«Волонтерство – це дуже коштовне хобі», або СтомАТОлоги на війні

Незабаром мобільний пункт «ТриЗуб-2» волонтерської організації стомАТОлогів «ТриЗуб Дентал» поповниться ще одним прифронтовим кабінетом. А от нові фахівці і найсучасніші лікувальні можливості з’являються у проекті чи не кожної ротації. У черговому рейді із стомАТОлогами-добровольцями побувала кореспондент «Громадського радіо» Олена Холоденко.

Дорога на Маріуполь. «Гусениці побили асфальт, від спеки вкарбувалися в дорогу, і вона відтоді – як пральна дошка. І коли нею  їдеш на швидкості, вона починає гудіти – тому і співає», – розповідає один із моїх попутників.

«Яка це у вас ротація?», – запитую стоматологів. «Після п’ятдесятої збилися з рахунку», – жартують вони. У неділю, 18 березня, на борті «ТриЗуб-2», підрозділу волонтерського проекту «ТриЗуб Дентал» вже чекав лікар-стоматолог з Немирова, що на Вінничині. А тим часом ще два стомАТОлога-добровольця і волонтер-помічник виїжджали з Дніпра. По заметеній снігом трасі їхали до Запоріжжя, де забрали в очільника тризубівців Володимира Стефаніва деякі хірургічні інструменти та електропічку для кабінету. Далі були автополотно, схоже на сир «Рамзес», ділянка так званої «співочої дороги» і – «Пісні, народжені в АТО», що звучали в салоні авто дорогою…

«Ось і крайній блокпост Маріуполя, – говорить керівник ротації стоматологів-добровольців Артем Похил, – Ми проїхали крайній блокпост, за яким закінчується юридична сила законів України в тому розумінні, в якому ми всі до неї звикли. Тут немає поліції, пожежників, МНС. Є лише Збройні сили України. Люди, які сюди заїжджають, чи то військові, чи то цивільні, цілком залежать від волі-рішення командира частини, яка займає цю територію. Він за нас і відповідає… Проїхали шлагбаум – і потрапили в ту саму зону АТО на новоазовський напрямок. Багато разів перетинав цей шлагбаум, дуже багато. Нещодавно відчув – як у тебе в голові «Клац!»: тут все трохи інакше – за законами воєнного часу… Нашу локацію ми  називаємо “десь під Широкиним”».

Тут, під Широкиним, «ТриЗуб-2» працює з січня 2016 року. Нинішня ротація має повний профільний «пакет» стоматологів: терапевт, хірург та ортопед, який може запротезувати пацієнта, хоча за безкоштовними імплантами бійці зазвичай їдуть у клініку за місцем стаціонарної роботи свого майстра.

У лікаря Артема Похила – це приблизно десятий рейд, у його колеги Романа Мироніва – шостий. Віктор Стешенко – організатор комфортної роботи стомАТОлогів – взагалі волонтер-ветеран. І лише інтерн-асистентка Ольга Усова – на борті вперше. Напередодні ротаційного тижня її посвятили у триЗубівці.

Посвячена в тризубівці Ольга Усова – родом із Донецька. До Дніпра переїхала з родиною влітку 2014-го. Говорить, що сприймає ротацію гостро. Адже за чотири роки вперше на своїй батьківщині, в Донецький області. Принаймні, вона повернулася на берег моря, де минало дитинство. «Дивне відчуття… Я намагаюся допомогти людям, які наразі визволяють мій дім», – говорить Ольга Усова. 

Графік розписано на весь термін ротації. Але чи приїдуть пацієнти – залежить від обставин на позиціях бійців. Як ведеться, лікарі приймають по 10-12 людей щодня. Та скількі б їх не було, без огляду не залишиться ніхто. Хай навіть працювати доведеться до ночі.

Перший прийом – звичайна консультація. Лікарі і радіють, і переживають водночас. Нібито розпочнуть у лайт-режимі, утім він може відгукнутися їм надвечір, коли зберуться усі, хто запізнився… Перший пацієнт – морпіх Віктор, «з Крєпості за селом, селище Широкине». Коли у «ТриЗуба-2» була перерва в ротаціях, бійця возили в стоматклініку до Маріуполя. Артем Похил, каже: «Це той випадок, коли лікування зуба – справжня спецоперація для командира: знайти бензин, авто, почекати підопічного до закінчення прийому». Висновок лікаря – «у хлопця із зубами все гаразд». Разом з тим будь-який результат заносять в бортовий журнал – для можливих повторних відвідувань стоматолога. 

Нинішній борт «ТриЗуба-2» – це колишня хлібовозка. Причепурив, утеплив її, забезпечив електрикою лікар проекту Валерій Горбенко з Черкас. Меблі – авторської розробки одесита Олександра Шимченка, який врахував, аби у стоматолога все було під рукою, передбачив столик для ассистента, а також місце для рентгену. На прийом доцільно їхати не далі як за 50 км, скажімо, з Павлополя, хоча подеколи їдуть аж із Волновахи. Втім тризубівці з-під Широкиного мріють про розширення своїх можливостей.

Коли приїжджає підрозділ з не менш ніж десяти людей, один з них лікується, а решта просто чекають. Так само чекає інший лікар. Тоді як ідеальна ротація – два лікаря й асистент. За словами керівника рейду Артема Похила, їм бракує ще одного крісла: «Ми хочемо зробити другу машину на два крісла, яка пересуватиметься по сектору. Новий стоматбудиночок буде комфортнішим, матиме спальні місця і житиме автономно».

Подібні пересувні борти, крім стаціонарного, мають стомАТОлоги проекту «Тризуб Дентал» у селі Карлівка, що в 30 км від Донецька. А тризубівці з-під Широкиного поки що залучають помічників.

«Такої допомоги стомАТОлогам не надасть ніхто, крім досвідченого волонтера. А допомагаю я їм тому, що посмішка людини, яка спочатку боїться, а потім, щаслива, встає зі стоматологічного крісла, багато коштує. Лікар прив’язаний до робочого місця – тому і потрібен помічник», – говорить Віктор Стешенко. Але головне, вважають медики, проїхати по цих дорогах і залишитися живим. «Ми колись з Фондом оборони країни та Федерацією автоспорту України розробляли програму для людей, які їздять в екстремальних і саме в бойових умовах. За чотири роки довелося опанувати багато напрямків роботи. Один з них – екстремальне водіння – стало у пригоді по дорозі сюди», – пояснює Віктор Стешенко. 

Утім і з підвозом пацієнтів і в інших питаннях тризубівцям допомагають усі небайдужі. Зокрема, так звані «сімікі», які опікуються взаємодією між місцевими жителями та військовослужбовцями. Один з офіцерів групи Цивільно-військового співробітництва CIMIC (Бердянське) розповідає, що «ТриЗуб-2» завжди до них звертається у разі потреби: «Як немає світла – дістається генератор, і стомАТОлоги продовжують свою роботу. Вони ніколи не сидять без діла, і до них завжди стоїть черга. Тим більше, що багато військовослужбовців справді потребують стоматологічного втручання».

Тризубівці твердять, що голова Національної спілки стоматологів України Мирон Угрин, який попри все на фронті ставить бійцям імпланти, заразив коллег починанням – максимально застосовувати в умовах війні найсучасніші технології лікування. Тому цього разу Артем Похил привіз на ротацію лазер – із власної клініки у Дніпрі. Яким налякав пацієнта: той не міг повірити, що лазерна голка температурою у дві тисячі градусів здатна відтинати без краплі крові. 

Якщо написи на прапорі розповідають про лікарський склад кожної з ротацій, то шеврони на стіні – це історії пацієнтів. Оскільки «ТриЗуб-2» перебуває у веденні основних дислокацій підрозділів морської піхоти, більшість шевронів – морпіхівські. Утім колекція містить нашивки чи не усіх підрозділів ЗСУ і більшості добровольчих батальйонів.

У кожного з шевронів – своя історія. Важливо, яким чином він отриманий: його віддали добровільно чи спороли з плеча. Віктор Стешенко каже, що цінний шеврон – це «віджатий» шеврон. А Роман Миронів хвалиться тим, що володіє ексклюзивом – шевроном т.зв. “Новоросії”.

Відомо, що медики-добровольці прифронтових шпиталів лікують також мирне населення – причому ці люди мешкають по обидва боки лінії розмежування. Бувало навіть, що на операційний стіл потрапляли полонені – бійці незаконних збройних формувань і російські військовослужбовці. У лікарів «ТриЗуб Дентал», зокрема, з-під Широкиного, інші принципи.

Роман Миронів розповідає, що всі ресурси – як матеріальні, так і часові – стомАТОлоги витрачають на бійців, які захищають країну. Винятком була допомога у кількох гострих ситуаціях. Адже лікар апріорі не може нікому відмовити. Артем Похил налаштований також категорично: «Проект не займається лікуванням цивільного населення, тим більше – тих, хто зрадив своїй країні. У селищі, де розташовано «ТриЗуб-2», п’ять багатодітних сімей, в основному без батька. Як виняток – ми можемо прийняти місцевих дітей».

СтомАТОлоги-добровольці вкладають в проект власні кошти. «Проте ваш ресурс не безкінечний – де межа, за якою фініш проекту?» – запитую у них.

«Є таке гарне прислів’я: волонтерство – це дуже коштовне хобі, – каже Артем Похил. – Крім того – це азарт. Та найголовніший наш ресурс – час. Бо коли ми тут, ми не заробляємо гроші для своїх родин. Утім, коли бачиш зворотній зв’язок – підрозділ просановано, і можна не турбуватися щонайменше півроку, – хочеться щось вигадувати далі. Навіть коли не можеш приїхати на ротацію, ти знаєш: у тебе є можливість допомогати чимось іншим».  

«Стоматологічна спільнота напрочуд активна, – підхоплює колегу Роман Миронів. – Навіть вищий викладацький склад вишів, який фізично не в змозі приїхати в зону АТО, допомагає, чим може. Вони організовують курси для нас, спрямовують до нас своїх асистентів, лікарів, які у них навчаються, знаходять тих, хто хоче поїхати в ротацію».

Артем Похил зізнається, що, повертаючись з ротації в свою клініку, почувається бідним. Це стосується розмаїття витратних матеріалів, які може собі дозволити борт. Артем запрошує колег: «Приїжджайте попрацюйте – побачите все на власні очі. Коли приходить лихо, треба об’єднуватися. Бо 5% громадян країни воює, а 95% – гуляє, «бухає» і не помічає, що робиться довкола. Хоча всі знають, що війна».

У проекті «ТриЗуб Дентал» задіяно близько ста лікарів, які їздять у ротації. Ще десятки сотень – допомагають матеріально, організаційно, інформаційно. Але звідки ножиці: одні лікарі вкладають власні кошти у допомогу бійцям на фронті, а інші – на мирній території – вимагають винагороду у своїх пацієнтів.

«По-перше, на три тисячі гривень, вибачте мені, проіснувати неможливо. Тим більше – якщо навчатися, зростати в професії. І пацієнти давно вже називають винагороду лікарю не хабаром, а платою за послуги, – у цьому переконаний Роман Миронів. – По-друге, стоматологія завжди була платною. І сьогодні на мирній території ми беремо за свої послуги гроші, аби використати їх в тому числі на фронті». А певного сплеску громадянської активності на початку війни, з погляду лікаря, не було. Тому що «війна не змінила людей – війна їх проявила».

«У темні часи видно світлих людей. Фраза заштампована, втім так і є. А якби ми знайшли повну відповідь на ваше запитання, в країні стало б краще жити», – підсумовує Віктор Стешенко.

У жовтні 2017 року бортовий журнал стомАТОлогів з-під Широкиного зафіксував восьмитисячного пацієнта. На сьогодні до цієї цифри додалося ще 400 вилікуваних бійців.

Артем Похил дає напутні рекомендації морпіху Денису: «Тобі треба прийти в середу, друже, чуєш мене? І на холоді тобі зараз бути не можна – у хаті посидь». Та бійцю навряд чи вдасться їх виконати: «Я зараз на позицію поїду – там мені не до хати буде». На прощання він розповідає, чим відрізняються лікарі тут, на війні, і в мирному житті: «Останній мій похід до стоматолога печально скінчився. Він мені наживця почав виривати зуба, а зуб не пішов. Я йому дав по щелепі – три зуби довелось вставляти. Тутешні стоматологи знають, що роблять. Бо тут, якщо погано полаштуєш зуб, можна пошкодувати про це. Так-так, додому не повернутися (посміхається)».

Наприкінці минулого року проект «ТриЗуб Дентал» отримав Орден Народного Героя України. Наразі ця нагорода об’їздила всю Україну, побувавши на кожному прифронтовому борті, а також – у кабінеті чи не кожного лікаря-стоматолога на мирній території, який так чи інакше є тризубовцем… А тим часом ротація «Тризуб-2» «десь під Широкиним» триває. Адже, коли у бійця болить зуб, він – справжній трьохсотий, здатний зірвати найліпший задум командира.

Олена Холоденко, «Громадське радіо»