«Тут по телевізору кажуть, що України вже немає», — активістка зі Станиці

Наталя Павлівна виїхала із рідного Луганська до Станиці Луганської 8 липня 2014 року. Тільки от втекти від війни не вдалося

Ведучi

Анастасія Шибіко

«Тут по телевізору кажуть, що України вже немає», — активістка зі Станиці
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr-news-16-11-23_stanycia.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr-news-16-11-23_stanycia.mp3
«Тут по телевізору кажуть, що України вже немає», — активістка зі Станиці
0:00
/
0:00

«Було завдання номер один: виїхати недалеко і туди, де стоять наші. А наші стояли якраз де “Сталінград” (блокпост – ред.). Цей знаменитий “Сталінград”. Бідні хлопці. Я б кожному “Героя України” дала, хто там був». 

Дівчинка дванадцяти років малює на папері російський прапор і чіпляє на холодильник. Таким чином вона сили “нациків” відганяє

Незважаючи на важкі бої та постійні обстріли житлових районів Станиці Луганської, жінка твердо вирішила: звідси нікуди не поїде.

«Я не хочу, чтобы переврали то, что здесь происходит. Потому что здесь только вражеское и оккупационное телевидения. Хочу сказать, что плохо было нам жить девять месяцев без света, но было очень полезно. Потому что тогда здесь не было никакого телевидения. Люди брали информацию внешне. Посмотрите, сколько здесь “учебных пособий”. Куда ни глянь – разбитый дом. Все же прекрасно видели, откуда летит. Многие просто сидят в подвалах. А потом из подвалов выходят, а им голова Плотницкого говорит: “У вас стреляла сегодня украинская армия”. И люди свято верят, как и по всей Украине – телевізору», – каже Наталя Павлівна.

За її словами, пропаганда дуже сильно впливає навіть на дітей.

«Дівчинка дванадцяти років малює на папері російський прапор і чіпляє на холодильник. Таким чином вона сили “нациків” відганяє. Дитина не могла це сама придумати. Що їй зробили “нацики”, які тут є? “Нацики” і всі воєнні “карають” місцевих жителів виключно любов’ю. повірте мені. Тут же як кажуть: “України вже немає, в Україні голод, люди скоро будуть їсти одне одного”. Розумієте? Вся Гебельська методика: чим жахливіша брехня, тим більш охоче в неї вірять», – розповідає жінка. Хоча, за її словами, не всі піддаються цій пропаганді. Навіть на тимчасово непідконтрольних уряду України територіях.

У Луганську залишилися друзі та знайомі, які не можуть виїхати, незважаючи на свої переконання. Жінка каже, що є сміливці, які в так званій «ЛНР» не бояться відкрито заявляти про свою позицію.

«Я відламував фільтри від сигарет і закладав ними вуха, бо поряд була камера, з якої кричали жінки, над якими знущалися»

«Дуже мало говорять про те, що відбувається з проукраїнськими людьми, яких беруть в полон. Тут (у Станиці) є місцевий житель, який був в полоні через любов до України. Він каже: “Я відламував фільтри від сигарет і закладав ними вуха, бо поряд була камера, з якої кричали жінки, над якими знущалися».

Вже більше двох років — не в рідному Луганську, але не переселенка. Цього статусу жінка не хоче отримувати принципово.

«В мене одразу три питання: тимчасово – на скільки? Переміщена – куди? І особа – яка? Це важкий статус. Наче як недогромадянин. Я навіть не оформила переселенських. Суто принципово. Для мене це дуже принизливо».

Наталя Павлівна – відома активістка у Станиці. Таких тут небагато. Проте вони тісно співпрацюють з адміністрацією та воєнними, аби звести до мінімуму сепаратистські настрої у місцевих та тих, які приїжджають з «ЛНР» за пенсіями, продуктами, ліками.