facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Шість з половиною хвилин без війни: «Равлик» Боцман в інтерв’ю «Громадському радіо»

Олександр розповідає про відчуття після виходу з СІЗО в Маріуполі, де опинився за звинуваченням у незаконному володінні зброєю, пограбуванні та нападі на ферму агрохолдингу в селі Євгеніївка

1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 4 хвилин

Равлик поза війною:Член партизанського загону “Равлики” 20-річний Олександр Крюков (позивний “Боцман”) в інтерв’ю Громадському Радіо розповідає про почуття й відчуття після виходу з СІЗО в Маріуполі, де опинився за звинуваченням у незаконному володінні зброєю, пограбуванні та нападі на ферму агрохолдингу в селі Євгеніївка. Кореспондент “Громадського радіо” Андрій Куликов почав розмову із застереження, що не запитуватиме про війну. Без згадки про війну вдалося поговорити приблизно шість з половиною хвилин. Першим запитанням було: що робить Боцман у Маріуполі цими днями?

Розмова записана у квартирі в Маріуполі, де Олександр зараз мешкає разом з Богданом Чабаном (позивний “Азот”), іншим “Равликом”, заарештованим 8 травня і також випущеним на поруки групи народних депутатів України у червні.

“Ходимо, прогулюємося до моря, ознайомлюємося з містом. Море дуже брудне, місто гарне, але його треба ще трохи “підмарафетити”, навести ладу: відродити будинки, тут багато є пам’яток, але закинутих, багато дуже гарних місць, але про них дуже мало хто знає, вони або кущами заросли, або вже валяться.

— А яке улюблене місце?

— Будинок, в якому зараз живу. Його ніхто не бачить. Усамітненість – це добре.

— Ви самі з Донецька?

— Так.

— А звідки акцент?

— Який? Тернопільський? Бо багато знайомих в Тернополі. Я місяць там прожив.

— А чим відрізняється Тернопіль від Маріуполя, від Донецька?

— Тим, що там люди привітніші, там дуже охайне місто, вони за ним слідкують, за пам’ятками історії.

Я тут книжку почав читати про Степана Бандеру.

— І що вас вразило?

— Та нічого не вразило. Я чув, що він був дуже жорстоким і вбивцею, Іудою. Але я його не бачив, не спілкувався і не дізнаюсь, бо він вже давно помер.

— А з тими, хто притримується бандерівських поглядів доводиться спілкуватися зараз? Поглядів інтегрального націоналізму?

— О, на Західній Україні є такі. Вони всіх би росіян повбивали, всіх “москаляк”. Мабуть, в певних селах і лишилась така культура. В будинках нема ні світла, ні розеток, є тільки телефони, вони заряджають в магазинах. В сім’ї по 15 дітей, в них город, робота.

— Ви зустрічали серед військових справжніх фанатів своєї справи?

— Я про таке не знаю. Бо всі захищають Україну. Ну може бути фанат зброї, фанат бронетехніки, обмундирування. Але немає такого, щоб солдат стріляв з гранатомета, і в цьому він класний, бо він стріляє, бо йому подобається.

— Якби він сказав, що пішов і перестріляв з автомата десять сепаратистів, прийшов, сів і від того отримував задоволення, то, може, його і можна назвати фанатом.

— Яка найбільша брехня і найбільша правда з того, що пишуть про вас, про Боцмана і про Равликів?

— Я не знаю, тому що я не читав, мені не цікаво, кожен крутить на свій лад. Один пише, що ми такі хороші, другий – що ми погані, третій – що сепаратисти, четвертий – що люди Рената Ахметова. Це пишуть звичайні люди, знайомі, які дзвонять і розказують, що там про нас написали. І кожен пише по-своєму. Бо я по сайтах не ходжу. І ніхто не знає, як воно насправді було, хто чим займався. Але всі пишуть, “якщо їх посадили, то, значить, вони бандити, що вони цілий рік нічого не робили, що вони бандити і нічого не роблять”. Так думають багато, але то їх власна думка.

— Але є люди, які думають інакше, що це герої, що вони стали жертвами спецоперацій людей, які хочуть заробити на війні.

— Є, але таких людей мало. Мені дзвонять і більше розказують про погане, ніж про добре.

— А ви вважаєте себе добрим чи поганим?

— Дивлячись, з якого боку подивитися. Можна воювати і для когось бути добрим, а для когось поганим.

— Як можна воювати і бути добрим?

— Можна. Навіть у священника питають, чи вважається це гріхом, що ми на війні вчиваємо людей. Хтось каже, що вважається, хтось – що захищаємо країну і себе.

— Ви практикуючий вірянин?

— Так.

— А ви якої конфесії?

— Православний.

— Звідки у вас усвідомлення українця?

— Бо я народився і жив, і заробляв в Україні.

— А де?

— В Донецьку. Там люди просто зневірились, що з тієї сторони, що з нашої. Хто їм винен. Що Росія творить з ними, що Україні вони якось непотрібні. Людина, наприклад, якщо немає пропуску, вона звідти не може виїхати. Але з нашою системою пропуску, поки вона його зробить, її або вб’ють, або ще щось. І вони думали, що з Росією їм буде добре. Але ж там нема ні роботи, нічого, ціни вищі за наші в два-три рази. Але в них говорять, що в Україні ще гірше.

— Яка подія за останній час найбільше запам’яталась?

— Я познайомився з багатьма хорошими людьми і патріотами. А з поганого, це те, що ми програємо війну. Влада не налаштована на те, щоб виграти її. Коли по тобі стріляють, а ти чекаєш наказу, коли відстрілюватись, можна й недочекатись. Владі зараз важливіші гроші. Нас співробітники міліції запитували, як на війні, і чому ми її не можемо виграти. Я їм сказав свою думку, а вони мені відповіли, що “якщо таке буде, то нам не будуть платити грошей і ще й воювати відправлять. А воно нам не треба. Зараз Україна набрала кредитів, і якусь частку цих грошей віддають на МВС. Їм зарплату підвищили, машини нові дали, вони сидять і не їздять нікуди.

— Що ви більше любите, кіно чи театр?

— Кіно, тому що воно як життя, ніколи не знаєш, на чому воно закінчиться або коли.

— А як би ви хотіли, щоб закінчилося Ваше життя?

— Аби був мир, а я сидів з дружиною в старості, а діти були дорослими. Десь в будинку біля лісу”.

Андрій Куликов з Маріуполя програма “Люди Донбасу” для Громадського радіо.

Слухайте. Думайте.

За підтримки

Громадське нетворк
Поділитися

Може бути цікаво

Зараз працівник ТЦК має бути майстром перемовин — журналістка

Зараз працівник ТЦК має бути майстром перемовин — журналістка

Перукарня і психологи: як працює соціальний центр у Бородянці після окупації

Перукарня і психологи: як працює соціальний центр у Бородянці після окупації