Держкіно працює у режимі ручного управління, тому вимагаємо звільнення керівництва — Денис Іванов

Гість — продюсер, кінодистриб’ютор, засновник компанії «Артхаус Трафік» та Одеського міжнародного кінофестивалю Денис Іванов.

Цитата з листа: 

«​​Зважаючи на системний непрофесіоналізм, недоброчесність у роботі Держкіно та провалену роботу з міжнародними партнерами, ми висловлюємо свою недовіру керівництву Державного агентства України з питань кіно та закликаємо відповідальні органи перенаправити рекордний цьогорічний бюджет відомства (589,6 млн грн на «​​підтримку кінематографії, в тому числі документування воєнних злочинів») на потреби Сил Оборони».

Про вимоги кіноспільноти

Ана Море: Чому пропонуєте саме перерозподіл коштів? У спільноти є питання щодо того, як їх би розподіляло Держкіно? І які ще вимоги в листі?

Денис Іванов: У кіноспільноти є повна недовіра до Держкіно. За останні 3-4 роки ми побачили, що ціле покоління кінематографістів, які були успішними на кінофестивалях та чиї фільми були в прокаті, вони просто не отримували фінансування на свої проєкти. Наразі все, що йде в українському кінопрокаті, це фільми, які були запущені набагато раніше.

Рада з підтримки кінематографії, яка відповідає за ефективне використання коштів, мала скласти свої повноваження ще в березні минулого року. Цього не сталось. Термін їхньої роботи продовжили. Національна спілка кінематографістів України виграла суд і довела, що це продовження було незаконним. Держава виділяє рекордні кошти структурі, яка по факту є некомпетентною. А ще існують обґрунтовані питання щодо законності її функціонування. Водночас кінематографісти тижнями збирають гроші на дрони, грілки, реабілітацію військових. Це нам здається несправедливим.

Ана Море: Знаємо, що серед підписантів є люди, які зараз на війні: Ярослав Пілунський, Сергій Михальчук, Володимир Яценко. Хто ще підписав цього листа?

Денис Іванов: Наразі цей лист підписали більш як 600 людей. До нього долучились провідні режисери, такі як: Олег Сенцов (служить зараз у війську), Олесь Санін (автор найуспішнішого українського фільму «Довбуш» в кінопрокаті цього року), Валентин Васянович (метр нашого артхаусного кіно) та люди, які працюють на інших позиціях.

Про реорганізацію Держкіно

Ана Море: У листі ви кажете, що Рада з держпідтримки кінематографії вже не є легітимною. Про відставку Марини Кудерчук частина кіноспільноти просить від моменту її призначення, про це йшлося й під час відстоювання Довженко-Центру, який Держкіно так сильно хотіло реорганізувати.

При цьому артоглядачка Лєна Чиченіна розповіла, що інша частина кіноспільноти, більш наближена до влади (а серед них й члени цієї Ради Юрій Горбунов і Артем Колюбаєв (партнер Єрмака)) взагалі не відповіла на конкретні вимоги, як от переобрання Ради з держпідтримки кінематографії. Натомість вони почали маніпулювати, кажучи, що відмовляючись від коштів, ви не розумієте важливості кіно. Що б ви на це відповіли?

Денис Іванов: Я представляв Україну зі своїми фільмами на фестивалях в Каннах, Венеції, Берліні. Ми добре розуміємо, що таке кінематограф і культурна дипломатія. Це нам зараз дуже потрібно. Однак, тут є певна маніпуляція. Останній конкурс кінопроєктів був призначений не стільки для кіномитців, скільки для виробників телесеріалів. До того ж досить посередньої художньої якості. Наша спільнота впевнена, що ці гроші підуть насамперед на телепродукт, який не є кінематографом і не допоможе нам перемогти.

Телевізійні фільми — це не зброя. Ми побачили рівень цих стрічок на останньому конкурсі Міністерства культури й інформаційної політики. Нам здається, що це не кінематограф. Це не етично підтримувати телевізійний бізнес і забирати гроші з реабілітації військових. Ми маємо зрозуміти, що нам треба зараз не телесеріали знімати, а боронити країну.

Читайте також: Реорганізація потрібна була, щоб «терміново знімати мультики» — Чиченіна про конфлікт Держкіно й Довженко-Центру

Про проблеми Держкіно

Руслана Кравченко: Від моменту призначення Марини Кудерчук очільницею Держкіно лунали зауваження про те, що влада «хакнула» Держкіно? Крім цього, з підпорядкування Мінкульту Держкіно перейшло до Кабміну. Тоді почали ще активніше лунати коментарі про вплив теледосвіду команди Зеленського на стратегію роботи оновленого за його каденції Держкіно.

Ана Море: Режисер Іван Сауткін в інтервʼю Суспільному Культура казав, що серіали та телеконтент – це комерційний продукт, який не має робитися за державний кошт. Пряма цитата: «Ресурс, який мав йти на боротьбу з ворогом, випльовується на розважальний контент, аби підтримати штани бізнесменів навколо телевиробництва».

Руслана Кравченко: Чи достатньо підтримки за час головування Марини Кудерчук отримує кіно у порівнянні з телеіндустрією? Чи погоджуєтеся зі словами Сауткіна, що так не мало б бути?

Денис Іванов: Я абсолютно погоджуся зі словами Івана Сауткіна. Марина Кудерчук перебуває на посаді останні 4 роки. Про її некомпетентність ми почали говорити одразу. Раніше вона була директоркою регіонального кінотеатру. Вона не розмовляє англійською мовою, не розуміється на кіно, не розуміє контексту. Під час останнього конкурсу у 2021 році ми побачили, що в другий тур зі своїми кінопроєктами не пройшли Ірина Цілик, Олег Сенцов, Марина Степанська. Міжнародна кіноспільнота вважає цих людей стовідсотковими представниками України. Їхні сценарії оцінювали експерти, чиї імена навіть не гугляться. Щоб оцінювати проєкти треба мати якийсь фаховий рівень. Водночас більшу частину фінансування на минулому конкурсі направили на телесеріали. Таланти кіно зараз просто втрачають свою професію.

Ана Море: Критика Марини Кудерчук як очільниці Держкіно лунає від початку її призначення. Чи була якась реакція за чотири роки від представників влади? Чи очікуєте ви, що цей лист призведе до звільнення чи змін?

Денис Іванов: Цей лист – лист протесту, який вже триває певний час. Він продовжується, бо нічого не змінюється. Держкіно й інші структури, намагаються створити альтернативну реальність, в якій немає авторів-військовослужбовців зі своєю думкою. Вони побудували «годівнички», оформлюють офіційні делегації, випускають людей за кордон виключно в ручному режимі.

Проблема полягає в тому, що перед тим, як заливати гроші в Держкіно, треба його системно реформувати, приділити увагу доброчесності, професійності керівних органів. Йдеться не про те, що кінематографістам зараз не потрібні ресурси для фільмування. Ресурси дуже потрібні. Культуру треба підтримувати. Але перед тим, як направляти рекордний бюджет на розвиток кінематографії, то треба розібратись з некомпетентними та недоброчесними людьми.

Не один місяць йшла боротьба за Довженко-Центр. Зараз він стоїть на своєму місці й не перетворився на ТРЦ. Все ж таки, якісь мінімальні перемоги у кіноспільноти в цьому процесі є.

Руслана Кравченко: Ви також кажете, що «дії керівництва Держкіно руйнують кіногалузь та завдають репутаційної шкоди на міжнародному рівні». Що це за шкода?

Денис Іванов: Наприклад, голова Держкіно не розмовляє англійською мовою. В той час, коли кінематографісти та оператори документального кіно їздили на фронт, їх треба було забезпечити елементарними речами: бронежилетами, касками тощо. Всю цю допомогу нам надавали закордонні колеги. На початку повномасштабного вторгнення Держкіно не зробило бодай якихось рухів у цьому напрямку.

З іншого боку, в першій половині 2022 року лунали заклики світової спільноти щодо допомоги. Вони шукали офіційний орган, який може це зробити. Держкіно не виявилося таким. Всі програми підтримки, які були запущені в цей період, були ініціативами різних громадських об’єднань. Держкіно не стало партнером для міжнародних організацій.

Про проблеми інституцій

Ана Море: Під час «Двіжу волевиявлення» на підтримку Довженко-Центру у листопаді 2022 року показували стрічку «Прощавай кіно!» (1995 року) режисера Ізраїля Гольдштейна. У ній кінематографісти того часу критикували державну політику дуже молодої України, яка не виділяла достатнє фінансування кіноіндустрії. У стрічці розповідали про те, як через брак коштів режисери пішли працювати сторожами, студії було замкнено, фінансування зйомок припинилось.

Руслана Кравченко: Цікава цитата одного з режисерів у стрічці: «Сама ідея того, що ми спочатку піднімемо економіку, а потім вже візьмемося за культуру – ця ідея не просто дурна, ця ідея – це смерть нації».

Ана Море: Саме до культурної політики команди, яка прийшла у цю сферу разом з президентом Зеленським, чи не найбільше питань. З початком повномасштабної війни про потребу підтримки культури, розуміння того, що є цією ціннісною культурою, з якою треба працювати, (зокрема, для протидії російській на заході) почали говорити ще активніше. Які ви бачите глобальні проблеми з державною політикою у сфері культури?

Денис Іванов: Ми бачимо проблеми в інституціях. Фільм «Прощавай кіно!» стосувався того, що тоді не існувало інституції, яка б представляла кінематографістів. Чотири роки тому Держкіно було дуже ефективним органом, що координував, фінансував і допомагав кіномитцям. Потім Держкіно перетворилось на якийсь фіскальний каральний орган для кінематографістів, який не допомагає, а скоріше заважає робити свою справу. Це ненормально. Основна проблема – намагання керувати інституцією в ручному режимі без прозорих процедур.

В Українському культурному фонді наразі йде оновлення Наглядової ради. Там провели конкурси на ці посади. Це нормальна процедура, яка надає можливість інституції впроваджувати чесні правила і зберігати довіру. Водночас термін роботи представників Ради з державної підтримки кінематографії продовжили через воєнний стан. На жаль, часто державні органи використовують безпекові виклики, щоб не виконувати законів або закріпити свою владу. Саме це і стосується Держкіно.

Читайте також: Робота «Держкіно» зводиться до перерізання стрічечок — режисерка Жанна Максименко-Довгич

Нагадаємо, на початку 2020 року Уряд призначив на посаду голови Держкіно Марину Кудерчук. До цього вона працювала заступницею голови Запорізької ОДА, координувала питання довкілля та природних ресурсів. Раніше також очолювала запорізький кінотеатр імені Довженка. Кудерчук за освітою є економісткою, юристкою та маркетологинею.

«Не вірю, що людина, яка не розуміється на тому, чим збирається займатись, може раптом відкрити в собі ці таланти. Потрібно дуже добре розуміти кінопроцес, хто є хто на ринку, яка передісторія, плани, тенденції. На це потрібен час, що може стати причиною гальмування і припинення того стабільного розвитку, який ми бачимо останніми роками в українському кіно», — оцінила тоді таке призначення Юлія Сінькевич, генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю.

У листопаді 2022 року Національна спілка кінематографістів України, Спілка кінокритиків України, Українська гільдія режисерів та інші представники кіноіндустрії оприлюднили відкритий лист до української влади з вимогою відставки голови Держкіно Марини Кудерчук. Вони наголосили на некомпетентності та недоброчесності посадовиці.

11 листопада 2022 року Державне агентство з питань кіно обрало нового тимчасового виконувача обов’язків генерального директора Довженко-Центру, ним став режисер Андрій Алферов. 

До цього 10 та 11 листопада 2022 року  прокуратура та СБУ провели обшуки у Довженко-Центрі, де розташований найбільший український кіноархів. У Центрі метою обшуків назвали документи, пов’язані із забудовником. В СБУ зазначили, що одному із колишніх керівників Центру готується повідомлення про підозру у зловживанні владою або службовим становищем.

Раніше команда Довженко-Центру не пустила до приміщення нову очільницю Юлію Каждан. Колектив вимагав озвучити стратегічний план щодо майбутнього інституції.

5 серпня 2022 року Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію Довженко-Центру.

На початку лютого 2023 року конкурс на посаду генерального директора «Довженко-Центру» виграла Олена Гончарук.

11 липня 2023 року Господарський суд Києва визнав незаконним наказ Державного агентства України з питань кіно (Держкіно) про реорганізацію Довженко-Центру.

Довідка ГР: 

«Довженко-Центр» — найбільший і єдиний міжнародно визнаний кіноархів України, в якому зберігається понад 10 000 найменувань (більш як 60 000 одиниць зберігання) художніх, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів, понад 24 000 архівних документів з історії українського кіно, понад 400 музейних експонатів. Єдиний український представник в Міжнародній федерації кіноархівів (FIAF).

Колекція Довженко-Центру за значенням та обсягом дорівнює колекціям Національного художнього музею України, Музею Ханенків, Музею історії України, Бібліотеки імені Вернадського і є найбільшою у світі збіркою творів українського кіномистецтва.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі