Сергій Громенко: Останні 15-20 років відбувається потужний поворот у загальному дискурсі, пов’язаний зі співвідношенням між владою і людиною, і особливо з поняттям «жертви». Західна криміналістика останні десятиліття намагається відійти від описування жертв великих масових злочинів саме в категорії жертв і починає кваліфікувати їх як вцілілих. Здавалося б, це юридична казуїстика, але вона тягне за собою питання того, хто така жертва, хто такий вцілілий, як може кваліфікуватися відношення між агресором і жертвою. І суспільство все більше відкриває очі на те, що не обов’язково злочинець має застрелити жертву для того, щоб можна було сконструювати злочин. Злочин є ширшим.
Сергій Громенко: І в цьому контексті є одна з дуже важливих речей, яку почали помічати, коли іноді таке стається, що злочинець починає сам претендувати на роль жертви. І це не феномен з’явився нещодавно, а нещодавно він почав бути усвідомленим. Те, що злочинець каже, що жертва сама винна — це прийом, старий, як світ. «Если бы не начали спецоперацию сейчас, то они б напали в следующем году». Цей дискурс дуже старий, але в останні десятиліття він став осмислюватися, що таке насправді буває, що агресор себе примиряє маску жертви та починає себе виправдовувати.
І Тімоті Снайдер скористався можливістю обернути цей дискурс проти росіян. Чому він зробив свій виступ? Тому що саме Росія скликала засідання РадБезу для того, щоб звинуватити Україну у русофобії та поширенні антиросійських настроїв і розпалювання ворожнечі. Тому виступ Тімоті Снайдера і отримав такий фантастичний резонанс, адже, можливо, вперше русофобія взагалі обговорювалася в Радбезі ООН не так, як цього хотіла Росія.
Читайте також: «Росія програє війну, тому Путіну потрібна нова стійка ілюзія» — Тімоті Снайдер про псевдореферендуми окупантів
Сергій Громенко: Нам не треба багато часу приділяти відділенню «хороших» руських від «поганих» руських. Наше питання полягає у тому, щоб унеможливити для Росії повторення агресії. І найкращий спосіб, який прийшли всі агресори — і Німеччина, І Японія, і Італія — це називання злочинів злочинами. Речі мають бути названі своїми іменами. Якщо у 1552 році цар Іван (Грозний) завоював Казань, то це — акт імперіалізму. Якщо Татарстан колись захоче бути вільним від Росії, то він має розглядатися в якості суб’єкту деколоніальності, суб’єкта суверенізації, а не як сепаратист. Це дуже важливо. Люди, які проголошували антиукраїнські гасла і підіймали прапори «ДНР» — це сепаратисти. Натомість в Чечні немає сепаратистів, а є борці за суверенітет і відділення Ічкерії від Росії. Ось в такому ключі нам потрібно розглядати майбутнє Росії і давити на наших західних союзників, які знову, як у 91-му році, будуть боятися розвалу Росії.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
«Пані та панове, я виступаю перед вами як історик регіону, як історик Східної Європи і, зокрема, як історик масових вбивств і політичних злодіянь. Я радий, що мене попросили поінформувати вас про використання терміну «русофобія» російськими державними діячами. Я вважаю, що така дискусія може прояснити дещо про характер агресивної війни Росії в Україні та незаконної окупації Росією української території. Я скажу коротко і обмежуся двома моментами.
Моє перше зауваження полягає в тому, що шкода росіянам і російській культурі – це, перш за все, результат політики Російської Федерації. Якщо ми стурбовані збитком росіянам і російській культурі, то нас повинна непокоїти політика російської держави.
Моє друге зауваження полягатиме в тому, що термін «русофобія», який ми обговорюємо сьогодні, використовувався під час цієї війни як форма імперської пропаганди, в якій агресор претендує на роль жертви. Минулого року це послужило виправданням воєнних злочинів Росії в Україні.
Дозвольте мені почати з першого пункту. Передумова обговорення «русофобії», полягає в тому, що ми стурбовані заподіянням шкоди росіянам. Це передумова, яку я, безумовно, поділяю. Я поділяю занепокоєння щодо росіян. Я поділяю занепокоєння щодо російської культури. Згадаймо ж дії останнього року, що завдали найбільшої шкоди росіянам і російській культурі. Я коротко назву десять.
Отже, якби ми були щиро стурбовані шкодою для росіян, то ми були б стурбовані тим, що російська політика робить з росіянами. Твердження про те, що українці є «русофобами», є ще одним елементом розпалювання російської мови ненависті на російському державному телебаченні. У російських ЗМІ ці та інші твердження про українців змішуються з твердженням, що українці – русофоби. Так, наприклад, у виступі на російському державному телебаченні, де спікер запропонував знищити всіх українців, він аргументував це тим, що їх усіх треба винищувати, тому що вони проявляють «русофобію».
Твердження про те, що українців потрібно вбивати, тому що у них психічне захворювання, відоме як «русофобія», шкідливе для росіян, тому що воно виховує їх у дусі геноциду. Але, звичайно, таке твердження набагато гірше для українців.
Це підводить мене до другого пункту. Термін «русофобія» – це риторична стратегія, відома нам з історії імперіалізму.
Коли імперія нападає, імперія стверджує, що вона є жертвою. Риторика про те, що українці якимось чином є «русофобами», використовується російською державою для виправдання агресивної війни. Мова дуже важлива. Але найбільше важлива обстановка, в якій вона використовується. Ось ця обстановка: російське вторгнення в саму Україну, руйнування цілих українських міст, страта українських місцевих лідерів, насильницька депортація українських дітей, переміщення майже половини українського населення, руйнування сотень лікарень і тисяч шкіл, навмисне припинення подачі води і тепла в зимовий час. Такою є обстановка. Це те, що відбувається насправді.
Термін «русофобія» використовується в цій обстановці для просування твердження про те, що імперська держава є жертвою, навіть незважаючи на те, що імперська держава, Росія, веде жорстоку війну. Це історично типова поведінка. Імперська влада дегуманізує фактичну жертву і сама претендує на те, щоб бути жертвою. Коли жертва (в даному випадку Україна) виступає проти нападу, вбивства, колонізації, імперія каже, що хотіти, щоб її залишили в спокої, нерозумно, це хвороба. Це «фобія».
Це твердження про те, що жертви ірраціональні, що вони «фобні», що вони мають «фобію», має на меті відвернути увагу від реального досвіду жертв у реальному світі, який, звісно, є досвідом агресії, війни та жорстокості. Термін «русофобія» – це імперська стратегія, спрямована на те, щоб перевести тему з реальної агресивної війни на почуття агресорів, тим самим підважуючи існування і досвід людей, яким заподіяно найбільшої шкоди. Імперіаліст каже: «Ми тут єдині люди. Ми-справжні жертви. І наші ображені почуття означають більше, ніж життя інших людей».
Тепер воєнні злочини Росії в Україні можуть бути і будуть оцінюватися за українським законодавством, тому що вони відбуваються на українській території, і за міжнародним правом. Неозброєним оком видно, що йде агресивна війна, злочини проти людяності та геноцид.
Вживання слова «русофобія» в цій ситуації, твердження про те, що українці психічно хворі, а не переживають звірства, є колоніальною риторикою. Це служить частиною більш широкої практики розпалювання ненависті. Ось чому ця сесія важлива: вона допомагає нам побачити знавіснілі висловлювання Росії про геноцид. Ідея про те, що в українців є хвороба під назвою «русофобія», використовується в якості аргументу для їхнього знищення, поряд з аргументами про те, що вони паразити, сатаністи і так далі.
Твердження, що ви жертва, коли насправді ви агресор, не є захистом. Насправді це частина злочину. Розпалювання ненависті, спрямоване проти українців, не є частиною захисту Російської Федерації або її громадян. Це елемент злочинів, які російські громадяни скоюють на українській території. У цьому сенсі, скликавши це засідання, російська держава знайшла новий спосіб зізнатися у воєнних злочинах. Дякую вам за вашу увагу».
Джерело: https://snyder.substack.com/p/playing-the-victim
Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS