Фото Army Inform
Гість — медіаюрист ІМІ Роман Головенко.
Роман Головенко: Зараз інтерес до України падає у світі. І з початку повномасштабного вторгнення вже прийшло досить багато часу. Ми бачимо конфлікт між Ізраїлем і ХАМАСом. Це відвертає увагу міжнародної спільноти. Коли раніше ми явно бачили, що громадська думка в країнах Заходу тисне на їхні уряди, вони надають Україні допомогу, зброю і таке інше, то зараз вже більше під питанням цей аспект і можливість такого механізму. Тому, дійсно, доступ журналістів до фронту важливий. І ми чуємо нарікання від журналістів. З приводу цього це вже досить давно відбувається.
Я не можу сказати, що журналістська спільнота готова особливо це на публіку виносити, обговорювати. Хоча були деякі зустрічі, здається, навіть в Офісі Президента, де представники від Міноборони, від Офісу і від журналістів ходили, намагалися знайти якісь точки дотику. Але проблеми виникають, звичайно. Ну, треба розуміти, що в цій ситуації перша скрипка, звісно, за військовими, тому що вони там на місці бачать ситуацію, куди можна допустити, куди не можна. Чи то з міркувань безпеки самих військових, чи безпеки журналістів. Чи з міркувань того, щоб не була поширена якась чутлива інформація, якщо внаслідок цього може бути завдана шкода.
Але, з другого боку, є нарікання від журналістів, у формальних аспектах, тобто, довге отримання погоджень на поїздки в ті чи інші місця, відмови без якихось чітких пояснень. Ну, і навіть щодо отримання акредитації також є нарікання, цей процес такий довгий, там залучається СБУ, триває перевірка особи, яка подається на акредитацію СБУ, і це займає досить довгий час.
Слухайте також: Росія нехтує всіма нормами, напис «преса» на шоломі вже не захищає — Ліна Кущ
Роман Головенко: Якщо це акредитація, то вона підпадає під закон про інформацію, і акредитація — це взагалі необов’язкова і не дозвільна процедура, тому що закон прямо говорить, що відсутність акредитації не може бути підставою для недопуску. Тобто тут або треба переназвати це явище і називати, що це якась дозвільна процедура допуску журналістів чи щось подібне, ну, або погоджуватися з вимогами закону чи якісь зміни закону про інформацію вносити.
Взагалі більше наказ заточений на редакції та не дуже враховує журналістів-фрілансерів, чи навіть, якщо український журналіст підряджений від іноземного медіа, чи просто навіть від українського медіа, але він там не в штаті в них працює, а якось разово таку роботу виконує. Це формальні проблеми й вони формальні обмеження створюють для тих, хто працює як фрілансер. Відповідно, можна було б над цим подумати та певною мірою лібералізувати підхід щодо акредитації.
Є такі, ну, чисто формальні штуки, типу, там, що некоректно реєстр в самому наказі згадується, тому що в нас реєстр медіа тепер вже буде вести Нацрада, раніше там друкованих медіа вів Мін’юст. У наказі чомусь згадується Держкомтелерадіо, ну, хоч це конституційний орган, але він практично без повноважень, і реєстрів у нього вже давно не було.
Ну, і така одна, мабуть, важлива штука, яку ми намагалися пролобіювати цими змінами, щоб була одна точка входу. Тобто не журналіст має там погодити в штабі, потім погодити конкретного командира на місці, погодити по шляху слідування, щоб на блокпостах його пропустили тощо. Наша логіка, що все-таки, якщо журналіст подається і військові погоджують йому в штабі, там якийсь пресофіцер, то він вже має домовитися зі своїми колегами військовими, йому, мабуть, це буде легше.
Анастасія Багаліка: Скажіть, а от як часто до вас звертаються колеги по цеху з якимись певними своїми проблемами з утриманням акредитації?
Роман Головенко: Буває, що консультуються з приводу того, що там сказано в наказі. Наприклад, людину попросили пройти поліграф для отримання акредитації. Хоча воно формально не передбачено, але таке прохання було. А коли вже якісь самі такі проблеми виникають, то таке враження, що там двостороння така комунікація між ними та військовими йде, і зрозуміло, що останнє слово за військовими. Ми теж не можемо на них впливати, ми можемо пропонувати різні рішення на рівні наказу, але, звісно, що це вертикальна структура, і там рішення приймаються по-своєму, якщо йдеться про конкретну людину чи акредитацію, там, медіа чи людину.
Читайте також: Громадське радіо збирає кошти на дрони для спецпідрозділу «Ангели», де служить наша колега
Нагадаємо, в Україні змінили правила отримання журналістами акредитації під час воєнного стану.
У Нацраді також звернули увагу на зміни у взаємодії медіа і Сил оборони під час війни. Так, командувачі в районах відповідальності мають визначати зони для перебування представників медіа: Зелена – дозволяє роботу акредитованих представників медіа без супроводу офіцера зі зв’язків з громадськістю або іншої визначеної командиром посадової особи; жовта – робота акредитованих представників медіа дозволяється лише у супроводі офіцера зі зв’язків з громадськістю або іншої визначеної командиром посадової особи; червона – забороняє роботу акредитованих представників медіа.
Інститут масової інформації (ІМІ) — українська громадська організація, журналістський аналітичний центр. ІМІ надає українським та іноземним журналістам у безоплатну оренду захисне обладнання для роботи в зоні бойових дій в Україні. Для захисту можна отримати бронежилети й каски 4-го класу, індивідуальні тактичні аптечки та інше обладнання. Українським журналістам обладнання надається для роботи до кінця війни. Іноземним журналістам оренда надається на час їхньої роботи в України з обов’язковим поверненням.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі