Ілюстративне фото
Львівську традицію дзвонарства додали до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Чим львівська традиція дзвонарства цінна та особлива? Розповів Петро Попович, старший дзвонар Львова, керівник ГО «Дзвіниця».
«Львівська традиція загалом культури дуже особлива. У Львові до 1939 року жило багато національностей: поляки, євреї, австро-угорці, українці, вірмени тощо. Усі мали свої церкви. Після 1939 року, на жаль, багато церков було знищено. У середньому вартість маленького дзвона 35-40 тисяч євро. Тому для церков в основному їх купують меценати.
Дзвін по звуку кожен різний. Колись дзвонарство відрізнялося тим, що кожен храм мав свої дзвони. Вони усі по-різному звучали. Найбільший дзвін у монастирі кармелітів босих. Колись він заглушав усі дзвони інших церков. Тому місто постановило, що коли відому людину ховали, той дзвін дзвонив усім національностям, не тільки українцям. Кожен дзвін має своє ім’я, назву, душу. Це може бути ім’я, яке обрав меценат, який його придбав.
Дзвонарів у Львові залишається все менше. Тому я вирішив подати дзвонарство на нематеріальну культурну спадщину України».
Слухайте також: Читайте також: На Львівщині згоріла дерев’яна церква XIX століття
Петро Попович вважає, щоб стати дзвонарем, треба мати бажання та віру.
«Я не професійний дзвонар. Працюю інженером у Центрі З-D діагностики. Лікуємо людей. Дзвонарство — це скоріше за все покликання моєї душі. Я випадково потрапив на дзвіницю 10 років тому. З того часу не бувало тижня, щоб я не був на дзвіниці. Я був професійним музикантом колись. Маю друзів музикантів. Один із них захистив докторську дисертацію по дзвонах. То ми черпаємо інформацію один в одного. Дзвонар не тільки грає на дзвонах. Він обслуговує дзвони, замінює деякі елементи, підстроює його, змазує. Це ціла наука.
У Львові є дзвонарська школа. Туди може потрапити будь-хто, не залежно від віросповідання та вмінь. Усіх запрошую. Окрім того, що я граю на дзвонах, я ще їх популяризую. Маю свій Youtube-канал. Там розповідаю про церкви та дзвони».
За словами Петра Поповича, раніше дзвони виливали без комп’ютерів і технологій. Додавали більше того матеріалу, менше того. Тому дзвони звучать по-різному.
«Також їхнє звучання залежить від погодних умов, від дзвонаря, його настрою. Дзвін, як людина, він відчуває. Він може плакати, якщо щось має статися погане. А коли, наприклад католицький і православний Великдень збігалися, тоді усі дзвони звучали урочисто. Бо то намолено. Є хороші сили, які хочуть, щоб дзвін дзвонив. А є погані — вони обліплюють дзвін і тоді він звучить по-іншому. На початку повномасштабного вторгнення усі церкви місяць одночасно дзвонили в дзвони. Вірите чи ні, але у той час російські ракети до Львова не прилітали».
Петро Попович впевнений, що дзвони мають здатність лікувати.
«У нас були випадки, коли людина з 4 стадією онкології, слухаючи дзвони, проживала більше, ніж їй обіцяли лікарі. Є один професор з політехнічного інституту. Вони з жінкою довго не мали дітей. Їм порадили дзвонити на дзвонах. Три роки вони це робили. Зараз мають прекрасну донечку. Не знаю, що вплинуло — чи лікування, чи гра на дзвонах».
Слухайте також: Що відбувається з українськими церквами в окупованому Криму
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі