«Україні потрібна стратегія у розв'язанні проблеми вимушених переселенців», — Таміла Ташева

Анастасія Багаліка: Це розмова, яку ми записуємо в рамках проекту «Ми різні. Ми разом». У студії «Громадського радіо» зараз Таміла Ташева, керівник волонтерської групи «Крим SОS», і, на жаль, це буде остання розмова у рамках цього проекту, якою ми сьогодні вирішили підсумувати те, про що ми говорили впродовж майже пів року. Власне, життя переселенців в Україні, на територіях підконтрольних українській владі. Це і переселенці з Криму, і переселенці з регіонів Донбасу.

Йдеться про те, що ситуація наразі перебуває в такій невизначеній площині між війною й миром. Люди не виїжджають активно, хоча все одно вимушені виїжджати з якихось особистих питань часто. Іноді задумуються про повернення, іноді задумуються про те, щоб залишитись і поселитися в інших областях України. Але часто не мають для цього фінансів, не мають, де жити. Власне, це великій набір питань, які ми спробуємо обговорити сьогодні з Тамілою. І перше моє питання до Вас, це що саме відбувається в середовищі переселенців в питанні повернення або перевлаштування свого життя в якомусь іншому місті?

Таміла Ташева: Ну питання в чому – що певна частина переселенців бачить своє життя на тій частині України, куди вони переселилися, або кримчани, або зі сходу. Відповідно вони готові вже активно адаптуватися у приймаючи громади. Певна частина планує повертатися назад або до Криму, коли він буде звільнений от окупації російської, або на території зараз підконтрольні бойовикам фактично. Відповідно зараз дійсно певна частина людей знаходиться в такому підвішеному стані.

А інша частина людей, яка готова адаптуватися, вони зараз входять в різні… То вони починають свій бізнес, вони працевлаштовуються на новому місті. Вони починають якісь громадські рухи, ініціативи в цих нових приймаючих громадах. Тому просто, якщо говорити про переселенців, є така екстрена допомога для переселенців. Це стосується здебільшого якраз тих людей, які виїжджають, можливо, на короткий час, щось перечекати. А є програми довгі. Це довгострокові програми, програми інтеграції, адаптації переселенців. І, власне, за нашими даними більш ніж 60 відсотків людей не збираються повертатися до регіонів своїх рідних, звідки вони виїхали.

Що стосується тих людей, які зараз виїжджають, насправді за даними Міністерства соціальної політики кожного дня виїжджає майже п’ять тисяч людей. Тобто ми це активно не бачимо. Тому що раніше були такі якісь такі пікові точки, коли відбуваються якісь військові дії на сході, відповідно велика кількість людей одразу виїжджає. І зараз, дійсно, переселення людей в середині країни відбувається дуже рівною такою хвилею, коли люди не великою кількістю виїжджають, а просто поступово-поступово вони кожного дня виїжджають зі своїх рідних регіонів.

Якщо говорити про переселенців з Криму і взагалі, скільки людей виїжджає з Криму, то зараз точної кількості людей, які виїжджають з Криму, не відомо. Тому що фактично не фіксується регіон виїзду людей на даний момент. В тому-то і проблема. Але з Криму теж люди виїжджають.

Анастасія Багаліка: У мене навіть в родині є людина, яка виїхала. Ну це не мої ближні родичі, але родичі мого чоловіка. Я була здивована, що вони прийняли для себе це рішення тільки через півтора роки. Але так склалося. Власне, Таміло, якщо говорити про тих людей, які виїхали ще рік-півтора роки тому, коли все тільки починалося, то чи можна сказати, що пройшло достатньо часу для того, щоб ці люди почали відчувати себе частиною суспільства, в яке потрапили?

Таміла Ташева: Знову ж таки залежить від кожної конкретної людини. Є люди які, я не скажу, що принципово, але вони зовсім не хочуть адаптуватися в новому регіоні. І це в тому числі була помилка, як громадських організацій, які опікувалися переселенцями, так і державних органів влади, які вирішили, що можна створити якійсь колективний центр, куди поселити людей, і вони відповідно потім будуть якимось чином адаптуватися. Волонтерських організацій була помилка в тому, що вони спочатку активно допомагали в цих колективних центрах і надавали допомогу, я би сказала так, дуже тривалий час для людей, які не хотіли адаптуватися, знаходити собі роботу, платити за житло і так далі. Відповідно ми виховали таку певну категорію переселенців, які дійсно не хотіли нічого, вони не розвивалися. Тоді почалися конфлікти певні в цих колективних центрах, в регіонах, де вони проживають.

Інша частина людей, і я вважаю, що вона є більшою частиною, тому що в колективних центрах два чи три відсотка всього по всій Україні живе переселенців, вся решта людей дисперсно проживають. То вони через те, що їм потрібно заробляти гроші принаймні на квартиру бо будинок, що вони винаймають для своєї родини або для себе особисто, їм вже потрібно прикладати якихось зусиль для того, щоб заробити собі гроші принаймні на оренду цього приміщення, а далі вже просто заробляти на життя, як це було в місті, звідки вони виїхали. Відповідно дуже різні, ми бачимо абсолютно різних людей: хтось починає бізнес, хтось йде на роботу. Наприклад, ми не так давно проводили такий захід для підприємців з числа переселенців, або тих людей, які хочуть заснувати свої стартапи. І він був дуже успішним. У нас було трохи більше, ніж тридцять людей. Це був триденний дуже такий інтенсивний для них бізнес табір, і ми бачили ці палаючи очі, які хотіли щось робити самі і не тільки для себе, собі допомагати, але і в тому числі розвивати ту громаду, в яку вони переїхали жити.

Або ми знаємо, ми зараз запустили програму для організацій або ініціатив переселенців по всіх регіонах. Коли вони можуть отримати певний грант для того, щоби щось робити. І це теж так само величезна кількість заявок, яка йде від людей. Тобто в них є якісь ініціативи для того, щоб максимально адаптуватися на цьому місті і, з іншого боку, допомагати тій місцевій громаді, в яку вони переїхали. Тому мені здається, це дуже хороші тенденції. Але питання в чому – що на превеликий жаль українське державне керівництво не бачить в переселенцях того, що вони не тільки є проблемою, а є й купою інших можливостей для України. Тобто коли в якійсь регіон переїжджає велика кількість людей, які можуть заснувати дійсно бізнес і приносити гроші у державний бюджет України, що вони в дечому відрізняються своїми думками, і вони це різноманіття показують. Бо, якщо говорити про кримчан і про кримських татар, які їдуть на Західну Україну, то, знову ж таки, про це майже не говориться, а говориться тільки громадськими організаціями або місцевими мешканцями, що вони, дали нам певну іншу культуру. Я дуже часто приводжу цей приклад, коли в нас є один грантер наш, Халіл Халілов, він живе у Львові. І він заснував першу джазову школу у Львові, якої раніше в принципі взагалі не було у Львові. Тобто завжди хтось її потребував, але її чомусь весь цей час не було.

Анастасія Багаліка: Не зважаючи на те, що у Львові є фестиваль «Альфа Джаз».

Таміла Ташева: Абсолютно вірно. Тобто ця людина приїхала зі своїми новими думками і вона зробила таку прекрасну річ, як джазова школа. Він зробив її і зараз відійшов, якійсь інші рухи він робить. Або він допомагав «Крим SОS» організовувати фестиваль переселенців та львів’ян. І це дуже цікава була ініціатива, яка йшла від переселенців. Вона не йшла просто від місцевої громади. Але, з іншого боку, вони показали зовсім іншу сторону кримських татар, зовсім іншу історію переселенців зі сходу. Тобто вони відкрили свій світ один одному – і це було дуже цікаво. Тому переселенці готові активно адаптуватися зараз, але держава має цьому максимально сприяти. Державу, я маю на увазі, в першу чергу, керівництво держави: і президент, і прем’єр-міністр. Тому що загальної стратегії, на превеликий жаль, допомоги переселенцям, її просто немає.

Анастасія Багаліка: Таміло, я хотіла поставити питання про ту категорію переселенців, для якої все ж таки постає питання повернення в далекій перспективі. Власне, за даними, наприклад, волонтерського руху «Крим SОS» як Ви можете оцінити цю групу, це який відсоток від загальної кількості переселенців?

Таміла Ташева: Як я вже казала, що більш ніж 60 відсотків людей збираються залишатися тут. Тобто можна казати про сорок, можливо, трошки менше людей, які збираються повертатися. Але здебільшого це люди, які живуть на сході України. Тобто, як тільки бойові дії призупиняться, то вони збираються повертатися. Тому що в них там є родичі, якесь певне майно і так далі. Якась частина людей, на превеликий жаль, змушена повертатися, хоча вона цього не хоче, тому що вона не змогла тут адаптуватися. Тобто держава не створила такі умови, при яких вона, ця людина, може максимально продуктивно жити в цій вже новій місцевості. І це ми спостерігали дуже активно ще минулої осені, чотирнадцятого року. Як тільки бойові дії активні закінчились, наприклад, були звільнені Слов’янськ, Краматорськ, то велика кількість людей повернулась. Але повернулись не тільки туди, а повернулись навіть на непідконтрольні Україні території, тому що вони просто не могли жити тут – в Києві, в Харкові, ще десь. Тому, що в них не було просто засобів для існування.

Анастасія Багаліка: Власне, я ще хочу запитати про цю групу переселенців, яка все ж таки такі розглядає для себе повернення як один з можливих виходів з ситуації. За моїми оцінками ця група, мабуть, найбільш незахищена серед усіх переселенців, тому що вони не мають довгострокових планів там, куди приїхали, не мають планів поміняти житло, не мають такої можливості. Власне, що Вам відомо про те, що робиться, наприклад, на державному рівні, щоб таку групу людей захистити?

Таміла Ташева: Якщо взагалі говорити взагалі про державний рівень, то допомога зараз обмежується певною грошовою допомогою. Вона є невеличкою насправді, але, принаймні, хоч щось є для цих людей. Вона обмежується тим, що у цих людей є статус внутрішньо переміщеної особи, і, можливо, на майбутнє будуть якійсь програми. Але зараз якихось програм для внутрішньо переміщених осіб в принципі немає. І здебільшого вся допомога, тобто екстрена допомога, вона здебільшого йде від міжнародних донорів, яка розповсюджуються частіше за все через волонтерські, громадські організації, але вони не є такими довгостроковими. Тобто якась допомога прийшла, вона завершилась, потім ще якась з’явилася.

Але, я повторюсь, якщо у держави не буде стратегії по роботі з переселенцями, то міжнародні донори перестануть взагалі надавати допомогу Україні. І міжнародні донори постійно про це говорять, що ви маєте говорити про стратегічні речі. Як тільки у вас з’явиться стратегія, то ми почнемо надавати якомога більшу допомогу Україні. Як це, наприклад, було в Грузії. В них стратегія по роботі з переселенцями з’явилася 2007 року. До цього в них цієї стратегії не було. А за стратегією має бути чіткий план роботи з чітким розписом того, що є в державному бюджеті України, або там у них було в Грузії. І що вони ще потребують. Якійсь довгострокові програми житлового кредитування. Або просто надання соціального житла. І про це все треба говорити в загальній стратегії. Тому що поки вона не з’явиться, то міжнародні партнери просто певну допомогу надають, але вона є насправді доволі невеликою.

Анастасія Багаліка: Власне про цю стратегію я хотіла розпитати детальніше, тому що хочеться знати, що може бути проявом цієї стратегії: та сама програма з облаштування побуту переселенців, з надання соціального житла, або програми по відбудові зруйнованих будинків на прифронтових територіях. Чи це програма, яка розрахована на якійсь довгострокові проекти з надання робочих місць і залучення інвестицій, наприклад, на ті самі зруйновані заводи на прифронтових територіях? Тобто, чи це все в комплексі? І на що ми можемо розраховувати від міжнародних донорів?

Таміла Ташева: Насправді це дійсно весь комплекс. Першим пунктом має бути повернення на території попереднього проживання. Пунктом цієї програми. А другий пункт якраз включає те, яким чином ці люди, переселенці, можуть жити в час, поки вони на цю територію не повернуться. Відповідно, як тільки ми будемо прописувати чітку стратегію, а за нею чіткий план роботи, туди буде включатися і працевлаштування. Туди буде включатись ведення бізнесу. Туди будуть включатися якійсь, можливо, преференції, якщо це буде потрібно, при наданні освіти. Охорона здоров’я. Тобто це повний комплекс питань. Але першим пунктом, звичайно, що це повернення на території, на яких переселенці до цього проживали. І вся решта буде в другому пункті, який є доволі широким. І поки дійсно українська держава, керівництво, не зрозуміє того, що проблема переселенців не розсмокчеться сама собою, і навіть після того, як перестануть якійсь бойові дії йти на сході, і, припустимо, що прямо зараз це зупиниться, переселенці нікуди, на превеликий жаль, не дінуться. Тому що вони не перестануть від цього бути переселенцями. Якщо говорити про міжнародну допомогу, то всі як один говорять здебільшого про те, що як тільки у вас з’явиться чітка стратегія і план роботи по внутрішньо переміщених особах, то ми готові надавати українській державі набагато більші обсяги допомоги. І туди може вже включатися і житлове кредитування, тобто це програми різного соціального житла. Це можуть бути програми по самозайнятості, тобто ведення бізнесу, і вся решта питань.

Анастасія Багаліка: Таміло, на завершення цієї розмови. На які строки ми можемо очікувати і на які строки нам робити плани в питанні, власне, облаштування житла і життя самого для переселенців у разі, якщо все ж таки до активних бойових дій ми не повернемось?

Таміла Ташева: Я можу говорити про нашу організацію. Зараз ми працюємо як раз над тим, адвокуємо питання створення стратегії і план роботи. Донесення того, що цю проблему потрібно вирішувати на найвищому рівні державного управління і керівництва. Тобто ми зараз виходимо на певних з тих оллорів в цих питаннях. Тому я не думаю, що стратегію ми напишемо дуже швидко, тому що написання стратегії – це має бути експертне середовище, в яке будуть включатися, як міжнародні наші партнери, організації волонтерські, громадські, які працюють з переселенцями, державні органи влади, які опікуються внутрішньо переміщеними особами. І це отакий тривалий, можливо, піврічний, можливо, трішечки більше період буде. Але після того вже можна говорити про чіткі програми облаштування. І після того спочатку мають зайти нам гроші, звичайно. Але, на превеликий жаль, зараз взагалі програм ніяких немає. У держави взагалі немає жодної програми житлового кредитування, соціального якогось житла, допомоги у наданні освіти в тому числі. Тобто є певні преференції, але вони не є великими. І через те, що це дійсно вразлива категорія населення, яка позбавлена зараз абсолютно всього, коли вона виїжджала із своїх домівок, тому цим потрібно опікуватися дійсно. Тому я не думаю, що це вирішиться протягом півроку, але принаймні вже починати працювати конкретно над стратегією потрібно прям зараз.

Анастасія Багаліка: Таміла Ташева, керівник волонтерської групи «Крим SОS» і це був проект «Ми різні. Ми разом», який ми записали у студії «Громадського радіо».