Директор Полтавського навчально-виховного комплексу №16 Віктор Явтушенко розповів, що в їхньому закладі зараз навчається 25 діток-переселенців зі сходу:
«На жаль, склалася така ситуація, що частина дітей шкільного віку не має можливості навчатися у своїх рідних місцях, у своєму краї. Я маю на увазі схід нашої країни — Донбас. У Полтавському навчально-виховному комплексі №16 зараз навчається понад 25 учнів з цього регіону нашої країни. Ми чудово розуміємо, наскільки некомфортно почувають себе, на перший погляд, діти, які змушені приїжджати в інші навчальні заклади».
Шкільний психолог Олена Сергіївна каже, що діткам дещо важко переходити з російської на українську мову, але ця проблема не є гострою.
«Деякі дітки в Донецьку вчаться в російських школах, але українську мову вони вивчали, тому вона в них йде без суржика, чистою. Вона навіть звучить красивіше, ніж наша полтавська мова. Ті, які вчилися в українських школах — з тими менше проблем. Ті, які вчилися в російських школах — багатьох слів не розуміють», — пояснює психолог.
Вчитель початкових класів Валентина Свеколкіна розповідає про свою ученицю Аню — як їй далася адаптація, як вона знайшла друзів у новій школі:
«Аня Алексашкіна прибула до нас у другому класі. Спочатку їй було важко приживатися в колективі, тому що як цілий тиждень вона з дітками — все добре, а як тільки зателефонує бабуся з дому — вона сумує. Але потім це все зникло. Вона каже: тепер тут всі мої друзі, я тут як у своїй родині. Навчається. Спочатку з українською мовою були деякі проблемки, але це зовсім невеличкі проблемки, тому що у нас вперемішку: і українська мова, і російська. А так як вона ще там, вдома, українську мову вивчала, то дуже швидко влилася. Я вважаю, що вона наша з найпершого класу», — розповіла вчителька.
Директор закладу відзначає високий рівень підготовки дітей, що прибули зі східних регіонів нашої держави. Одна учениця з Донецької області навіть бере участь в олімпіаді з української мови.
«Коли спостерігаю за нашими дітьми з Луганської та Донецької областей у спілкування з нашими дітьми, то вони досить швидко знаходять контакт, дружні стосунки. З учителями, педагогами в деяких випадках відбувається трохи складнувато, тому що частина з них спілкується російською мовою. Але ми, вчителі та педагоги, звичайно, надаємо можливість усім висловлюватися так, як їм зручніше, так, як вони навчалися до цього часу. І ще цікава особливість — не знаю, з чим це пов’язано, але відчувається досить серйозна підготовка в навчальному плані дітей з цього регіону. Навіть у нас учениця 9-А класу Віка Гавриленко захищає зараз звання учня НВК №16 на предметній олімпіаді — уявіть собі, будь ласка — з української мови, на конкурсі імені Петра Яцика, досить успішно, завойовуючи призові місця», — з гордістю каже директор школи.
Самій Вікторії Гавриленко в Полтаві подобається. Тут вона знайшла нових друзів і успішно продовжує навчання.
«Подобається, що тут так все близько, не так як у Донецьку. Я там поруч із Донецьком жила, а тут все так близько, взагалі. Я мабуть місто знаю вже краще, ніж самі полтавці. Улюблені предмети – мабуть, географія та алгебра. Неулюблений — не знаю. Мабуть, немає таких», — ділиться дівчинка.
Психолог Олена Сергіївна розповідає, що в цілому діти, які прибули з Донецької та Луганської областей, не мають значних проблем з адаптацією. Звісно, вони дещо сумують за рідними домівками, про те і до нового місця пристосувалися досить швидко.
«Звичайно, вони всі сумують за домом, це однозначно. Притому, десь через півроку, коли вони розуміють, що це вже надовго, що це не просто якась пригода, у них починається якась апатія. Тим паче, якщо ще й погода — вони не можуть більше вийти погуляти, сидять вдома в комп’ютерах і телефонах, то, звичайно, в них є такий депресивний стан», — констатує жінка.
Психолог додала, що маленьким діткам адаптація дається значно легше, оскільки вони більш відкриті до всього нового. Складніше пристосовуватися до нових умов дітям перехідного віку – вони більш болісно переживають розлуку зі своїми старими друзями.
«Легше набагато молодшим діткам, тому що вони ще особливо не усвідомлюють повністю всієї ситуації. До того ж, їх підтримують батьки, вони ще дуже добре йдуть на контакт з батьками. Вони відкриті, все розповідають. Вони можуть плакати і не соромитися цього. Дорослі діти більш закриті, вони не такі емоційні. Їм тяжче влитися в новий колектив, оскільки там у них був сталий колектив протягом, припустимо, восьми-дев’яти років. До того ж, у цьому віці їм набагато важливіше мати друзів, близьких. Для них провідна мотивація — спілкування. А наші дітки — вони ще не можуть підтримати. Вони не підтримують не тому, що вони такі злі, а тому що просто не знають, що сказати, як підтримати, як підійти та взагалі поговорити на цю тему», — говорить Олена Сергіївна.
Класний керівник 1-Б класу Оксана Сергіївна підтвердила цю тезу. Вона розповіла, що дітки-переселенці, які навчаються в її класі, дуже добре адаптовані. Педагоги цьому всіляко сприяють.
«У моєму 1-Б класі є чотири особи (переселенці — ред.) — один уже поїхав до себе додому, але три дівчинки ще залишилися. Хочу сказати, що вони дуже добре адаптовані та дуже гарно подружилися з нашим колективом. Ми їм допомагаємо психологічно, морально. В них гарна адаптація до навчання. Звичайно, вони говорять російською мовою, але це їм не заважає в навчанні. Трішечки, можливо, підправляємо, але дуже не акцентуємо увагу саме на українській мові. Психологічний стан у них задовільний», — переконує вчителька.
Психолог Олена Сергіївна стверджує, що велику роль у адаптації дитини грають батьки, та підсумовує, що всіляко налаштовує дітей на пошук позитивних моментів у тій ситуації, що склалася.
«В основному, це дітки з благополучних сімей, які мали можливість виїхати, зняти тут квартиру та влаштуватися на роботу. В основному, у цих сім’ях усе залежить від батьків — як вони до цього ставляться, тому проблем особливих не було. Я намагаюся, аби діти розуміли, що вони обов’язково повернуться додому — це вселяє якусь надію, аби вони могли бачити якість позитивні сторони тут, шукати якісь позитивні моменти в цій ситуації», — резюмує Олена Сергіївна.
Анатолій Мележик і Людмила Гудзь, програма “Люди Донбасу” для “Громадського радіо“