Коли влада монолітна, її ніщо не змінить — боєць полку Калиновського про Білорусь

Євромайдан переміг, тому що він проходив у демократичній країні. Протести в Білорусі у 2020 році ж проходили у монолітній диктатурі, яка тримається вже з 1996 року, тому ніяк не могли перемогти. Таку думку в інтерв’ю Громадському радіо висловив мінометник полку Калиновського Олег Овчинніков із позивним «Альгерд».

На його думку, головний чинник для того, щоб перемогла революція — це не тільки люди на вулиці. А також розкол у владі.

«Коли влада монолітна, її нічого не змінить. Тому, як я вже казав, я був реалістом, я розумів, що, на жаль, нічого не відбудеться. Влада Лукашенка була монолітною, не було ніяких масових переходів ні міністрів на бік протестувальників, ні силовиків. Ну і була активна підтримка і спецвійськами, і грошима з боку Путіна», — згадує Олег Овчинніков.

Він брав участь в Євромайдані в Україні. Тут застав і початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На наступний день після вторгнення він разом зі своїми трьома друзями (один з яких зараз у полоні) пішов записуватись в тероборону.

«Ми стояли у черзі з 11 години ранку до 7 години вечора. Перед нами лишалось людей 5, як повідомили: „Все, закінчилися набої, приходьте завтра“. Ну і коли ми вже пішли в метро, нас перший раз затримали київські поліцейські. І з цього дня починаються наші веселі пригоди з київською поліцією. І так нас затримували разів 5», — розповідає він.

Найжорсткішим був четвертий раз, коли чоловіки хотіли поїхати записатися у тероборону у Голосіївський військкомат. У Голосіївському районному відділі внутрішніх справ їх запідозрили в малюванні міток.

«Нас підняли на четвертий поверх РВВС. І була така думка, що зараз будуть нас сильно бити. Поклали перед нами наші речі, вивернули все з кишень, перевірили телефони. Ми з ними розмовляли тихо, спокійно. Накал пристрастей трошки зменшився. Вони зрозуміли, що ми не диверсанти, ми нормальні хлопці. Потім нас почали виводити по одному. І я думаю: „Господи, невже все-таки битимуть?“. Але першого вивели Дениса Урбановича. Потім бачу, він повертається, не побитий, веселий. Думаю: „Все нормально, значить“. Так по одному виводили. Просто опитували нас. І потім відпустили.

Коли ми поверталися вже з РВВС, до нас знову під’їхала машина. Виходять хлопці. Я кажу: „Хлопці, пробачте, нас вже затримували в Голосіївському РВВС, спитайте їх“. Вони звірили дані і відпустили», — ділиться Олег Овчинніков.

Невдовзі Олег потрапив у білоруську роту в «Азові».

«Наша задача була — це оборона Києва. Ми стояли на різних постах. Ну, перший, можна сказати, бойовий досвід — це ніч з 9 на 10 березня. Ми стояли на розі лікарні №7 (на виїзді з Києва по Житомирській трасі). І якраз в ту ніч заходила російська колона. І якраз тоді ми бачили як українська артилерія знищувала цю колону. Цей день, звісно, я запам’ятаю ще раз тим, що я тоді побачив нашого білоруського ССО-шника з позитивним «Тур», який потім загинув при обороні Києва, в районі Гостомеля, Бучі, Ірпеня. Це був білоруc, який був в Україні з початку 2014 року. І він був одним із тих перших білоруських добровольців, який дав дорогу всім нашим білоруським добровольцям».

Олег Овчинніков брав участь у боях на Херсонщині, на Луганщині, під Куп’янськом, також у Бахмуті та Часовому Яру.

Слухайте також: Чому МКС досі не видав ордер на арешт Лукашенка?