З нас зловтішаються через проукраїнську позицію, — жителі Донеччини

Дідусь Коля і бабуся Люба живуть на східній околиці селища Новгородське. Їх хвіртка веде в поле, з протилежного боку якого знаходяться позиції бойовиків так званої «ДНР», а ще в 5 кілометрах на схід — непідконтрольна Горлівка. Окопи і бліндажі українських військових зовсім поруч, по них, не дивлячись на перемир’я, бойовики ведуть прицільний вогонь. Тому паркан і стіни будинку, який дідусь Коля побудував власними руками, зрешечений кулями і осколками. Дах згорів півроку тому. Від обстрілів загинула живність: кози і кури. Деякі односельці зловтішаються біді стареньких жителів Новогородського через те, що вони завжди відкрито висловлювали свої проукраїнські погляди і досі називають так звану ДНР «Донецькою бандитською республікою».

«Криші немає абсолютно, накрили плівкою, а там в деяких місцях тече. І в хаті нам на голову вода тече. Обстріли були з лісу… підпалили, згоріло все вщент 24 липня. «Червоний хрест» трохи матеріалів привіз, але недостатньо… Може, нам Майдан поможе. А сам я вже не можу, в мене сил немає. А сам купити, найняти, це так дорого, що на нашу пенсію… Може бути, весною нам дадуть яку бригаду, щоб допомогла», — сподівається на допомогу від держави або волонтерів дідусь.  

«Я тут з самого дитинства, побудував сам хату. З таким трудом все життя будувалися, з таким трудом воно мені дісталося. Держава не допомагала. Все за свої гроші. І тут на старості літ залишився без даху — нічого. Бомжом залишився, а сподівався на старості відпочину», — говорить Миколай.

Старенькі жаліються: немає куди виїхати, та й залишилися вони без родичів:

«Нема в нас даху. Вікон немає плівками позакривали, нічого в нас немає… А йти немає куди, нікого немає, дітей немає. І це так живемо. Не живемо, а доживаємо», — говорить Любов.

Бабуся Люба говорить про ставлення своєї родини до невизнаних республік:

«Солдатам не вигідно, їх підставляють, а вигідно керівникам. Ну що цей Захарченко? Що цей Захарченко? Яку республіку він організовує? Народну? Нє-нє. Він організовує для себе. А народ заманює, є ж ще й такі, що вірять у це… Сила у єдинстві, у мощності… Багато було таких, що ходили на референдум, голосували, дуже хотіли з Росією бути. Ми не ходили на референдум. І вважали, що це глупістіка — референдум. І дяку ходили, кажуть: не підеш на референдум, вони хату спалять… Я не вірю в цю республіку. Що вона народна. Скоріше я б сказала, донецька бандитська республіка».

Родина розповідає, як деякі сусіди зловтішаються з їхньої біди:

«Не бажаємо нікому такого. Є такі люди, що зловтішаються, а є такі, що співчувають. А чого зловтішаються? Мовляв, так їм і треба. Ми тут з деякими і билися. Ми ж весь час за Україну, за єдину Україну, а вони ж усе: Путін усім дає роботу там».

До війни, місцеві кажуть, було спокійно та тихо. Тепер — під вікнами БТРи. Бойовики обстрілюють селище кожні пару днів. Під час обстрілів жителі власних будинків ховаються у погреби. А ось у новгородській школі підвалу немає. Діти ходять на уроки, а як чують тривожну серену, збираються у коридорі, в якому немає вікон. Про обстріл, що був у селищі 18 грудня розповідає вчителька місцевої школи:

«Если угроза начинается, мы все собираемся в этом месте. Услышали первые два выстрела. Сначала мы не поняли, что это было. Выстрелы были похожи на то, как сквозняком либо двери закрылись, либо как упал стул… Мы дали сигнал тревоги. Все дети уже знают, они собираются в этом коридоре».

Процедура стандартна: коли діти збираються в коридорі, директор оповіщає про обстріл необхідні служби, а класні керівники дзвонять батькам, які після того, як постріли вщухають, забирають дітей додому. На щастя, в обстрілі 18 грудня ніхто не постраждав, але осколком було пошкоджено дах школи.

Телефони МНС для тих, хто хоче виїхати з небезпечних зон. Міжвідомчий координаційний штаб, Державна служба України з надзвичайних ситуацій: 101, 044-247-30-02, 044-247-32-93.

Костянтин Реуцький з Новгородського для “Громадського радіо“