«Успішний успіх» та лайкозалежність: як соцмережі впливають на наш мозок?

Про цифрову гігієну говоримо з маркетологинею Марією Розпутною, яка влаштувала собі челендж «місяць без соцмереж», та з біологинею, викладачкою КНУ ім. Шевченка Вікторією Кравченко.

Місяць без Instagram та Facebook

Марія Розпутна: Я вже 25 днів без соцмереж. Я зрозуміла, що в телефоні я сиджу годин 6 за день, в соцмережах — 3 години. (Є спеціальні програми, які вираховують ваш скрін тайм — прим. ред.). 2 години — Instagram, година — Facebook. Люди придумують, що «я сиджу стільки в Instagram, тому що працюю». Але ким би ти не був: маркетологом, смм-менеджером, копірайтером чи таргетологом, тобі не треба сидіти в соцмережах по 2 години, ти можеш все зробити за 20 хвилин (а щоб налаштувати рекламу, є вже інші додатки). Це обман, коли люди кажуть, що сидять там по роботі, вони сидять, щоб отримати інформацію, яка нам для мозку взагалі не потрібна.

Я стала спокійнішою. Я пишу зараз свою наукову роботу. Коли я гортаю стрічку, я стаю більш напруженою. Зараз я заспокоїлася. Я перестала перевіряти постійно телефон.

• Людина може налагодити своє життя так, щоб не дивитись кожні 5 хвилин в телефон. Смикання «хто написав», «хто прокоментив», «ой, лайк» — такого вже немає.

Для мене усі мої друзі стали ще ближчими. Ми зідзвонюємося з подругами, більше бачимося. Насправді, я стала більше обмінюватися корисною інформацією з друзями. Люди стали навколо мене не просто віртуальними. Це взагалі для мене відкриття.

Міла Мороз: За даними сайту statista.com американські користувачі соцмереж в середньому там сидять по 3,5 годин, європейці — 2 години. Це щодня. Ти ніби зайшла просто подивитися, що тобі написали в месенджері. А потім, через пів години, ти ніби пробуджуєшся: «Стоп, що я тут роблю? Просто читаю якість незрозумілі коменти під постом незнайомої людини, репост якої мені десь висвітився у стрічці». Чому час в соцмережах пролітає так швидко? Як це можна пояснити з точки зору біологічних процесів в організмі людини?

Вікторія Кравченко: Треба почати з того, як ми взагалі суб’єктивно відчуваємо час, від чого це залежить. У нас є внутрішнє відчуття часу, наш мозок весь час змушений вимірювати якісь часові відрізки, для того, щоб орієнтуватися в житті з тими задачами, з якими стикається. Вважається, що наше сприйняття часу спотворюється тоді, коли ми сильно збуджені, або коли наша увага розпорошується на інші речі. І мозок менше звертається до нашого «внутрішнього годинника». Соцмережі нам демонструють яскравий, насичений контент, який вимагає великої кількості наших мозкових ресурсів, і мозок просто «не помічає» великої кількості цих часових імпульсів, і тому здається, що пройшло зовсім трошки. А насправді пройшло набагато більше часу.

Міла Мороз: За чим наш мозок «йде в соцмережі»?

Вікторія Кравченко: Соцмережі нам пропонують такий вид контенту, який виявився дуже адиктивним, узалежнюючим. Коли ми заходимо в соцмережі, ми приваблюємося реакцією на наші дії в соцмережах. Фактично, коли люди реагують на наші пости — це викликає активацію тих мереж мозку, які називаються центрами винагороди. Це ті ж самі мережі, які активуються, коли ви їсте щось смачне, бачите кохану людину, отримуєте грошовий виграш, коли визнають, що ви зробили щось найкраще і видають вам медаль — ось ці різні події і лайки в соцмережах викликають активацію тих мереж мозку, які пов’язані з міжнейронною сигналізацією, яка залучає нейромедіатор дофамін. У той момент, коли ці мережі активуються, нам стає дуже приємно, фактично, такі події завжди хочеться повторити. Для мозку це — позитивне підкріплення корисної поведінки. Коли ми їмо щось, то виділяється дофамін, і ми хочемо повторити це, і це корисно, тому що має якісь поживні речовини. Коли ми паруємося, це також викликає бурну реакцію в цих центрах, тому що це потрібно для виживання виду.

Мікростимуляція дофамінових центрів, яка виникає під час нашого заходу в соцмережах — це узалежнююча річ. Ми хочемо знову і знову, отримати ці мікродози. По суті ці мережі — мікродофамінові стимулятори, і зіскочити з них — проблема, тому що мозок постійно хоче цього схвалення, позитивного підтвердження, лайків.

Міла Мороз: Як на нас впливає «успішний успіх» в соцмережах?

Вікторія Кравченко: Досліджень зараз досить багато взагалі: і фізіологічних, і психологічних. Більшість з них повідомляють, що час, проведений в соцмережах, особливо такого типу як Instagram, де люди показують особливості свого життя, і менше інформації, він корелює з депресивними симптомами. Чим більше люди там перебувають, тим більше вони повідомляють про різні ознаки депресивного стану, збільшується рівень тривожності.

Є такий параметр як толерування власних невдач.

• Люди, які багато проводять часу в соцмережах — вони гірше сприймають свої помилки, свій негативний досвід.

Коли ми дивимося картинки, ми ж бачимо лише монтаж, люди виставляють лише те, що вважають за потрібне, і ми зовсім не бачимо цих маленьких кроків, часто дуже непростих, які приводять людей до успіху. Ці картинки створюють ілюзію, що всього цього можна легко досягти.

Міла Мороз: Як користування соцмережами впливає на нашу пам’ять? Ми постійно отримуємо звідусіль купу інформації, але вона вже ніби проходить фоном, чи ми її запам’ятовуємо?

Вікторія Кравченко: У тому режимі, в якому ми зараз отримуємо інформацію, ми, фактично, порушуємо ті базові принципи, які потрібні для активного запам’ятовування інформації. Для того, щоб ми щось могли запам’ятати, обов’язково має бути певний режим, в якому надходить інформація, час, коли ми її сприймаємо, і інтервал, коли ми не отримуємо ніякої інформації. Тобто між навчальними сесіями мають бути інтервали, якраз в цей момент відбувається зміни між клітинами, які ведуть до зміцнення зв’язків між нейронами. Якщо цих інтервалів немає, то кожна наступна інформація заміщує попередню. У неї немає шансів там закріпитися.

Як мінімум, інформація має повторитися кілька разів впродовж дня. Ми маємо до неї мати якесь емоційне відношення (це дуже так полегшує). Вона має бути для нашого контексту важливою. Коли ми скролимо стрічку, то в на немає часу повторити. От якби ви побачили цікавий матеріал, відчуваєте, що він вам може пригодитися, то в цей момент треба прочитати і зробити собі коротку заміточку. Тоді ви натякаєте вашим нейромережам, що це вам буде потрібно. В режимі скролення стрічки цього не відбувається, ми бомбардуємося величезною кількістю інформації, більшість з неї нам взагалі не потрібна, вона не дотична ні нашого життя, ні інтересів.

• Є велика купа досліджень, які показують, що обсяг пам’яті і те, скільки ми можемо відтворити, переказати, суттєво знижується у людей, які мають звичку не дозувати гортання мереж і взагалі читання з гаджетів, смартфонів.

Міла Мороз: Чи може людина, яка скролить стрічку, отримує інформацію — сама продукувати її, отримувати нові ідеї?

Вікторія Кравченко: У нас величезна кількість різних зон мозку, але можна сказати, що вони об’єднуються в хаби, які більш активні в різних режимах. Зазвичай, виділяють 3 класи цих нейромереж. Коли ми щось конкретне робимо, гортаємо стрічку, читаємо новини, працює виконавча мережа, зони, які потрібні для сприйняття інформації. Також у нас завжди активна мережа виявлення значущості, вона підтримує стан, що щось може статися, і ви маєте на це звернути увагу, оцінити, чи події вам загрожують, вистроїти пріоритети. І третя мережа — дефолтна мережа. Це такий набір структур мозку, який включається, коли ми нічим не зайняті, ні про що не думаємо. Цей стан виявився доволі важливим, ці мереж активні, коли ми щось пригадуємо, блукаємо в думках, вибудовуємо плани, фантазуємо.

Коли люди в соцмережах у гаджетах, фактично, ця мережа ніколи не працює, бо йде активне сприйняття інформації. Для творчості, для креативності, щоб створити щось своє, потрібно, щоб ці мережі були активні.

• Ці дефолтні мережі активні, коли ми робимо рутинні дії (прибираємо, миємо посуд, порпаємося в городі, якщо є якісь насадження), і ще два стани: перед сном і після сну. Важливо цей час не забити смартфонами.

Сама активація цих дефолтних мереж — від 15-20 хвилин цього «нічогонероблення». А тепер уявіть, як часто нам приходять повідомлення в соцмережах, чатах. Це не сприяє тому, щоб щось придумувати і працювати творчо.

Міла Мороз: Що треба зробити, аби зменшити негативний вплив соцмереж, гаджетів, на наш мозок, психіку?

Вікторія Кравченко: Ми не можемо від них позбавитись, та й не треба, тому що є велика кількість плюсів. Але треба для себе виробити якісь правила, що називається модним словом «цифрова гігієна». Наприклад, поставити собі умову, що «я сиджу в соцмережах годину, або дві, вранці та ввечері, а інший час туди не дивлюся». Якщо у вас так вийде, звільниться велика купа часу. У людей починає покращуватися настрій. Вони починають звертати увагу на інших людей, більше спілкуватися.
Обмежувати час, проведений бездумно в цих мережах. Звісно, що буває так, що по роботі потрібно, але я говорю про час, коли ми просто гортаємо стрічку.

Далі рекомендують, якщо в людей є схильність до дихальних практик, медитацій — це сприймає утриманню уваги і активацію цих дефолтних мереж. Це покращує функціонування структур, які менш активні від користування гаджетами. Можна ввести в своє життя якусь регулярну фізичну активність (ходити, бігати), і при цьому нічого не читати, не слухати подкасти. Рекомендують також збільшити кількість живого спілкування, грати в настільні ігри робити те, що люди робили до гаджетів.

Міла Мороз: Якщо я читаю книгу, то дефолтна мережа також не пробуджена, правильно?

Вікторія Кравченко: Ні, не пробуджена. Як мінімум читання книг — це набагато більш складна інформація, вона вимагає від вас уяви, співпереживання, аналізу, це однозначно складніше того, ніж ми бачимо в соцмережах. Але для того, щоб її осмислити, до чогось там дійти, все одно треба закрити книжку і піти погуляти, завести читацький щоденник. Якщо ви після цього щось запишете, ви про цю книгу запам’ятаєте на багато років. Якщо ви закриєте цю книжку і почнете читати наступну — ви так само нічого не запам’ятаєте. У цьому випадку буде теж суцільний потік.

Міла Мороз: Як гаджети впливають на маленьких дітей? Це сповільнює їх розвиток, чому?

Вікторія Кравченко: Тут треба розумний підхід до цього виробити. ВООЗ не рекомендує дітям до півтора року взаємодіяти з гаджетами. Починаючи з дворічного віку цілком можна використовувати планшети, смартфони, рекомендують, що це має бути не більше однієї години в день. Найбільший ефект від цих програм, як не дивно, тоді, коли вони не самі собі там з цими телефонами, а коли з ними старші люди разом це все дивляться, повторюють, активно обговорюють. От тоді це взагалі корисно.

Є кілька досліджень, і в одному простежено зв’язок між тим, як формується мозок, і часом, скільки діти проводять зі смартфонами. Дослідження показало, що ті діти, які довше сидять з гаджетами, у них гірше були сформовані зв’язки між тими зонами, які відповідають за мовлення і емоційні взаємодії. Вони гірше розрізняли емоції людей, і мали цілу низку знижених показників: словесна пам’ять, швидкість називання об’єктів, здатність до переказу.

Там стовпчики були вражаюче нижчі, ніж в тих, хто проводив менше часу в телефонах. Але дискусія навколо цього дослідження була така: незрозуміло, що є причина, а що наслідком. Може бути так, що діти, які мають від народження гірший розвиток цих мовних зон (в силу генетичних причин), то вони, якраз можуть (оскільки погано розмовляють і взаємодіють) просто більше «залипати» в телефони. Тут немає однозначного висновку поки що.