«Залишаю Донеччину з важким серцем», — активіст з окупованого Торезу

Жити далі посеред свавілля бойовиків, на території беззаконня, — розповідає Олег, — він не може та і не хоче.

Олег Галазюк: Я долго не мог решиться, еще в прошлом году боевики взяли меня в плен, отвезли в Донецк, в подвал СБУ, там пытали. Сегодня мне опасно быть в городе, все знают мои настроения. Я жил каждый день в тревоге за свою жизнь.

Життя при ДНР стало занадто дорогим, — бідкається Олег. Овочі навіть у сезон коштують нереальних грошей. Вартість помідорів — 30-35 грн. Купити це люди фактично не можуть.

Олег Галазюк: Сахар по 25-27 грн, помидоры очень дорогие, капуста — по 12-15 грн. Понятно, что у людей нет на это денег.

Більше того, продукти стали низької якості. Люди скаржаться, що і борщу нормального не звариш, бо томатну пасту з Росії завозять — а вона не дає улюбленій українській страві червоного кольору.

Олег Галазюк: Борщ не приготовишь, паста из Краснодара — не красная, соль Артемовскую перепаковыввают в Ростове, выпаривают, она становится другого качества. Молочку вообще есть нельзя.

Крім того, почалася плутанина з грошима. Завезли багато рублів. Мілких купюр, розмінних, майже немає. Люди похилого віку весь час плутаються, що і скільки їм дали решти.

Олег Галазюк: Мелких денег нет, в основном по 50, 100 рублей. Сдачу дают монетами, пенсионеры понять не могут. К тому же, курс невыгодный для людей. Много завозят рублей. Пенсии в рублях платят. Но на рынке просят гривну. Она сильнее, чем рубль.

Більшість місцевого населення потрапила під ідеологічний вплив Росії, — розповідає Олег Галазюк. Українські канали є лише в Інтернеті, телебачення — виключно російське.

Олег Галазюк: Люди не могут смотреть украинские каналы, попали под идеологию России, почта не работает, банковская система не работает, связаться с Украиной нет возможности. Оборваны все связи фактически. Живем в изолированном пространстве. Если человек сам не стремится что-то узнать, он никогда не узнает.

Чи не щодня над містом — канонада. Фактично у центрі Торезу є кар’єр, куди раніше люди ходили купатися, відпочивати. Сьогодні на його місці став полігон, де бойовики ДНР випробовують зброю.

Олег Галазюк: Туда привозять все оружие, Грады, Смерчи, даже Буратино привозили. И стреляют каждый день. Над городом стоит канонада.

В дорогу науковець і патріот взяв найнеобхідніше. Єдине, чого справді шкода, так це книг, що залишилися вдома. А ще — прапор, увесь у крові, Олега загорнули в нього бойовики, коли знущалися над чоловіком.

Олег Галазюк: Флаг я не брал с собой, он дома, надеюсь, что корда-нибудь вернусь и повешу его над исполкомом в Торезе…

Коли потяг Костянтинівка-Київ рушив, я залишилася на пероні з думкою: скільки ж загалом розумних, освічених, патріотично налаштованих громадян вже залишили Донеччину. І чи повернуться вони колись додому, як Олег Галазюк, який із сумними очима залишив свою малу Батьківщину. На це питання у мене, на жаль, відповіді поки немає.

Наталя Поколенко програма «Люди Донбасу» для «Громадського радіо»

Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.

Контент-менджер програми Дар’я Куренная