Кадр з фільму Крістофера Нолана «Оппенгеймер»
Гостя — дослідниця Гарвардського університету, експертка з питань ядерної безпеки Мар’яна Буджерин. Згадуємо цивільні жертви атомних бомбардувань японських міст 78 років тому. 6 серпня 1945 року — американці скинула атомну бомбу на Хіросіму. 9 серпня — на Нагасакі.
Мар’яна Буджерин: Це не були військові цілі, скажімо так. Військовою доцільністю ці бомбардування виправдати не можна було. Але згадаймо, що підхід стратегічного бомбардування, навіть звичайною амуніцією, звичайними бомбами, він вже практикувався досить широко. І в Європі проти німецьких міст, таких як Дрезден, Франкфурт, Гамбург, і проти японських міст. Насправді ані Хіросіма, ані Нагасакі навіть близько не підійшли до того жаху, який було вчинено на Токіо.
У принципі, такий революційний характер власне атомних бомбардувань — це їхня така жорстка ефективність. Всього один літак і одна бомба була скинута. Тобто для того, щоб досягнути цього ефекту, треба було набагато менше в той момент якогось зусилля і зброї. Звичайно, зважаючи на те, що вклалися величезні гроші і багато зусиль для того, щоб розробити цю зброю.
Мар’яна Буджерин: Багато було людей, котрі були проти (розробки атомної зброї США — прим. ред.). Манхеттенський атомний проєкт розроблявся з огляду на те, що Німеччина першою розробить цю зброю і тоді вони, мабуть, будуть погрожувати її використанням проти Альянсу, проти інших європейських держав, навіть Сполучених Штатів. Тому були такі гонки наввипередки, щоб Сполучені Штати встигли першими, оскільки всі наукові центри ядерної фізики були в першу чергу в Європі і, зокрема, в Німеччині.
І всі ці дуже багато вчених, зокрема, євреїв, які втікали від Голокосту, від переслідувань, вони дуже добре знали, на якому рівні там перебуває ця ядерна наука. Це були тоді абсолютно такі передові речі у фізиці. І вони, власне, намовили американський уряд вкласти величезні гроші в цей проєкт. І на початку американське військо до цього не дуже прихильно ставилося, тому що пропонують якісь вчені якусь таку чудо-зброю, невідомо, чи вона спрацює, чи ні.
Ну і потім виявилося, що ті самі вчені мусили лобіювати, на жаль, небезуспішно, щодо того, щоб ця зброя, власне, була використана вже, скажімо так, не за призначенням. Не проти Німеччини, а проти цивільного населення в Японії.
Читайте також: Контрольований розпад Росії зніме всі ризики щодо ядерної зброї — Валерій Пекар
Мар’яна Буджерин: На сьогодні є 9 ядерних держав. Найпершою, як ми знаємо, її розробили Сполучені Штати, потім в 1949-му році це був Радянський Союз, далі пішла Велика Британія, далі Франція в 50-х роках, після того цю зброю свого часу розробив Ізраїль. Який не оголошує цей арсенал офіційно, але всі про це знають. Потім Індія, Пакистан, Північна Корея, Китай. Китай в 1964-му році, якщо не помиляюся, також провів випробування.
Тобто це є п’ятірка: США, СРСР, Велика Британія, Франція, Китай. Вони увійшли за договором про нерозповсюдження ядерної зброї, як такі ядерні держави, що, скажімо так, визнаються такими міжнародним співтовариством з умовою, що вони будуть докладати зусиль для припинення гонки озброєнь і кінець кінцем повного роззброєння.
Цього, звичайно, ці держави не роблять (або не роблять так швидко, як би всім нам хотілося). А решта держав залишається поза цим режимом.
Після того послідував винахід термоядерної зброї, яка в декілька разів перевищувала потужністю звичайну атомну бомбу (такі атомні бомби, які були на Японії у 45-му році). І тоді постало розуміння, що єдиний спосіб, у який можна використовувати цю зброю — не для того, щоб воювати, а для того, щоб попереджувати війни, для того, щоб стримувати війни. Або від початку, або попереджувати ескалацію їх до якоїсь межі, великомасштабної межі. Таким чином зародилася стратегія стримування, ми про неї знаємо з часів Холодної війни, стосунків відносин між США і СРСР.
Мар’яна Буджерин: І з часом, коли розвивалися ці всі ядерні стратегії, з’явилися такі речі, як військові доктрини, за якими передбачується, за яких обставин держава навіть може собі уявити, може допустити використання цієї зброї. Переважно це якщо вже на тебе летить боєголовка противника. І там є нюанси: чи це ще тоді, коли її вже зафіксували системи попередження, чи це тоді, коли вже відбулися перші вибухи, для того, щоб справді впевнитися в тому, що ця ядерна атака почалася, чи за якихось інших обставин, але переважно це тільки в таких дуже рідкісних і дуже виняткових випадках.
Росія, очевидно, як спадкоємець Радянського Союзу, також має свою воєнну доктрину, також має перечислені певні такі дуже виняткові випадки, за яких можна навіть собі усвідомити використання цієї зброї, можна уявити, коли це дозволено доктриною.
Тобто там передбачається використання у трьох випадках.
А те, чим Росія погрожує сьогодні — це всі засоби в нашому використанні. Щось таке міг казати і Путін, і Медведєв той самий: якщо буде загроза територіальній цілісності Російської Федерації, яка тепер включає і нелегально анексовані Херсонську, Запорізьку, Донецьку, Луганську області.
Читайте також: Загроза застосування Путіним ядерної зброї є реальною — Байден
Як відомо, у середині червня самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що його країна почала отримувати російську тактичну ядерну зброю. Державний секретар США Ентоні Блінкен засудив Лукашенка через розміщення ядерної зброї. Напередодні, у травні 2023 року, у Мінську відбулася двостороння зустріч білоруського міністра оборони Віктора Хреніна та російського Сергія Шойгу. Вони підписали угоду про порядок розміщення російської нестратегічної ядерної зброї у сховищі в Білорусі, рішення про її застосування лишається за Росією.
У відповідь на розташування російської ядерної зброї на території Білорусі Польща звернулася до НАТО щодо участі у програмі Nuclear Sharing, яка передбачає розміщення ядерної зброї на території РП.
Насправді від того, розміщена чи ні ядерна зброя у Білорусі, безпекова ситуація у Європі змінюється мало, заявив в ефірі Громадського радіо головний редактор Defense Express Олег Катков.
Тімоті Снайдер, професор історії Єльського університету, автор книг про фашизм, тоталітаризм та історію Європи вважає, що «за рік після вторгнення Росії Україна зменшила ризик ядерного конфлікту в усьому світі, а найважливіше, що зараз потрібно сказати про ядерну війну, це те, що вона не відбувається».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS