Загалом у Миколаївці повністю або частково зруйновано більше 60-ти будинків. Одним із таких стала і старенька хата Ніни Федорівни — пенсіонерки, що мешкає на околиці міста.
4 липня, вже після звільнення міста, у двір пані Ніни потрапило кілька снарядів, жінка з дочкою та онукою чудом лишися живими. Вони як раз виходили з підвалу, де ховалися від обстрілів цілий тиждень.
«В начале июля прошлого года в Николаевке были боевые действия. Настал день освобождения, проехала тяжелая техника, и в тот же день меня «разбило». Немає півкриші, немає пристройки, не має ні одного вікна, ніяких постройок у дворі, нічого немає», — досі зі сльозами згадує жінка.
Тоді, розповідає пенсіонерка, було дуже важко. Аби хоч якось «підлатати» вікна та дах, жінці довелося просити грошей в борг. В той час на вулиці йшли проливні дощі, а від власних заощаджень пані Ніни за декілька місяців окупації нічого не лишилося.
«Я живу одна, відновлювали дім «з миру по нитці». Скло б/ушне люди давали: де збивали рами, де склеювали, так з божою допомогою і зробили. А кришу — зайняла грошей і на 1200 гривень купила хоч б/ушного шиферу. В цей час як раз пішов дощ, троє суток лив, всі потолки деформувались. І так пройшов вже рік, а я зі своєю мізерною пенсією в 1200 гривень не можу собі нічого дозволити купити», — каже Ніна Федорівна.
За допомогою, за словами жінки, вона одразу ж звернулася до Миколаївської міської ради. Заповнила заяву, надала фото зруйнувань та всі документи. Її будинку комісія надала другу ступінь зруйнувань — середню.
«В миколаївський виконком зверталася, подавала фотознімки розбитого всього. Мені звіди і копійочки не дали, нічим не допомогли».
Окрім того, додає Ніна Федорівна, вчасно на допомогу не прийшла й жодна волонтерська організація. Лише у грудні, коли настали морози, жителям Миколаївки, почали видавати скло. «Скло потім давав «Червоний хрест», та це було вже взимку. Хто б же чекав до цього часу, як жити, як грітись в хаті», — розповіла Ніна Федорівна.
Протягом останнього місяця матеріальну допомогу на відновлення будинків приватного сектору отримали перші три сім’ї у Слов’янську. Рішенням міськради 400 тисяч гривень з місцевого бюджету розподілять між зруйнованими приватними будинками третьої категорії тільки у Слов’янську.
Кожна з таких сімей отримає по 13 700 гривень, тобто по 10 прожиткових мінімумів українця.
Втім, таке рішення викликало резонанс серед жителів Миколаївки. Справа в тому, що всі податки на доходи фізичних осіб (а це вже 18 мільйонів за 10 місяців поточного року) перераховуються у Слов’янськ, а Миколаївку, так би мовити, «лишають за бортом» навіть у питанні відновлення житла.
“Наш Славянский УТСЗН обслуживает и Николаевку. Мне очень непонятны причины, по которым Николаевка не вошла в те списки (распределения)”, — обурюється новий міський голова Миколаївки Олександр Марков.
Зараз очільник міста сподівається, що покращити ситуацію зможе нове керівництво Слов’янська:
«Это позиция Славянского городского совета, но бюджет ведь они у нас отобрали. Может быть, мы сейчас с новым руководством города найдем общий язык. Если нас не услышат в Славянске — мы поедем в область, не услышат в области — поедем в Киев. Так жить нельзя, «у нас лодка дырявая, но вы хоть весла не забирайте».
У свою чергу, начальник управління праці та соціального захисту населення Андрій Евсюков запевняє, що жителі Миколаївки також знаходяться у черзі на отримання матеріальної допомоги. Проте додає, що шанси в них не дуже високі. Надто вже довга черга таких постраждалих.
«Николаевцы есть в очереди, но если они не многодетные мамы, не матери-одиночки и не инвалиды, то шансы у них не очень-то высоки… Дойдет ли до них эта помощь — вопрос риторический. Я думаю, найдут еще деньги. Деньги находятся, но очень медленно».
А кому залишається найбільше сподіватись на державну підтримку — так це пані Ніні та ще сотням таких же постраждалих пенсіонерів Донбасу. Адже, як виявилося, саме найбільша соціально незахищена група в Україні не входить до жодної пільгової категорії та не має права претендувати на допомогу поза чергою.
«Отак і живемо тепер, але будемо надіяться, може, щось зміниться, може, виділять гроші і на нашу Миколаївку. Ми вважаємось містом, а приватний сектор наш ніхто не помічає, ніхто нічим не допомагає», — говорить Ніна Федорівна.
Катерина Колмикова з Миколаївки програма “Права людини” для “Громадського радіо“