Ілюстративне фото
Сергій Павлюк: Зараз я знаходжусь в Києві. Ми зустрічалися тут з херсонськими переселенцями, які сподіваються повернутися якнайшвидше до рідного міста. Я привіз їм гуманітарну допомогу від мого друга, актора Дмитра Вівчарюка. Він протягом 1,5 року допомагає херсонцям в столиці.
Андрій Куликов: Це просто неймовірна історія. Кияни допомагають херсонцям, херсонці допомагають переселенцям у столиці. Херсонці допомагають усій Україні тим, що вистояли й зараз тримаються в дуже нелегких обставинах. А що вам особисто запам’яталося найбільше за цей рік, відколи українські війська ввійшли знову до Херсону?
Сергій Павлюк: Мій перший приїзд до Херсону після визволення відбувся за тиждень. Ми тоді запустили підготовку до Святого Миколая. Мені випала честь грати Миколая. Тоді ми прийняли за два тижні більш як п’ять тисяч дітей в театральному хабі. Це було неймовірне відчуття — дарувати подарунки херсонським дітям, які пережили окупацію.
Херсонський театр є дуже популярним у всьому місті. Можливо, через відсутність серйозної конкуренції. За ці роки театральний заклад відкрив до семи сценічних майданчиків, де мешканці міста можуть прийти на моновистави, музичні вистави, концерти, велику сцену, у вуличний театр, у підвальний театр, у театр під дахом та театр в кафе. У нас є різні жанри: музичні комедії, трагедії, драми, експериментальні роботи.
Плануємо робити спільний проєкт з Миколаївським театром — мюзикл «Котигорошко». Це все має відбутися до Нового року. Ми з миколаївцями дуже товаришуємо. Плануємо ще декілька спільних проєктів з ними на великій сцені. В Херсоні ми не маємо можливості, з точки зору безпеки, запрошувати людей на такі вистави, тому граємо в бомбосховищі. Херсонці приходять в красивих костюмах та сукнях на дійства, а це означає, що життя продовжується і ми й далі воюємо з ворогом.
Ми прожили більше ніж 30 років в незалежній державі. Усвідомлення справжньої свободи та право вибору виховує в людях самоповагу. Херсонці показали, що вони українці ще під час Революції Гідності. На початку повномасштабного вторгнення неймовірна кількість містян вийшла і довела всьому світові, що Херсон — це Україна. Ніякий окупант тут довго не затримається.
Михайло Батрак: Херсонці чинили сильний спротив російській окупації. Мабуть, тому що це їхній будинок і до нього зайшли вороги. Це була природна реакція мешканців свого дому — захищати його всіма доступними методами, у тому числі культурними й ненасильницькими.
Читайте також: ЗСУ виганяли росіян з Херсона настільки точково, що вікна у будинках напроти цілі — журналіст
Олександр Толоконніков: На початку листопада 2022 року ми почали отримувати інформацію про правобережжя Херсонщини. Десь 10 листопада отримали повідомлення, що окупанти дійсно пішли з Херсону. Наступного дня вирішили їхати туди — прибули 12 листопада, а вже 13 листопада до міста приїхав президент.
Декілька перших днів були дуже емоційними. Всі плакали від радості — відчували ейфорію. Повсюди виходили люди з синьо-жовтими стягами, обіймали військових, усі один одному сигналили. В центрі Херсону мешканці фотографувались із захисниками. Водночас під час втечі росіяни підірвали всі лінії електропередач. Місто залишилось без світла, води, газу та каналізації. Попри це херсонці дуже раділи звільненню від окупантів.
Андрій Куликов: Коли вдалося відновити, бодай частково, оці необхідні щоденні послуги для людей?
Олександр Толоконніков: Для початку треба було розмінувати підходи до цих ліній електропередач. Від електропостачання залежав зв’язок, постачання води та газу.
Десь тільки через місяць ми змогли за допомогою наших саперів, вибухотехніків розмінувати й під’єднати енергетичні лінії до Херсону. Потроху почало з’являтися світло. Оператори відновлювали зв’язок, пішло водопостачання. До цього місто перебувало у темряві. Коли заходило сонце, то ніде не було світла. Працювали тільки на генераторах. В перші дні деокупації до нас надійшло багато допомоги.
Андрій Куликов: Звільнення Херсону свого часу було справжнім святом для цілої України. У декого були сподівання, що ось-ось і решта Херсонщини буде звільнена. Не так все виявилося, як багато хто хотів вірити. Як становище на фронті відбивається на настроях і на житті в обласному центрі?
Олександр Толоконніков: Ми, як і всі українці, постійно слідкуємо за новинами, за перебігом контрнаступу і чекаємо гарних новин. Але розуміємо, що кожного дня гинуть наші хлопці, які виборюють нашу свободу. Ми можемо тільки їх підтримувати максимально, скільки можемо. Сподіваємось, що якомога швидше звільнимо лівобережжя, тому що необхідно допомогти нашим людям, які зараз піддаються різноманітним тортурам і примусам щодо паспортизації, мобілізації. Вони не отримують допомогу, соціальні виплати, обмежені в медичних послугах. Там дуже важка ситуація.
Читайте також: У цьому наша сила: можемо сміятися у найтяжчі моменти, підтримувати один одного — Віктор Бронюк
Михайло Батрак: Марія Морозова створює музику з Херсона для всього світу. Херсонська музика зараз лунає в Європі. ЇЇ можуть почути жителі різних країн. Цікаво поспілкуватись із творчими людьми, які радіють деокупації й присвячують цьому свої твори.
Марія Морозова: Тимчасова окупація Херсонщини залишила свій слід на творчості. Я присвятила два твори Херсону. Перша композиція стосується початку війни. Я зробила відеоряд з кадрами під час окупації. Другий твір написала досить недавно. Це думки про моє місто, про життя за кордоном. Завтра я виконуватиму його разом з португальським виконавцем. Він буде співати.
Це вже не перший мій концерт тут в Португалії. Двічі я грала в Лісабоні й розмовляла з людьми португальською. Розказувала про моє місто, а вони дуже сильно мене підтримували. Це була тепла зустріч.
Михайло Батрак: Як ви сприйняли окупацію? Як дізналися, що місто деокуповано? Решта громадян України дізнавались про це через інтернет.
Олексій: Ми тоді вже певний час перебували без зв’язку. А за два-три дні до деокупації зникло світло. Всі дізнавались новини з вулиці. В цей день я був на базарі. Це був ранок. Бачу, що продавчині плачуть. Подумав, що трапилось щось погане. Ми думали, що нас розігрують. Дуже напружено було. Почув, що наші в місті й хтось вже побачив український стяг. Я далі свого району старався далеко не ходити, до нас новина про звільнення прийшла достатньо пізно. Звичайно, багато хто подумав, що це може бути провокація. Хоча вже помітили, що окупантів у місті немає.
Андрій Куликов: Що від часу визволення запам’яталося найбільше: і позитивне, і страшне?
Олексій: В день деокупації всі відчували ейфорію. Важко словами це передати. Люди почали виходити з прапорами, які раніше ховали. Сигналили на дорогах машини. Херсонський бізнесмен на фурі «АТБ» їздив по всім районам і разом з місцевими зривали російську агітацію. Людей неможливо було зупинити, хоча ще й офіційної інформації про деокупацію не було.
Після ейфорії прийшла жорстока реальність — обстріли й решта. Але тепер ми хоча б вільні. Працюють магазини, є робота та свобода. Можна виїжджати і приїжджати. Обстріли дизморалять, і трішки бойовий дух падає часом, але все одно тримаємось.
Читайте також: П’ятеро людей поранені внаслідок російських обстрілів Херсона (ФОТО)
Нагадаємо, вдень 11 листопада 2022 ГУР МО повідомило, що «Херсон повертається під контроль України, в місто заходять частини ЗСУ», а шляхи відступу російських окупантів перебувають під вогневим контролем української армії. Розвідники закликали ворожих солдатів здаватися у полон.
Перед цим, 9 листопада, командувач російських окупаційних військ в Україні Сергій Суровікін заявив, що військових РФ виводять з Херсона на лівий берег Дніпра.
Увечері 12 листопада президент Володимир Зеленський повідомив, що ЗСУ встановили контроль у понад 60 населених пунктах Херсонщини.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі