Фото: Правозахисний ЛГБТ Центр
Анастасія Багаліка: Я раніше думала, що у війську, коли ЛГБТ люди відкрито заявляють про себе, їх або сприймають, або не сприймають. Але з ваших дописів дізналася, що є і приховані форми гомофобії. Розкажіть про це.
Олександр Жухан: Я дуже далекий від того, щоб ідеалізувати армію і військову службу. Армія — це зріз суспільства під збільшувальним склом. Усе, що є в нашому суспільстві, є і в армії, і помножується на те, що це закрита система. Багато напруження виникає через те, що ви постійно поруч із одними й тими самими людьми. Ви ж не ходитте з побратимами до психологів проговорювати ситуації. Воно все накопичується і накопичується і або вирішується врешті або ні. Ситуація з прихованою агресією ніяк не вирішується. Я не хочу її вирішувати, бо є ризик того, що прихована агресія стане відкритою, а я не готовий до цього. Ті люди, про яких я писав у постах, теж не рвуться щось вирішувати.
Слухайте також: Ми так само воюємо, отримуємо поранення і гинемо. Чому ми не маємо рівних прав? — військова про ЛГБТ
Давайте без рожевих окулярів. Може бути гірше. Я вважаю, що нам ще пощастило, тому що є й інші випадки. Якщо ви зайдете в групу «ЛГБТ військові і їх союзники», то побачите, що люди там пишуть про різний досвід. Комусь пощастило бути в дуже класних стосунках із побратимами. Комусь пощастило менше. От такі справи.
Анастасія Багаліка: Як думаєте, чому люди, які знають з людського боку в стресових і кризових ситуаціях в армії, все одно можуть вдаватися до прихованої агресії?
Олександр Жухан: Якраз люди, які вдаються до агресії — з ними ми знайомі найменше. Тобто ми були в одному підрозділі, але не їздили разом на бойові позиції, і вони якраз таки не знають, що ми можемо, а що не можемо. Тобто мінімально у нас було якихось взаємодій, із яких можна зрозуміти, що ми за люди, хто чим дихає тощо. Якраз те, що вони не виїжджали на позиції, для мене багато, про що говорить. Я теж не хочу налагоджувати стосунки з людьми, яких я зневажаю. Це буде впусту витрачений час і сили. Ми дуже на різних ціннісних полюсах перебуваємо з цими людьми. Є й інші люди у взводі і в частині, які дуже сильно підтримують. Якби не вони, я б уже мабуть зламався і пішов переводитися в іншу частину.
Гомофобія, як і в будь-якій іншій спільноті, присутня. Але присутня вона від маргіналів і людей, від яких ви і так цього очікуєте. Тобто якщо людина алкоголік, расист і сексист, то швидше за все вона ще й гомофоб. Це як джентельменський набір. Зараз ми дуже сильно ідеалізуємо військових, тобто ми як суспільство, тому що це необхідно на цьому етапі, на якому ми зараз перебуваємо. Але в армії і в ТРО є дуже різні люди. Кожен ішов сюди зі своїх причин і зі своєю мотивацією. У когось могли помінятися погляди. Хтось зрозумів, що геї будуть воювати з ними поруч, і з цим доведеться якось миритися і подумав: «та ну, я не тому дітей вчив, щоб потім розказувати їм, що геї теж люди». Якось так.
Читайте також: Хай депутати, які проти легалізації одностатевого партнерства, скажуть це в очі військовим ЛГБТ — Совсун
Анастасія Багаліка: Ми багато в чому покладаємо сподівання на те, що ця війна допоможе змінити ставлення у суспільсві в тому числі й до тих, хто до війни були доволі дискримінованими групами. Як вважаєте, це теж ідеалізм і «рожеві окуляри», коли ми думаємо, що після війни побудуємо суспільство справедливості?
Олександр Жухан: Знаєте, я навпаки боюся розчарування у цьому. Ми кожного разу покладаємо багато сподівань і чекаємо на диво. Спочатку Помаранчева революція, потім Революція Гідності, так само тепер і війна. Але це ж не жива істота, яка прийде і всім все з чарівною паличкою повирішує. Ми говоримо про подію і про те, що люди роблять з тим досвідом, який внаслідок неї отримали.
Наприклад, у мене було дуже багато суперечок щодо української мови. Багатьох моїх колег і друзів, які «топили» за те «какая разница, на каком языке, лишь бы на русском», війна примусила включити українську мову у перелік цінностей. Але люди, до яких не дійшло і не дійде. Не хочу їх виправдовувати, але вони дуже аморфні і живуть в якійсь своїй травмі. Так не можна, треба ставитися до життя з більшим інтересом і мати свою думку і інколи приймати чийсь бік, особливо якщо ти бачиш, що є чіткий агресор і чітка жертва. Якщо бути нейтральними, то це не варіант, бо ти все одно підтримуєш своїм нейтралітетом агресивні дії.
Анастасія Багаліка: Хотіла повернутися до питання армії. Ви обговорюєте в підрозділі, з побратимами, світоглядні речі, в тому числі ваші права, як представника ЛГБТ-спільноти?
Олександр Жухан: У мене тут є питання до слова «побратими». Ми в мінометній батареї, це вісім людей. У розрахунку — це люди, які працюють з одним мінометом — четверо людей. Тобто я можу поговорити про це зі своїм партнером і ще двома людьми, бо ми у тісному контакті. Тобто з моїми побратимами, з цими двома людьми, я можу поговорити.
Коли ти спілкуєшся з кимось близько, то так, ці теми заходять. Це не так, щоби ми це прямо сильно обговорювали. Наш командир міномету і так нас дуже сильно підтримує. Тобто тут нема дискусії, ми всі хором будемо говорити одне і те саме. З іншими людьми ми особливо і не перетинаємося. А коли перетинаємося, то це робочі моменти, ми не сидимо і не говоримо душевно. Тим більше, що у нас різні цінності, наприклад, щодо алкоголю. Тобто немає практично такого, щоб сісти і поговорити.
Читайте також: «У цей час кожен день може бути останнім»: 4 історії людей, яким необхідна можливість ухвалення цивільних партнерств
Хоча з нашим четвертим з розрахунку ми якраз саме сіли і поговорили, це була окрема бесіда. Він сказав, що ніколи з таким не стикався, тобто — з геями в армії, але це нормально. Тобто це ок, він говорить з нами, ми — з ним. Ми не стали найкращими друзями, але і не ворогуємо, ніяких прихованих шпильок. Складнощі виникають, коли люди, які менше знають нас із партнером і менше взаємодіють із нами, взаємодіють тоді зі своїми фантазіями про те, що роблять «ці страшні геї», і особливо, коли вони трохи хильнуть, все це випливає на поверхню.
Люди, які спілкуються з нами особисто, ставляться до нас нормально. Люди, які не в контакті з нами, як із живими людьми, натомість в контакті з якимись своїми фантазіями і домислами про нас. Дуже показово, коли мій пост в фейсбуці прокоментував капелан з роти, де ми раніше були. Це релігійна людина, у нього свої погляди на життя. І він каже: «я вас дуже сильно, хлопці, підтримую, але ЛГБТ не підтримую». Тобто це якась шизофренія. Яких ЛГБТ ти не підтримуєш? Ти говориш про живих людей. Просто нас ти знаєш, а про інших ЛГБТ ти щось собі фантазуєш. Я не зовсім розумію, як це в голові у людей влаштоване.
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Жінки в медіа» та Rainbow Beyond Borders Fund (Польша).
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS