У другій частині розмови Люби Морозової та Євгена Громова про музику 10-х років XX століття йдеться про дивні сюжети творів австрійця Альбана Берґа, угорця Бели Бартока і француза Едгара Вареза — сюжети, від хворобливої фантастичності яких мав би заплакати сам Зигмунд Фройд. Для цих болісних сюжетів потрібна була і нова, особливо болісна музика, жахлива і прекрасна водночас.
Що спільного між кінорежисером Стенлі Кубриком і Альбаном Бергом?
Чому в модерністських операх звучать поважні старовинні танці?
Чому на балет про зачарований мандарин не можна приводити дітей?
І як Едгар Варез Америку відкрив.
Альбан Берґ. Хоровод (з циклу “Три п’єси для оркестру”). BBC Symphony Orchestra, диригент – П’єр Булез. 5:34
Альбан Берґ. Воццек (фрагмент). Wiener Staatsopenchor, Wiener philharmoniker, диригент Christoph von Dohnany. 4:00
Бела Барток. Зачарований мандарин (фрагмент). New York Symphony Orchestra, диригент – П’єр Булез. 4:34