facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Я живу на своїй, Богом даній землі», – переселенець з Донбасу

Гості циклу «Ми різні. Ми разом» – вимушені переселенці з Донбасу: Денис (Харцизьк) і Володимир, системний адміністратор (Сніжне)

«Я живу на своїй, Богом даній землі», – переселенець з Донбасу
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 4 хвилин

Обидва стверджують, що покинути рідні міста їх примусили не тільки обстріли, а, насамперед, прихід до влади маргіналів, які одразу ж заборонили свободу слова і совісті, і почали насаджувати «русский мир».  Обидва вірять у визволення Донбасу і перемогу України.

Галина Бабій: Денис, ви людина, яка працювала в культурній сфері, вам треба почати все з чистого листа. Який прийом ви зустріли в Києві?

Денис: Я начинал ещё инженером конструктором на Харцизском трубном заводе. Это город, который в 30 километрах от Донецка, там население 60 тысяч человек. Я там вырос и в принципе всю жизнь до переезда в Киев работал. Занимался разными видами деятельности, и общественной работой. Когда приехал в Киев для меня, конечно, было всё новое. Тут жизнь бурлит. Мне приходилось собирать информацию о том, где можно себя применить. С начала я отправил сюда свою семью, жену и её сестру. Они первые сюда переехали, сняли квартиру вдвоём, а я уже потом к концу октября переехал.

Галина Бабій: Ви написали мені, що поїхали з кількох причин. Перша тікали від обстрілів, по друге «Я не хотів миритися з тим, що купка маргіналів прийшла до влади, через це я мушу жити в їх «русском мире».

Денис: Когда я находился в своём городе и происходили все эти события, я наблюдал, как происходила вся эта тенденция, начиналось с маленьких митингов и закончилось вооружённым противостоянием. Я видел, как это всё происходило, я знал этих людей, которые живут в моём городе, что они из себя представляют. Когда я увидел, как это цвет общества выходит наружу и пришёл к власти в исполком, я понял, что там ничего хорошего не будет – будущего там нет. Там была полная махновщина и отстоять права было невозможно.

Галина Бабій: У вас там хтось залишається зараз?

Денис: Да, у меня там остался отец. К нему приходили из так называемой полиции, спрашивали, где я.

Галина Бабій: А чи є тенденція, коли до старших людей приходять і питають, де їх діти?

Денис: Да, там могут обвинить даже если кто-то на кого-то что-то сказал. Там не надо каких-то доказательств.

Галина Бабій: Володимир, у вас не проста ситуація, але ви одразу ж в Києві знайшли роботу?

Володимир: Да. В этом плане мне, конечно, повезло по сравнению с другими переселенцами. Сам я из Снежного, но головной офис находился в Донецке и приходилось много ездить по области, поэтому видел, что и как развивалось. Понимать начал давно, что из этого ничего не выйдет и уже были какие-то планы перебраться куда-нибудь от этого беспредела. Дело в том, что останавливала возможность где-то найти жильё, и возможность найти работу. Учитывая опыт тех людей, которые уехали намного раньше, это действительно была большая проблема и это в какой-то мере останавливало. Когда дело дошло до момента собирать сумки, я уже без всяких раздумий собирался и ехал.

Галина Бабій: У вас на футболці написано «Я живу на своїй Богом даній землі» – це декларація, чи це перспектива?

Володимир: Це не декларація – це затвердження.

Наталя Соколенко: Я хотіла запитати, чи ви тут долучені до якихось громадських процесів? Наскільки вам це цікаво і чи було це в минулому вашому?

Володимир: В какой-то мере да. Все мы люди приезжие и наша главная задача отстоять тот мир, ту землю, на которой мы жили. Дать возможность вернуться на Родину тем, кто остались там и по каким-то причинам не могут выехать. Я принимал участие в волонтёрской помощи армии.

Денис: Так как я занимался общественной деятельностью и работал в системе местного самоуправления, знаю эту систему изнутри. Я по своей наивности, когда приехал, разослал резюме депутатам, надеясь, что меня там примут. Потом я уже как-то спустился на землю.

Галина Бабій: Інколи вимушені переселенці з Донбасу, або із Криму кажуть, що вони сюди втекли, а потім на вулицях бачать тих самих сепаратистів від яких тікали. У вас таке було?

Володимир: Конкретно у меня не было.

Галина Бабій: А вам звідки допомога найперше прийшла?

Денис: Я пошёл в центр занятости, как раз можно было получать пособия, по возможности оформил пособие, которое какой-то период времени мне оплачивалось. Это была единственная помощь, которую дало государство. А так я сам пытался заработать.

 

Ми різні. Ми разом. Ефір розшифрувала Дар’я Куренная

logo_my_rizni_efir
Матеріал публікується в рамках Програми підтримки журналістів із Донецької та Луганської областей, що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у співпраці з Об’єднанням українців у Польщі та за сприяння Польсько-канадської програми підтримки демократії, яка співфінансується з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD)

Поділитися

Може бути цікаво

Публічно співчувають ворогу заради хайпу — Аліна Сарнацька

Публічно співчувають ворогу заради хайпу — Аліна Сарнацька

Чому фіксація позасудових страт Моніторинговою місією ООН — це важливо

Чому фіксація позасудових страт Моніторинговою місією ООН — це важливо

Навіщо росіяни просувають тезу про «повторний наступ на Харків»: розповідає дослідниця дезінформації

Навіщо росіяни просувають тезу про «повторний наступ на Харків»: розповідає дослідниця дезінформації