Фото з відкритих джерел
Гостя — Катерина Шаванова, радіобіологиня, кандидатка біологічних наук, співавторка книжки «Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі», аналітикиня проєкту Science at Risk.
Катерина Шаванова: Я, як і кожний українець, маю спогади про цей день. З того часу, як я почала працювати у Чорнобилі, цей день для мене завжди дуже активний. Підвищується цікавість. Шкодую, що ця цікавість є лише один раз на рік. Хотілося би більше уваги не лише в день катастрофи. Треба розповідати й те, як зараз живе зона відчуження і що там відбувається.
Чорнобильська зона — це не лише місце катастрофи, а й місце відродження.
Основне, що треба знати, що з 2016 року це не зона відчуження, її 90% — це заповідник. Це офіційно заповідні території. Там багато червонокнижних тварин і рослин. Там проводяться наукові досліди. Це найбільший заповідник України та Європи. Він у декілька разів більше за Асканію Нову. До повномасштабного вторгнення там розвивалося дуже багато наукових проєктів. Місце аварії стало місцем нашого досвіду. Після досвіду Чорнобильської катастрофи були враховані уроки. Мені завжди хочеться говорити, що ми змогли побудувати щось нове на місці трагедії.
Руслана Кравченко: Чи можна сказати, що наслідки аварії на Чорнобильській АЕС уже не впливають на життя та здоров’я українців?
Катерина Шаванова: Це наслідки не лише радіаційного забруднення. Це величезна соціальна катастрофа, яка не проговорена. Аварія на ЧАЕС оточена міфами та легендами. В Україні дуже розвинулася радіофобія. Ми боїмося радіації навіть там, де її немає. Міфи навколо цього заважають розуміти, що там насправді відбувається.
Зараз ми лише в деяких моментах наближаємося до розуміння почуттів людей, яким довелося виїхати з Чорнобиля. А це десятки тисяч людей. Якби ми ті уроки Чорнобиля краще поговорили, ми б зараз легше розуміли як правильно інтегрувати людей, яких вимушено переселили через війну.
Це не лише радіаційний вимір аварії.
Катерина Шаванова: Чорнобильська атомна електростанція зараз не генерує електроенергію. Вона не діюча. Зараз це складний комплекс споруд. Там є декілька сховищ відпрацьованого ядерного палива. Коли ми говоримо про те, що там могла статися аналогічна трагедія, то ні, не могла. Тому що там не відбуваються реакції ядерного синтезу. Але будь-яке захоплення об’єкта ядернопаливного типу — це те, чого ніхто у світі уявити не міг. До початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Зараз Чорнобильська зона відчуження — це дуже мілітаризована територія. Там знаходиться багато військових. Звісно, це ускладнює роботу науковців. Але після перемоги ми все надолужимо.
Побутові умови для працівників, звісно, дуже змінилися. Інститут проблем безпеки АЕС розташований теж у Чорнобильській зоні відчуження. Він теж постраждав. Центральна екологічна лабораторія постраждала. За допомогою колег з-за кордону зараз це відновлюється. Але так, як було до повномасштабного вторгнення, вже точно не буде.
Часто питають «коли в зону повернуться туристи». Сподіваюся, у такому варіанті, як вони їздили до великої війни, вже не повернуться. Треба переосмислювати ці території та говорити вже на новому рівні про те, що це для нас — зона відчуження, зона відродження, науковий хаб чи інженерний центр?
У росіян була мета — швидко дістатися до Києва. Ніхто не збирався залишатися у Чорнобилі. Вони транзитом збиралися добратися до столиці. Є плани, де написано, що о 3 годині дня вони планували бути в Києві. На ЧАЕС вони бути не планували. Коли стало зрозуміло, що вони там уже знаходяться тижнями, тоді до них долучилися відповідні фахівці. Те, що вони все пограбували там, це правда.
Вони пішли по гуртожитках, інститутах, тягали чайники. Складне обладнання залишилося. А от комп’ютерну техніку росіяни всю позабирали. Це було в самому місті. На станції були пограбовані більше побутові приміщення. Зараз вони змінили всю структуру функціонування зони.
Науковці не можуть нормально повернутися до роботи. Тому що немає умов.
Читайте також: «Зламали всі сейфи, вкрали материнські плати комп’ютерів»: як російська армія мародерила у Зоні відчуження ЧАЕС?
Катерина Шаванова: З 4 березня 2022 року на ЗАЕС немає нічого нормального. Там порушені всі базові принципи ядерної радіаційної безпеки. Це треба пам’ятати. Ситуація там загрозлива. Чи буде там другий «Чорнобиль»? Не буде. Бо кожна ядерна аварія — унікальна. Багато чого змінилося. Головний ризик — це нестача персоналу. Замість 11 тисяч там залишилося менше ніж 3 тисячі. Вони працюють під величезним пресингом з двох сторін: української та російської. Вони фактично заручники ситуації, аби зберегти ядерну безпеку світу. Наш персонал дуже фаховий та неймовірно героїчний.
Наразі всі 6 реакторів знаходяться в холодному зупині. Ядерного вибуху не буде.
ЗАЕС — це найбільша атомна станція Європи. Вона генерує приблизно чверть електроенергії всієї України. Станція вже 2 роки нормально не ремонтується. Вона замінована. Навіть після звільнення вона одразу не повернеться в енергосистему України. Це величезна проблема для енергетичної незалежності України.
Я за те, що ми маємо повертати правила радіаційної безпеки не для того, щоб налякати населення, а для того, щоб діти в садочку розуміли алгоритм дій. Це наша реальність. Ми маємо знати ці прості алгоритми. План має бути.
Читайте також: «Цей біль я бачила в очах моєї мами, і до самого кінця — в очах бабусі»: пам’яті Чорнобиля
38 років тому, 26 квітня 1986 року, сталася аварія на Чорнобильській АЕС — найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Під час експерименту на 4-му реакторі станції сталися два вибухи.
Аварію на АЕС верхівка компартії СРСР намагалася приховати не лише від своїх людей, а й від світу. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
За даними спостережень, 29 квітня 1986 року високий радіаційний фон зареєстрували у Польщі, Німеччині, Австрії, Румунії, 30 квітня — у Швейцарії та Північній Італії, 1-2 травня — у Франції, Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, північній Греції. 3 травня — в Ізраїлі, Кувейті, Туреччині. Далі були Японія, Китай, Індія, а 5 і 6 травня — США та Канада. Менше ніж тиждень знадобилося, щоб Чорнобиль став проблемою цілого світу.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі