Геннадій Друзенко: Масштаб, насамперед. Зараз ми на фронті — один із найбільш професійних медичних підрозділів сил оборони. Ми ніколи не оперували такою кількістю швидких, людей, апаратури тощо. З травня, коли ми повернулися на схід, вже встигли надати допомогу близько 10 тисячам пацієнтів, яких знаємо поіменно.
Ми також задаємо певні стандарти, що дуже важливо. Через те, що ми діємо з нульовою бюрократією, що нас підтримують люди з усього світу, і це більше про довіру, ніж про формалістку, то ми навіть ЗСУ можемо показувати, як слід працювати.
Геннадій Друзенко: Колись мені сказав один сивий майор, що армія і логіка — речі несумісні. Ми ж нічим не відрізняємося від військових побратимів: ми стоїмо на тих же позиціях, возимо в тих же пунктах, просто нам не платять з бюджету зарплату, не видають форму, не видають сухпайок, ми себе всім забезпечуємо самі.
Тому мені дуже прикро, що комісія з питань надання статусу учасника бойових дій при Міністерстві ветеранів і очільниця цього міністерства стали в таку позу, щоб не надавати УБД Першому добровольчому мобільному шпиталю. Так, ми виграємо суди, виграємо апеляцію, виграємо касацію і вони, стиснувши зуби, виписують ті «корочки». Це абсурдно і несправедливо. Мені здавалося, що у нас Мінветеранів України, а не РФ сидить на Музейному провулку.
Був абсурдний випадок. У нас є ветеран, кавалер ордену «За мужність» Вадим Козловський, заступник головного лікаря Смілянської лікарні, коли не на фронті. З червня він працює у Бахмуті. Він виграв суд про надання йому статусу УБД, а поки він у Бахмуті, йому прийшов лист, що це рішення суду оскаржене в апеляційній інстанції. Я не маю відповіді на це. Тут у мене питання до пана Зеленського і пана Шмигаля — навіщо вони тримають жінку генерала СБУ на посаді міністерки ветеранів, якщо вона бореться з ветеранами, замість того, щоб їм допомагати?
Геннадій Друзенко: Це була моя ідея у 2015-му році обрати для нашого мобільного шпиталю саме такого покровителя — Пирогова. Окрім того, що Микола Пирогов відомий як засновник польової хірургії, для мене було принципово, що він став по суті українцем. Він — не просто «москаль», він – корінний москвич. Але у Москві його не визнали, він шукав, де б реалізувати свої таланти, одружився на естонській княжні і знайшов свою справжню батьківщину біля Вінниці, після чого став відомим на весь світ. А те, що українцем можна ставати — одна з ключових цінностей цієї війни, і української, і політичної. Як тільки українство буде свідомим вибором вільної людини, ми будемо непереможними.
Геннадій Друзенко: З усього світу. Наша історія перед широкомасштабною війною дозволила нам на третій день почати розгортатися. Про нас знали, нам довіряли, у нас був готовий сайт. Тому це була просто злива допомоги — від якихось 100 гривень, який хтось перераховував на картку, до мільярдера із Заходу, який переслав пару сотень тисяч доларів, а пізніше купив дві нові медичні машини.
Це дійсна така всесвітня універсальна глобальна підтримка людей доброї волі з вільного світу. Фактична вся Європа, Америка, Канада допомагає. Ба більше, у нас є добровольці з цих країн — з Польщі, Німеччини. Є у нас медсестра з Каліфорнії, яка зараз вчить українську і мріє переїхати в Україну. І це для мене неймовірно гарний симптом, коли з України не тікають, а в Україну мріють переїхати.
Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS