«В нас була Старобільська самооборона. І майже всі з самооборони одразу пішли в «Айдар», як тільки він сюди прийшов. Я – садівник, тепличник. А тут раз — і став воєнним. Якщо чесно, як взяв в руки автомат, в мене був мандраж. Звик працювати з садовими інструментами, а тут на тобі».
Вже наступного року Василь стає депутатом Старобільської районної ради, сподіваючись змінити місто на краще.
«Я ніколи не думав, що буду депутатом чи громадським активістом. Я був простим сільським працівником, займався своєю улюбленою справою. Ніколи не думав, але це (політика) — як наркотик: потроху затягує. Цікаво з людьми працювати, цікаво те, що я роблю. Нецікаві інтриги і брехня, цього я не люблю», — розповідає чоловік.
Проте робота держслужбовця виявилася не такою легкою та очевидною, як спершу здавалося.
«Перше враження: куди я потрапив? Перша ж сесія була «кидаловом». Почалися домовленості, що того вибираємо туди, того туди. Я звик робити те, що кажу. Думаю, всі так. Вибрали голову. Заступником мав бути представник патріотичних сил, а так не сталося. В перший же день я побачив, що таке бути політиком навіть на цьому рівні. В нашому місті близько 20% реальних «сепаратистів», 20% реальних патріотів, а 60% — це «болото». Звідки вітер подує, вони туди. Наше завдання як депутатів – це боротися за те «болото». Показати своїм прикладом, своєю добротою, як треба жити. Тоді з того «болота» ми зробимо українців, серед цих мирних людей буде український настрій і українська позиція».
Щодо подій у Старобільську у травні 2014-го, коли над держструктурами замайоріли прапори «ЛНР», Василь Хіміч вважає, що місцеві депутати не винні, а все відбувалося дуже спонтанно.
«Три депутати зі Старобільська були депутатами обласного рівня. Вони голосували за референдум і за «ЛНР». Це Девізоров, Лиманський (зараз начальник податкової) і наш покійний мер. Вони в Луганській обласній раді голосували за проведення референдуму і за створення «Луганської народної республіки». В нас, у Старобільську, такого не було. Це все було спонтанно: приїхали, дали вказівку, зробили референдум. З тих депутатів залишився Кулачка (він в районній раді) і ще п’ять-шість. А так, в основному, весь депутатський корпус — оновлений», — розповідає чоловік.
Василь часом згадує, як зі зброєю захищав Донбас. Каже: це допомагає приймати правильні рішення. Позиція чоловіка щодо непідконтрольних територій — однозначна й категорична.
«Як ми стояли на блокпосту в Золотому, там була лише одна дорога. Я перевіряв всі автобуси. В мене досі стоїть перед очима, як одна дівчина з Алчевська, яка їхала туди, дістала український прапор і сказала: «Будь ласка, підпишіть». Я сказав: «Ти що? Тебе ж там розстріляють!». А вона: «Та пішли вони…». Є там ті, що за Україну. Кидати людей, які там (на окупованих територіях), і за Україну — з нашого боку буде підло», — розповів Василь Хіміч, колишній боєць «Айдару», а сьогодні — депутат Старобільської районної ради.
Анастасія Шибіко, Старобільськ