG_9071_1024У селі Опитне, що під Донецьким аеропортом, люди продовжують жити в холодних підвалах. Одинадцять місяців без пенсії, питної води, газу та світла. Про все це кореспонденту Громадського радіо Ірині Сампан розповідала жителька Опитного Людмила Слива.

“Ото в людей хоч вугілля було, тепер його немає, дрова я ходжу підбираю від дерев, які розірвав снаряд. Буржуйку треба десь взяти, не знаю де. Ми цю зиму замерзали. В холоді сиділи, добре, що зима така була цього року тепла.

Я не знаю, що робити, сиджу от, діти просять, щоб поїхала в Маріуполь, а я сиджу тут і стережу однокімнатну квартиру для чотирнадцяти чоловік. І нікуди не поїду, сказала. А куди їхать? До дітей? У них уже внуки є.

Ні, поїхати можна, але за що? Одинадцять місяців не дають пенсію. Їдь в Авдіївку тепер, «імігранта отримуй». Я що, з Германії приїхала чи з Польщі, що мені треба іміграційну тимчасову приписку.

Я жила на тисячу і буду жити на цю тисячу. І мої діти тут працювали, тепер нема ніде нічого, дітей порозкидало, внуки. Ну що це за життя. В Маріуполі сидять там, раніше усі жили тут. Хата там спалена одна, інша – розбита Зарічній (хутір біля села Опитне, ред.), а я сиджу сторожу однокімнатну квартиру, вона он вся дірява. Я ловлю воду, коли дощ. Все протікає.

А діти отримують переселенські?

Не знаю, що вони там отримують. От зятя розрахували в квітні-місяці, не працює.

А де він працював?

В аеропорту. Розрахували. Все. Нема”.

thumb_IMG_9079_1024

Єдиним джерелом води у селян є бетонна скважина з гіркою підземною водою. Вони готують з неї їжу і п ‘ють, інколи питну воду привозить українська армія.

“Викопали як колодязь.

Туди завозять воду?

Ні, вона знизу іде. Правда, гіркувата така.

Це ви на всіх берете?

Ні, це я для себе. Перу, готую. Тим літом усі 28 чоловік готували на всіх, а зараз кожен собі”.

Волонтери, які час від часу привозять гуманітарну допомогу, намагаються вивезти жителів Опитного в мирні міста. Але опитняни залишаються біля своїх будинків, оскільки або не мають до кого виїхати, або бояться мародерства покинутого майна.

“Свої шакали останнє розберуть. Оту ложку-вилку, бо в них все там погоріло і їм нема куди повернуться, як мені їхати? Поїду, вони хату розкриють, хоча там нічого шикарного немає, попродають все.

Які шакали? Односельчани чи віськові?

Односельчани.

А армія нічого не чіпає?

Нічого”.

Людмила також розповіла, що останні дні бойовики припинили обстрілювати Опитне. Але виходити далеко від своїх підвалів мешканці не наважуються.

“Ну менше. В нас вчора тиша була, тільки ввечері. Позавчора і сьогодні теж тихо. Я ж кажу, молоді хлопці, додому йти треба, матері хвилюються, сидять і чекають, а вони бідні тут гинуть, за що! А ми будемо жити вже за ці копійки, аби тільки мир був. Хай Президент щось думає там за нас, він – Гарант”.

thumb_IMG_9080_1024 thumb_IMG_9075_1024 thumb_IMG_9069_1024thumb_IMG_9055_1024

Ірина Сампан з села Опитне Донецької області для Громадського радіо.

Програма  «Люди Донбассу»

Kiew_deut_o_c(1)Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.