У другому випуску програми «Маніпулятори» на Громадському радіо говоримо про телебачення в Україні. Журналістка «Детектор медіа» Галина Скляревська та колишня генпродюсерка «Нового каналу», директорка компанії Ukrainian Media E-School, продюсерка Незалежної асоціації мовників Оксана Панасівська розповідають, до яких маніпуляцій вдаються українські медіа та як вберегтися від впливу.
Кирило Лукеренко: Перед тим, як ми почнемо говорити про маніпуляції, послухаємо ролик, який підготувала наша редакторка Тетяна Трощинська.
Ви помітили, що наш ролик — одна суцільна маніпуляція. Ми «насмикали» з декількох телеканалів «синхронів», як на професійному жаргоні називають цитати. Деякі з них були присвячені корумпованості України. Ведучі та гості говорили, що Україна — найбільш корумпована країна в світі. Мені здається, що це трошечки маячня. З усіх рейтингів видно, що ми не є найбільш корумпованою країною, але політики це використовують, а інформаційні телеканали їм підіграють.
Галино, чому в інформаційних програмах такі яскраві гості?
Галина Скляревська: Во-первых, я не знаю, на всех ли телеканалах всегда такие яркие гости. Во-вторых, в любом информационном вещании может быть высказано какое угодно количество мнений. Главное, чтобы они были отделены от фактов, а с этим у нас, к сожалению, часто проблемы. И журналисты, и ведущие, и тем более спикеры на любых каналах довольно часто не отделяют свое мнение от факта и окружают этот факт сопровождающей красивой картинкой.
Приглашение экспертов в студию — это вообще отдельный вопрос. Это часть обычного манипулятивного способа создать определенную картинку, нужно просто пригласить людей, которые заранее по определенному лекалу оценивают событие. Каналу нужно рассказать, что все реформы провалились, и они приглашают человека, который заранее уверен в том, что реформы уже провалились. Есть у него доказательства или нет, неважно. Самым ярким примером использования таких экспертов был Алексей Арестович, который выступал в качестве военного эксперта и рассказывал на всех телеканалах страны об успехах и поражениях в АТО, его везде представляли в качестве военного эксперта. Три года спустя он в собственном Фейсбуке написал, что манипулировал всеми, что он не эксперт, что он специально это делал. Очевидно, он сделал это тоже не без заднего умысла. Наверное, теперь он перейдет в какую-то другую «экспертную» область, чтобы там рассказывать все зрителям и читателям.
Пригласить людей, которые очень ярко и харизматично расскажут так, как надо, действительно проблема на украинских каналах. Довольно часто эти люди просто не являются экспертами в том, о чем они говорят. Неоднократно я видела ситуации, когда приглашают человека поговорить о свободе слова (я об этом часто пишу), он является, допустим, представителем медийной организации. Вдруг арестовывают Савченко, его спрашивают, террористка ли она. Если люди не умеют сопротивляться и перестраиваться, они почему-то начинают отвечать на эти вопросы. Такие ситуации происходят регулярно, на любом эфире, особенно на прямом. Человек может быть экспертом, но в другой области, он может быть вообще не экспертом, он может быть предвзятым экспертом (например, политологом, работающим в интересах определенной партии или Администрации Президента, или человеком, представляющим фармацевтическое лобби). Может, человек частично прав, но зрителям не сообщают, что он заинтересованное лицо, он хочет, чтобы все осталось так, как есть.
Міріам Драгіна: У західній журналістиці вважається неетичним моментом питати, наприклад, у співака, що він думає про політику і навпаки. Чи в Україні є така етика?
Галина Скляревська: Этический кодекс украинского журналиста существует. Вы можете его прочесть, например, на сайте Комиссии журналистской этики. Руководствуются ли люди такого рода кодексом? В некоторых эфирах да, в некоторых эфирах нет. С другой стороны, я не уверена, что у западных звезд, актеров, поп-исполнителей не спрашивают о политике. Они бесконечно высказываются о политике. Мадонна со своих концертов говорит о политике.
Міріам Драгіна: Серйозні медіа це не публікують. Це лише для шоу-бізнесу.
Галина Скляревська: Есть же и таблоиды, почему бы им не цитировать Мадонну или голливудских звезд. Я уверена, что многие серьезные СМИ давали информацию о заявлениях голливудских звезд, когда они поддерживали женщин в движении против сексуальных домогательств.
Міріам Драгіна: Але тут не потрібно бути експертом, якщо у тебе була приватна ситуація.
Оксана Панасівська: У такому разі ви цитуєте певну громадську думку певних людей, зірок. А мається на увазі ситуація, коли людину називають експертом, але вона ним не є, а глядач чи слухач цьому вірить, це вже пряма маніпуляція.
Кирило Лукеренко: Зараз багато говорять про інфотейнмент, коли інформація змішана з розвагами. Наскільки це є маніпуляцією?
Оксана Панасівська: Коли ми перераховуємо техніки маніпуляцій, то це якраз одна з маніпуляцій, так звана педальована емоційність в новинах. Це пряма маніпуляція. Якийсь кінокритик сказав: коли став кінокритиком, вже не зміг нормально дивитися кіно. Коли багато років пропрацював на телебаченні, дивишся новини, ток-шоу, розумієш всі ці інструменти. Я далека від думки, що все маніпуляція, але абсолютно свідомо застосовується дуже багато інструментів маніпуляції думкою людей.
Міріам Драгіна: Коли готувалася до програми, я дізналася, що у ток-шоу масовці демонструють зображення вбивств людей, щоб вони висловлювали емоцію подиву чи жаху, а іноді навпаки — показують якихось кошенят.
Кирило Лукеренко: А потім це відео ріжуть і вставляють куди треба, як перебивки в зовсім інші місця.
Оксана Панасівська: З настільки кричущими фактами я не стикалася, але я робила ток-шоу, пішла з посади генпродюсера цього ток-шоу через емоційну перевантаженість, тому що були певні маніпуляції, певне накручування емоцій. Коли реагує аудиторія, то і глядач якось в цей резонанс потрапляє. Є маніпулювання з героями, коли героя накручують перед виходом. Можливо, він не збирався ставати навколішки, давати ляпаса. Героя накручують настільки, що він виходить емоційно неврівноважений. Це пряма маніпуляція.
Факти є, вони прямі, але оце емоційне накручування примножує реакцію людей, яка вже тоді далека від аналізу.
Ще я хочу висловити свою думку, інколи я стикаюся з її критикою. На кожному великому каналі є своє рейтингове ток-шоу, його дивляться, там є соціальна функція, там порушуються іноді табуйовані, стигматизовані проблеми, про які суспільство ще не наважується говорити. Але оце емоційне педалювання — головна складова таких ток-шоу. Це пряма маніпуляція. Вона абсолютно неприпустима.
Кирило Лукеренко: Далі у нашій програмі буде матеріал про те, як роблять телешоу. Наскільки розважальні програми та ток-шоу на українському телебаченні є маніпулятивними? Громадське радіо поспілкувалося з людьми, які створюють такі програми. При цьому ми змінили голоси, тому що з нами погодилися говорити лише на умовах анонімності.
Ми почули про конкретні ток-шоу. Всюди однакова ситуація?
Галина Скляревська: Есть хорошая книжка о том, как делается «X-фактор». Ее написал человек, который работал там много лет. Она написана довольно простым языком с довольно подробным перечислением того, как именно устроено закулисье этого талант-шоу. По-моему, она называется «Шоу № 1». Там прямо написано, что людей, которые попадают в эфир, отбирают по типажам, типаж должен быть такой-то (например, «скандалистка», «истеричка», «глупый, но веселый», «боец до конца» и другие). Их выбирают и перед каждым выходом в эфир обрабатывают в «зеленой комнате», где с ними разговаривают. Но это происходит всегда и везде, потому что таков формат шоу, иначе из гостей студии нельзя выдавить слезы. Большинство людей все-таки умеют держать себя в руках. Человек, который не готов к обвинениям и давлению, начинает проявлять эмоции. На него давят и эксперты, присутствующие в студии. Если речь идет о ток-шоу, касающихся детей, там всегда сидят женщины, которые очень осуждают мам, независимо от того (как мне кажется), какие эти мамы на самом деле. Таким образом поддерживается интерес. Мне кажется (судя по цифрам), люди принимают это за чистую монету, потому что у многих ток-шоу довольно высокие показатели. И в социально ориентированных, и в талант-шоу используют те же несколько искусственные сценарные приемы, чтобы удержать внимание публики.
И в социально ориентированных, и в талант-шоу используют те же несколько искусственные сценарные приемы, чтобы удержать внимание публики
Оксана Панасівська: Я телевізійник, я працювала з великими форматами — «Фабрика зірок». Нічого поганого в режисурі і в тому, що потрібні рейтинги, я не бачу. Нудну, неяскраву програму ніхто не буде дивитися. Прописані характери, якісь прописані речі — все для того, щоб була цікавість, глядачів було більше, рейтинги були вищі, а потім більший прибуток. Інша справа, коли доходить до фейків, бо маніпуляція — це певною мірою правда, яка педалюється з певних причин. Коли маніпуляція переходить в фейк, коли вигадують щось штучне, це вже дійсно занадто серйозне педалювання, це неприйнятні маніпуляції. Правда вилізе, правда інколи і потрібна телеканалам, щоб потім зробити скандал, бо скандал — це № 1 для рейтингів.
Галина Скляревська: Не факт, что скучные (или уравновешенные) шоу не будут смотреть, мы просто не пробовали. Кажется, на норвежском телевидении есть целое реалити о людях, которые вяжут. Люди рассказывают об узорах, они ездят в метро и вяжут, вяжут на работе, вяжут бабушки, мальчики, взрослые мужчины на рыбалке. Там нет никакого накручивания. Наше телевидение пошло по другому пути, не предложив альтернативы.
Оксана Панасівська: Спочатку вирахували, що працює, і все пішло по цьому шляху.
Міріам Драгіна: Ми беремо те, що дають? Чи ми хочемо цього?
Оксана Панасівська: Мені здається, що певна рефлекторність в цьому є. Людина інколи хоче поплакати, похвилюватися. Мені здається, що телебачення іде цим шляхом, думаючи, що людина цього хоче. Але я переконана, що наразі це досягло настільки гіперболізованих форм, що далі вже нема куди.
Галина Скляревська: Толкать с горы всегда легче, чем тащить наверх. В этом смысле наше телевидение пошло по прямому пути. Я имею в виду, что подтолкнуть зрителя к желанию испытать эмоции от простых чудовищных вещей, не объяснять им сложные вещи про экономику, реформы, а сразу же показать трех убитых детей родителям и привести их в студию. На ток-шоу на СТБ две девочки с незакрытыми лицами, с указанием имен, фамилий, в присутствии родителей рассказывали о сексуальных отношениях со своим отцом. Его взяли под стражу, лишили родительских прав. Он оказался в тюрьме. Не знаю, касалось ли это матери, которая, кажется, знала об этом всем. Когда поднялся скандал, представители канала заявили, что у них было разрешение от родителей, контракт на то, чтобы показать девочек в студии. Да, родители являются представителями детей, но хотелось бы узнать, всегда ли родители действуют в интересах детей, особенно если учесть, что отец спит с этими детьми.
Можно ли было украинскому телевидению пойти другим путем? Возможно.
Есть яркий пример — на СТБ была программа «Детектор лжи». Для того, чтобы написать об этой программе, я посмотрела американскую ее версию, поскольку программа была куплена и произведена здесь, в Украине. В одном из выпусков американского шоу вопросы были такие: «Если вы поцарапали машину, вы уходили с места преступления, не оставив свой телефон?» Кто-то сказал, что да. Было слышно, как его осудили. У нас на СТБ на пятом вопросе спросили девушку, видела ли она, как ее отец пытался покончить с собой. Следующий вопрос был о сексуальных отношениях с отчимом. Разница между тем, что предлагает американское телевидение в качестве развлечения, и тем дном и адом, которое обсуждается на таком же шоу на украинском телевидении, колоссальная.
Я думаю, что у нас не достаточно развита саморегуляция внутри журналистского сообщества. Мало людей высказывается против таких шоу. На Западе давление общественности — принципиальная вещь. Канал будет извиняться и оправдываться, потеряет рекламодателей.
Коли маніпуляція переходить в фейк, коли вигадують щось штучне, це вже дійсно занадто серйозне педалювання, це неприйнятні маніпуляції
Кирило Лукеренко: Чому така різниця між форматами?
Оксана Панасівська: Тому що у нас є певна спадковість від певних заборон, мені здається. Сексу не було в Радянському Союзі, а зараз вважається, що смакування таких тем глядачу треба, на цьому підскакують криві з рейтингами. Я вважаю, що межі цьому немає, немає певних регулювань. Починаєш робити зауваження чи обговорювати — це вже наступ на свободу слова. Поки у менеджерів каналів мають бути внутрішня цензура, певна порядність, береги, межі. Не все ж заради рейтингу.
Міріам Драгіна: Комісія з журналістської етики, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на це впливають?
Оксана Панасівська: Ситуація з ефірами на СТБ, про яку розказувала Галина, закінчилася попередженням від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Після цього почали «заблюрювати» очі дітям. Але поруч сидять батьки, цих дітей можна впізнати. У світі все давно відрегульовано, у нас тільки початок.
Міріам Драгіна: Чи можна протиставити рейтинги етиці?
Оксана Панасівська: Етика повинна бути, є правила. Навіть формати ток-шоу можуть не доходити до такої «смаженості». Це людські історії, вони завжди цікаві.
Кирило Лукеренко: У нас перед програмою у Фейсбуку було опитування. Ми ставили людям запитання: «Якщо ви розумієте, що вам брешуть, чому ви продовжуєте дивитися передачу або шоу?». 13% відповіли, що продовжують дивитися, а 87% сказали, що вимикають. Але ми точно знаємо, що це не соціологічне опитування. Це ж стосується і опитувань на вулиці, які роблять телевізійники.
У нас є запис соціолога, директорки фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірини Бекешкіної. ЇЇ ми запитали, чи говорять про щось вуличні опитування журналістами перехожих.
Ірина Бекешкіна: Будь-які вуличні опитування, тим більше журналістські, коли у людей щось питають з мікрофоном, не мають ніякого відношення до з’ясування громадської думки, до соціології це не має ніякого відношення. Воно дає думку окремих людей. Чи можна її згрупувати так, щоб здавалося, що певних думок більше, а певних думок менше? Я думаю, що можна і досить легко. Є заможні райони, є бідні райони. Є регіональні особливості. У Києві чи на Західній Україні люди будуть за НАТО. Можна провести опитування на Сході, тоді люди будуть проти.
Кирило Лукеренко: Наскільки телебачення і реальність перетинаються?
Оксана Панасівська: На мою думку, телебачення — це реальність, яка може на чиєсь певне бажання бути викривленою. Колись у мене була дискусія з Наталією Лігачовою щодо того, яке завдання у телебачення — виховувати або розважати. Я дійшла до думки, що переважно розважати, зараз я думаю, що телебачення має виховувати і не може не виховувати. Але ми, нормальні люди, потрапляємо в пастку маніпулювання з боку телебачення або інтернету.
Я, десь експерт з маніпуляцій, їду і слухаю на радіо «експерта», який каже, що тепер ви ніколи не поховаєте свого родича, по два тижні будуть лежати тіла в моргах. У мене підвищився тиск. Я зрозуміла, що прийняли якийсь страшний закон. Я перемкнула канал, на іншому радіо нормальний експерт нормальним голосом розказував, що закон ще не прийнятий, він стосується тільки кримінальних випадків.
Спрацьовують рефлекси, людина починає думати «який жах». В людині відкриваються тваринні низи або паніка. Маніпуляції користуються такими емоціями і реакціями людини.
В людині відкриваються тваринні низи або паніка. Маніпуляції користуються такими емоціями і реакціями людини
Міріам Драгіна: Як працівники телебачення реагують на шоу, якщо знають, як це працює?
Оксана Панасівська: Нормальна людина довго не витримує. Є люди зі сталевими нервами, які розуміють, що це робота, такий формат, потрібно так працювати. Є багато людей, які емоційно вигорають. Я не могла просто витримувати, коли після ефіру до тебе підходять герої зі своїми проблемами, плачуть і розказують, що їх не так показали. Це тяжко. Довго працювати з цим не можна.
Кирило Лукеренко: Ми підготували невеличку довідку про те, чи довіряють українці тому, що бачать по телевізору (у звуковому файлі).
Міріам Драгіна: Велике опитування говорить про те, що з 86% отримують інформацію від телеканалів, з яких 53% дивляться і не довіряють. Чому вони продовжують дивитися?
Галина Скляревська: Социологическими опросами очень легко манипулировать. Достаточно вынести одну цифру в заголовок, и все пошло не так. Социологические исследования не так уж просты в трактовке, потому что есть множество факторов. В этом исследовании есть другая цифра — 57%, которе, скорее, готовы проверить информацию, но всего 35% проверяют.
Какие варианты есть у человека, который увидел, что в очередной раз ему рассказали про победы Ляшко? Он обиделся и выключил телевизор. Что человек делает дальше? Читает Шевченко? Конечно, люди продолжат смотреть телевизор, там же показывают разное. Я не очень уверена, что люди во всей стране имеют доступ к интернету.
Медиаграмотность, мне кажется, очень низка в нашем обществе. Если посмотришь три выпуска новостей на разных каналах, какую-то более объективную картинку ты получишь.
Было потрясающее исследование о том, что люди на самом деле ужасаются тому, что украинское телевидение принадлежит олигархам и действует в интересах олигархов. На вопрос о том, знают ли они, кому принадлежат каналы, они отвечают «нет». Они в ужасе, что телевидение манипулирует ими в интересах олигархов, но не прилагают усилий, чтобы открыть сайт канала или набрать поисковый запрос и узнать, кому эти каналы принадлежат.
Кирило Лукеренко: Які ваші поради глядачам?
Оксана Панасівська: Аналізувати, мати критичний розум, порівнювати — це єдині поради, які можна дати, щоб вичленити щось правдиве з того, що показують на телебаченні.
Галина Скляревська: Я поддерживаю Оксану, но не знаю, как это реализовать. В том же опросе есть упоминания о том, кому нужна медиаграмотность. Респонденты отвечают, что это в основном должно касаться детей. Это не такая уж плохая идея. У нас же есть обязательные курсы в институте по истории Украины, общей философии, физкультуре. Может быть, хотя бы в вузах в качестве обязательного предмета или факультативно ввести курс медиаграмотности.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.