Гостя — режисерка, голова «Української гільдії режисерів», членкиня Громадської Ради при «Держкіно» Жанна Максименко-Довгич. Сьогодні Кабінет міністрів України мав розглядати «Стратегію розвитку кіно до 2027 року», яку кінематографісти називають «стратегією знищення». Чому — пояснює Жанна Максименко-Довгич.
Жанна Максименко-Довгич: Учора було засідання, але перенесено розгляд питання стратегії на п’ятницю. Ми дуже сподіваємося, що цей документ буде відхилений. Цей документ фактично лобіює інтереси телелобі, а також там йдеться про, наприклад, акціонування державних кіностудій, також про так звану реорганізацію «Довженко-центру». Цей документ не є по суті стратегією, він, власне, швидше відображає якісь інтереси певних груп, наближених до влади.
І, власне, наразі, що ми, активна частина кіногромадськості, можемо зробити, це ми робимо все для того, щоб цей документ не був прийнятий.
Олег Климчук: Жанно, спостерігаючи з боку ці всі перипетії, слідкуючи за цими подіями, у мене складається враження, можливо, я помиляюся, що кіновиробники в Україні розділені на дві групи. Одна група — це ті, які наближені до колишніх продюсерів і директорів «95-го кварталу», а інша група — це ті, які не входять в це коло, відповідно, почуваються незатребуваними, їхні ідеї нікому не цікаві. Є лобі, є певна група, для якої зараз зелене світло, а є люди, які мусять з кулаками, з криками, з протестами якось відстоювати свої права.
Жанна Максименко-Довгич: Я би сказала, що це не зовсім такий поділ, що в нас є, не забувайте, мейджори. Це також, наприклад, компанія FilmUA. Я би говорила про тих, хто хотів би виробляти байдуже який контент у великій кількості.
Власне, в стратегію ці люди заклали щороку виробництво 600 годин серіалів. Це дуже багато, насправді. Вважаймо, якщо Марина Степанська, знана українська режисерка на Facebook написала свій коментар про те, що давайте дивитися, 600 годин — це 10 серіалів. По 10 годин. Уявімо, яку кількість фахівців треба задіяти.
Реорганізація потрібна була, щоб «терміново знімати мультики» — Чиченіна про конфлікт Держкіно й Довженко-Центру
Жанна Максименко-Довгич: Стратегія, цей псевдодокумент, жодним чином не відображає те, де зараз ми перебуваємо, що відбувається. Що зараз війна в Україні, у нас чимало наших колег на лінії фронту. На жаль, кінематографісти гинуть, так само як і інші захисники. Велика кількість наших колег опинилися за кордоном. Якщо це стратегія, там би мав бути аналіз трудових ресурсів в галузі, цього там немає.
Серіали можуть бути різними, але якщо ми говоримо про такий продукт серіальний, хто його буде виробляти? Тобто, незрозуміло. Навіть тут виглядає, що ви говорите про інтереси певних груп, очевидно, що вони є.
Є такі мейджори. І взагалі, ці всі процеси почалися раніше не тільки зі стратегії, а й взагалі, зі змінною законодавством, з лобіюванням своїх людей у Раду з підтримки кінематографії і так далі.
І ми бачимо, що це вже доконаний факт, фактично.
Фактично вся культура та інформаційна політика в країні таким чином цензурується.
Читайте також: Держкіно і Олена Гончарук не дійшли згоди у підписанні контракту
Жанна Максименко-Довгич: Згадаємо про радянські п’ятирічки. Тут за таким самим принципом, наприклад, закладається, що має фінансуватися не більше, ніж 20 фільмів масового виробництва, 7 фільмів фестивальних, наприклад, це до тих 600 годин серіалів.
Взагалі, жодним словом не сказано (це важливо!), де взагалі брати ресурси на це все виробництво. Нічого про взаємодію з міжнародними кіноорганізаціями.
Ми би мали якимось чином інтегруватися в європейську систему кіновиробництва. Там є певні свої закони і правила. І таких країн, як Україна, є ще Грузія, Вірменія, Азербайджан на території колишнього Радянського Союзу. На жаль, ми повинні згадувати про те, що ми постколоніальна країна.
Якщо ми говоримо про країни Балтії, вони давно інтегровані в цю систему. І там, взагалі, якщо ми говоримо про фінансування і авторського кіно, документального кіно, чи тих самих серіалів, існує певна зрозуміла система. І, власне, є таке поняття, як копродукція.
Через велику війну певні двері для нас відчинені. І от насправді те, чим би мало займатися держкіно, подібними речами займається Український інститут чи фестиваль Docudays. Тобто, треба сказати, що «Держкіно» мало би фактично займатися дипломатичною роботою, культурною дипломатією, пошуком цих можливостей взаємодії, інтеграції в європейську систему кіновиробництва. Ну, але це все зводиться до перерізання стрічечок.
Ця стратегія — це не стратегія. Це не є документом, який є світоглядним, який дає якийсь вектор. Словом, там не те що є над чим працювати. Ми пропонували, як громадська рада при «Держкіно», відправити цей документ на допрацювання. Але «Держкіно» дивним чином не хоче долучати фахівців, які пропонують себе.
Читайте також: Коли геноцид відбувається на сусідній вулиці, дивно знімати про це ігрове кіно — Ірма Вітовська
Нагадаємо, 11 листопада 2022 року Державне агентство з питань кіно обрало нового тимчасового виконувача обов’язків генерального директора Довженко-Центру, ним став режисер Андрій Алферов.
До цього 10 та 11 листопада прокуратура та СБУ провели обшуки у Довженко-Центрі, де розташований найбільший український кіноархів. Тоді ж біля Довженко-Центру відбулася акція на підтримку Центру «Двіж волевиявлення». У Центрі метою обшуків назвали документи, пов’язані із забудовником. У СБУ зазначили, що одному із колишніх керівників Центру готується повідомлення про підозру у зловживанні владою або службовим становищем.
Раніше команда Довженко-Центру не пустила до приміщення нову очільницю Юлію Каждан. Колектив вимагав озвучити стратегічний план щодо майбутнього інституції.
Від 5 серпня 2022 року Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію Довженко-Центру.
На початку лютого 2023 року конкурс на посаду генерального директора «Довженко-Центру» виграла Олена Гончарук.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі