Ганна Осадко
Ганна Осадко: Олександр ніколи не мав філологічної освіти, він був економістом, а потім усе своє життя працював будівельником. Але все життя дуже багато читав. І, власне, коли ми познайомились, він прийшов уперше до мене в гості, побачив мою шафу книжкову від стелі до землі, і, побачивши це, сказав: «Ти будеш моєю дружиною, це вже точно». Тобто, любов до книжок і ця загальна спостережливість, начитаність, увага до деталей створили цей дивний феномен — його тексти.
Читайте також: Володимира Вакуленка здали колаборанти, рідні натякають, що знають ім’я — письменник
Я навіть була подивована. Бо якось вранці на 10-му році шлюбу він мені приніс ноутбук і каже: «Подивись, бо я тут щось вночі написав». Я подивилась — а це вже готовий текст, який вже навіть немає сенсу правити, тому що там кожне слово на своєму місці.
Ганна Осадко: У Сашка була мрія танцювати танго. Це звучить дивно, бо зазвичай жінки хочуть танцювати. Але була мрія чоловіка. Він мене довго вмовляв, нарешті я здалася, і вже на другий день я зрозуміла, що це, мабуть, найкраще, що є в нашому житті: оцей спільний час, оцей спільний танець.
Власне, танго — це навіть не просто танець, це не просто рухи, це взаємовідчуття одне одного: коли ти ще не почав танцювати, а вже відчуваєш, куди тебе людина далі поведе.
І коли Сашко пішов на фронт, він собі взяв це псевдо.
Це навіть не обговорювалось, що він іде на війну. Вже потім він казав: «А як я мав зробити інакше? Що — мав тут сидіти?». Вже коли Сашко загинув, син знайшов сайт із прізвищами людей, які були репресовані. І там з його родини двоє чоловіків, які були в УПА і які теж воювали за Україну. І одному дали 15 років, другому — 10.
Словом, чоловік з такої родин не міг вчинити інакше.
Слухайте також: Ми повинні напряму усьому світу різними мовами розповідати, за що саме стоїть Україна — Костянтин Сігов
Ганна Осадко: Так пощастило, що він пішов на фронт зі своїм другом, нашим кумом, вони дружать ще з першого класу. Це була Донеччина, самий перед фронту.
Це відбулося в дубовому лісі, там був танковий бій. І наші хлопці кілька танків підбили, і ще один танк почав на них лізти, вони почали відступати. Поряд було два окопи, не було можливості оцінити ситуацію чи щось зважити, вони просто стрибнули в окопи.
Кум з одним хлопцем — в один окоп, а Сашко з іншим колегою — в інший. Саша опинився зверху, і тоді прилетіла міна. І так вийшло, що Сашко накрив своїм тілом побратима, той хлопець вижив. Була така ситуація, що небезпечно було йти по тіло, але Ігор вирішив, що він не може його там залишити, і він під обстрілами ніс на собі Сашка три кілометри. І я дуже вдячна Ігорю, що він це зробив, бо знаючи інші обставини, я могла би і не отримати свого Сашка додому.
Слухайте також: Уроки минулого та бажання майбутнього: психолог про те, що допомагає суспільству пережити війну
Ще перед війною ми були в лісі, в нашому селі на Бережанщині, у нас там є улюблене місце — великий дубовий ліс. Там є такий величезний дуб, і кожного разу, коли ми туди приходили, Сашко його обіймав. Довго біля нього стояв, і казав, що це наше «обіймальне дерево». Я в нього запитала, як він собі уявляє смерть. І Сашко сказав, що смерть — це коли я просто собі засну, а тоді прокинуся у нашому дубовому лісі біля цього дерева, а там мене вже чекатиме мій батько (батько помер 10 років тому).
І коли Саша загинув, я дуже непокоїлася, тому що Саша не любив рівнину, він любив ліс. І Ігор сказав, що це трапилося у дубовому лісі. І найдивніше, що це трапилося на день народження його батька.
Ми з дітьми плануємо, коли закінчиться війна, поїхати в той дубовий ліс, де загинув Саша, на Донеччину, і взяти там жолуді чи малесенький дубок і пересадити його поруч із нашим великим дубом в нашому лісі на Бережанщині.
Через кілька днів після загибелі Саші «Гоголівська академія” знайшла одне з його оповідань і опублікувала у себе на фейсбуку.
Багато людей здивувалося, що він писав, мало хто про це знав, і почалися дуже хороші відгуки, що це варто було б видати. Але просто мені було не до того, бо це були перші дні, я була в дуже поганому емоційному стані.
Читайте також: «Мир в Україні» — Стівен Кінг озвучив своє найбільше бажання на наступний рік
І моя кума, Юля Мусаковська [поетка, перекладачка Юлія Мусаковська — ред.] сказала, чи можна я покажу ці тексти у «Видавництві Старого Лева«? І вона це зробила.
Власне, я не знала, як цю книжку назвати, це запропонувала редакторка цієї книжки, за назвою одного із Сашкових оповідань.
«Жити не можна померти» — ця назва дуже вдала, бо від того, де ми поставимо розділовий знак, багато в житті залежить, як правильно зробити свій вибір. Тут назва відкрита, але я не знаю, щоби я віддала, щоб стосовно мого чоловіка після першого слова «жити» був великий знак оклику.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS