Батьки мають привчитися говорити дітям правду — Світлана Ройз

«Таємниця життя і смерті» — нова книжка Світлани Ройз. Складна чутлива тема, в якій дуже часто некомфортно і дорослим, і дітям.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Світлана Ройз

Батьки мають привчитися говорити дітям правду — Світлана Ройз
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/10/hr_my-pro-vse-domovylys-2021_10-12_rois.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/10/hr_my-pro-vse-domovylys-2021_10-12_rois.mp3
Батьки мають привчитися говорити дітям правду — Світлана Ройз
0:00
/
0:00

Як говорити з дітьми про смерть і втрату пояснила дитяча і сімейна психологиня, авторка книжки «Таємниця життя і смерті» Світлана Ройз.

Світлана Ройз: Працюючи з такими чутливими темами застосовую три базові речі:

  • стабілізація,
  • конфронтація
  • та інтеграція.

Ми не можемо конфронтувати одразу зі складною темою, якщо ми не стабілізовані. Бо нас затягне у вирву травматизації, емоцій. Інтеграція — це те, як ми після всього можемо застосовувати свій досвід. Для стабілізації, роззирніться довкола, знайдіть деталь, що асоціюється з життям. Згадайте улюблений смак, відчуйте позу у які знаходитеся, покладіть долоню на живіт чи грудну клітку.

Важливо усталити контакт — це те, що допоможе втриматися на плаву. Для відчуття безпеки нам потрібно щонайменше 5 людей, на яких ми можемо покластися. Нам складно подивитися на тему смерті. Якщо ми зможемо перебороти свій страх, подивитися в очі людини, яка втратила когось, ми допоможемо їй. Бути поруч з людиною, яка переживає горе, страшно. Якщо ми самі боїмося втрати, не пережили цей страх, ми не доторкнулися до своєї мудрості.

Питання смерті і сексу — паралельні

Світлана Ройз: Тема життя та смерті у житті дитини починається з 4 років. До 7 вона стає більш усвідомлено сприйнятою. Потім це сприйняття опосередковано впливатиме на наші стосунки із життям. Паралельно з питаннями смерті може йти питання про секс. Без цього у нашому житті не вистачатиме власне життєвості.

Наші батьки боялися теми смерті. Вони жили тоді коли тема смерті була не просто табуйована, вона була болючою: війна та інші трагедії.

  • У сучасній психології вважають, що горювання, як супровід смерті, — це природний процес, з яким психіка має впоратися. Але усе залежить від першого досвіду, наскільки ми у ресурсі.

Базовою помилкою є, коли батьки на питання дитини про смерть, кажуть, що коли підростеш — зрозумієш, ми будемо жити вічно. Або коли перемикаємо увагу на те, що у житті саме зараз є хорошого. Дитина, не отримавши відповіді, бере із життя тривогу, недовіру.

Смерть — це не сон

Світлана Ройз: У смерті є 4 базові компоненти. Вона універсальна: це станеться з усіма людьми, живими істотами. Вона невідворотна. У якийсь момент діти від двох до семи років, починають звертати увагу на мертвих жуків, птахів, яких можуть побачити на вулиці. Це те «знайомство» зі смертю, яке не травматичне для дитини, якщо ми не додаємо свої негативні, істеричні реакції. Так дитина бачить, що смерть невідворотна. Ще одним її компонентом є нефункціональність: смерть настає від того, що тіло перестає працювати.

Велика помилка, коли люди кажуть, що смерть — це сон. Свідомість дитини — образна. Коли даємо синові чи доньці інформацію, не знаємо, як він чи вона це зрозуміє.

  • Говорячи на складні теми, нам необхідно зрозуміти, що саме дитина зрозуміла зі сказаного.

Якщо у родині сталося горе, важливо, щоб з дитиною про це говорила близька людина. Поруч з дитиною можна і потрібно проявляти емоції. Варто говорити повільніше, тихіше, підготувати її вступною фразою: «Мені потрібно з тобою поговорити, розказати сумне».

  • Ми маємо говорити правду, але тією мовою, яка прийнятна на той момент для дитини.

Ідеально, якщо це говорить близька людина, яка може впоратися з емоціями та відповісти на запитання дитини. Важливо сказати, що смерть сталася не через дитину, вона не винна. І людина, яка померла, вона не покинула дитину, не пішла від неї. Ми повинні сказати про причину смерті.

Ми не «зливний бачок» для емоцій дитини

Світлана Ройз: Ми — «контейнер» для емоцій дитини, але не «зливний бачок». Коли дитина злиться на нас і може сказати щось образливе, ми можемо сказати, що неприємно це чути, бачимо, що вона злиться, але ми точно з нею залишимося, дозволяємо себе не любити. Важливо дати зрозуміти, що будь-які думки, слова дитини не можуть вплинути на тата чи маму.

  • Ми не можемо повернути людину, але можемо підтримати близькість із нею через звичні за її життя традиції, ритуали. Можна влаштувати вечір пам’яті зі спогадами, переглядом фото.

Важливо створювати реальну, а не ідеалізовану пам’ять про людину. Якщо образ залишається ідеалізованим, буде відчуття, що ми ніколи до нього не дотягнемося. Людині потрібна жива пам’ять. Нормально говорити про усі емоції, які ми переживали за життя з нашим померлим родичем чи знайомим. Після смерті ми поєднуємося з ним пам’яттю та любов’ю.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

За підтримки:

Коментарi до запису