Жити далі посеред свавілля бойовиків, на території беззаконня, — розповідає Олег, — він не може та і не хоче.
Олег Галазюк: Я долго не мог решиться, еще в прошлом году боевики взяли меня в плен, отвезли в Донецк, в подвал СБУ, там пытали. Сегодня мне опасно быть в городе, все знают мои настроения. Я жил каждый день в тревоге за свою жизнь.
Життя при ДНР стало занадто дорогим, — бідкається Олег. Овочі навіть у сезон коштують нереальних грошей. Вартість помідорів — 30-35 грн. Купити це люди фактично не можуть.
Олег Галазюк: Сахар по 25-27 грн, помидоры очень дорогие, капуста — по 12-15 грн. Понятно, что у людей нет на это денег.
Більше того, продукти стали низької якості. Люди скаржаться, що і борщу нормального не звариш, бо томатну пасту з Росії завозять — а вона не дає улюбленій українській страві червоного кольору.
Олег Галазюк: Борщ не приготовишь, паста из Краснодара — не красная, соль Артемовскую перепаковыввают в Ростове, выпаривают, она становится другого качества. Молочку вообще есть нельзя.
Крім того, почалася плутанина з грошима. Завезли багато рублів. Мілких купюр, розмінних, майже немає. Люди похилого віку весь час плутаються, що і скільки їм дали решти.
Олег Галазюк: Мелких денег нет, в основном по 50, 100 рублей. Сдачу дают монетами, пенсионеры понять не могут. К тому же, курс невыгодный для людей. Много завозят рублей. Пенсии в рублях платят. Но на рынке просят гривну. Она сильнее, чем рубль.
Більшість місцевого населення потрапила під ідеологічний вплив Росії, — розповідає Олег Галазюк. Українські канали є лише в Інтернеті, телебачення — виключно російське.
Олег Галазюк: Люди не могут смотреть украинские каналы, попали под идеологию России, почта не работает, банковская система не работает, связаться с Украиной нет возможности. Оборваны все связи фактически. Живем в изолированном пространстве. Если человек сам не стремится что-то узнать, он никогда не узнает.
Чи не щодня над містом — канонада. Фактично у центрі Торезу є кар’єр, куди раніше люди ходили купатися, відпочивати. Сьогодні на його місці став полігон, де бойовики ДНР випробовують зброю.
Олег Галазюк: Туда привозять все оружие, Грады, Смерчи, даже Буратино привозили. И стреляют каждый день. Над городом стоит канонада.
В дорогу науковець і патріот взяв найнеобхідніше. Єдине, чого справді шкода, так це книг, що залишилися вдома. А ще — прапор, увесь у крові, Олега загорнули в нього бойовики, коли знущалися над чоловіком.
Олег Галазюк: Флаг я не брал с собой, он дома, надеюсь, что корда-нибудь вернусь и повешу его над исполкомом в Торезе…
Коли потяг Костянтинівка-Київ рушив, я залишилася на пероні з думкою: скільки ж загалом розумних, освічених, патріотично налаштованих громадян вже залишили Донеччину. І чи повернуться вони колись додому, як Олег Галазюк, який із сумними очима залишив свою малу Батьківщину. На це питання у мене, на жаль, відповіді поки немає.
Наталя Поколенко програма «Люди Донбасу» для «Громадського радіо»
Контент-менджер програми Дар’я Куренная