Журналісти — не випадкові жертви війни, часто вони — ціль росіян — співавторка фільму «Окупація: ціна слова»

Гості: Яніна Корнієнко, співавторка фільму «Окупація: ціна слова» та Олег Батурин, один з героїв фільму, журналіст з Нової Каховки, якого захопили і катували росіяни.

«Окупація: ціна слова»

Яніна Корнієнко: Авторами фільму є агенція «Слідство інфо». Ми вирішили розказати про історії журналістів, які пережили окупацію. Тому що в якийсь момент стало зрозуміло, що явище викрадення та тортур над журналістами є масовим. Поспілкувавшись з іноземними колегами, ми зрозуміли, що вони мають хибні уявлення, що основною загрозою для журналістів на війні є смерть на лінії фронту. Це не так.

Журналісти — не випадкові жертви війни. Часто вони — ціль росіян. Тому ми вирішили розказати такі історії. Нам довелося проаналізувати досить багато інформації. Ми взяли історії 5 журналістів. Олег Батурин — один із них. Він пережив полон. Його катували, допитували. Також у фільмі ми розповідаємо про Світлану Залізецьку. Це журналістка з Мелітополя. Росіяни схиляли її до співпраці, але вона змогла виїхати з окупації. Але вони взяли в полон її батька і шантажували його, щоб вона повернулася в місто. Історія Олександра Гунька, журналіста з Нової Каховки. Його росіяни взяли в полон, тримали прикутим кайданками до батареї декілька діб. Після чого змусили записати ганебний пропагандистський ролик. І лише після того відпустили. Це якраз приклад того, навіщо росіяни в принципі захоплюють журналістів. На жаль, є історії журналістів, доля яких склалася інакше — вони не змогли врятуватися: Макс Левін, якого вбили на Київщині та Дмитро Хилюк, доля якого наразі невідома.

Особиста історія одного з героїв фільму

Олег Батурин: Коли росіяни мене схопили, вони не мали плану щодо мене. Розпитували про журналістів, які працюють в Херсоні, вимагали контакти: телефони, адреси. Чогось їх особливо цікавили білоруські журналісти. Я здивувався чому. Вже з часом окупанти почали вимагати від журналістів зніматися в пропагандистських відео, постановчих сюжетах тощо. У мене тоді вимагали тільки контактів. На щастя, мій телефон не потрапив тоді до їхніх рук. Ніяких даних вони не отримали від мене.

З перших днів повномасштабного вторгнення я активно висвітлював дії колаборантів. Серед них багато таких, хто навіть не здивував тим, що пішов у колаборанти. Ми підозрювали, що так станеться.

• Я продовжую писати про окупацію, колаборантів, Херсонщину, особливо про віддалені її регіони. Вважаю це важливим. 

Читайте також: «Співпрацюєш із нами або ми ламаємо тобі ноги»: історія полону голови Софіївської громади на Запоріжжі

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS