Боєць 59-ї бригади Мольфар
24 лютого 2022 року частина 59-ї бригади, у якій служить Мольфар, однією з перших зіткнулася з росіянами у Херсонській області. Того ж дня отримали наказ відходити по Антонівському мосту. Двічі підбиті, майже без палива, з втратами, але підрозділу Мольфара вдалося прорватися і виїхати з території, яка за лічені години вже була окупованою.
Ірина Сампан: Наскільки свіжі ці спогади дворічної давності? Чи їх ніколи неможливо забути?
Мольфар: Раз на тиждень точно снитиметься все те, що було пережито. Буквально нещодавно ми згадували тих хлопців, які назавжди залишилися тільки в наших серцях, нашій пам’яті, які загинули на тому мосту. Хлопців, які віддали найцінніше — життя — за нашу незалежну державу, за Антонівський міст, Херсон та вільну Україну.
Мольфар: Ранок 24 лютого. Ми прокинулися о 4:30. У мій намет, де перебував я зі своєю ротою, своїми підлеглими, забіг командир батальйону з криками «Підйом, війна!». Тоді вже було чути вибухи на фоні: здалека працювала ворожа авіація й артилерія.
Ми розуміли, що таке щось може бути, але все ж якось ніхто не вірив, що може бути таке вторгнення, така масштабна війна у XXI столітті.
Ми зібрали все, що хто міг, головне — зброя. Вдягнулися, людей усіх повантажили на вантажну машину й поїхали на місце, де стояла наша техніка, танки. Посідали усі в екіпажі й організовано вийшли в район очікування, дожидаючи команди від вищого начальства щодо того, що нам далі робити й виконувати.
На той час, це була десь 10 ранку, ми вже були в районі зосередження. Тобто ми проїхали пів Херсонської області своїми танками. Там нас дозаправили. Прямого зіткнення з нами не було, але була команда від командира бригади віддати три танки на Нову Каховку, на перекриття дамби. Три танки поїхали, а наш підрозділ залишився там. Тобто лишилися командир батальйону, я і близько 15 танків.
Ми були в цьому районі очікування і по рації чули, що три танки, які від’їхали на Нову Каховку, почали вступати в бої. Тобто вже вони бачили ворожі БМП й танки, ворожу піхоту, починали це знищувати.
Потім начальник штабу нашого батальйону дав команду втекти з посадки, де ми стояли в районі очікування, і протягом п’яти хвилин після відходу ту посадку ворожа авіація зрівняла з землею.
Виїхавши звідти, ми отримали команду їхати на Олешки, бо там уже стояла колона бригади, вже всі, грубо кажучи, були закриті кільцем.
Читайте також: Частоту Громадського радіо можна впіймати в окупованих Олешках на Херсонщині — кореспондент
Олешківський і Антонівський мости ми проривали в той день двічі. Перший раз проривав, зранку, герой України майор Дозірчий зі своєю ротою. Після того, на вечір, уже я зі своїм підрозділом і нинішній начальник штабу батальйону Пальченко, теж герой України.
Тобто, коли ми вже були в Олешках, то спостерігали по обидві сторони дві колони техніки. Одна була розвернута у напрямкові Криму, а інша — у сторону Херсона. Ми не знали, чи наші то, бо не були ознайомлені зі знаками розрізнень. Ми просто всі стояли й чекали. У той час до командира батальйону зателефонував тодішній начальник штабу й сказав, що поступила команда прорвати мости.
І ми колоною, суто танками, поїхали прорвали спочатку Олешківський міст, проїхали його. Далі в складі 15 машин поїхали штурмувати Антонівський міст. Прорвали Антонівський міст, там багато ворога не було: до 300 піхотинців, якась пушка (здається, наша, яку вони захопили). Техніки я не бачив. Бачив пару автівок, які вже догорали завдяки нашій допомозі.
Потім ми відійшли з Антонівського мосту, бо з лівої сторони (якщо дивитися у сторону Олешок) на підвищенні сиділа ворожа ДРГ. Тоді по машині командира батальйону відкрили кулеметний вогонь з горбика. На це ми дали відповідь теж з кулеметів, і ми їх знищили. Але тоді в нас були перші загиблі. Після цього через секунд 30 залетіла авіація: два літаки зробили одне коло, перелітне, а на другому колі почали заходити на нас й скидати бомби. Перша авіабомба попала в машину мого командира взводу, і він загинув. Механік і навідник лишилися чудом живі.
Там далі був залізничний міст. Як тільки я до нього доїхав, розбили мою машину. Тож далі ми бігли пішки. Так ми відійшли з Антонівського мосту.
Коли ми вже дійшли до Молодіжного, де є інший міст, ми вийшли на командира бригади й сказали, що нам потрібне дозаправлення, дозавантаження снарядів тощо, щоб ми могли якось працювати. Командир сказав, що нам треба вертатися (до Антонівського мосту — ред.), бо там десантники були в оточенні. Ми почали розвертатися, і в цей момент у нас заглухнули декілька машин. І тоді під’їхало до нас паливо.
Від моменту, коли ми «отримали по шапці» від ворожої авіації на Антонівському мосту, і до моменту, коли ми верталися назад, пройшло близько пів години.
Читайте також: Павло Лакійчук: Мінімальна задача для росіян на півдні — ліквідувати наші досягнення літньо-осіннього контрнаступу
До Антонівського мосту ми поверталися вже двома танками. Командир батальйону посадив мене до себе в екіпаж, бо в нього навідника вбили. Ми двома танками виїхали на міст, була тиша, а потім по нас почали «насипати» з усіх сторін. Машина наша вся була покоцана, вона загорілась, а ми її на ходу тушили.
Коли ми це відпрацювали, то відкотилися назад. Командир батальйону набрав знову до командира бригади. Командир бригади сказав, що десантники вже вийшли, ми їм помогли. Тепер з ними треба було займати оборону. Ми під’їхали, стали з ними в оборону і простояли, напевно, години дві. Потім нас почала «крити» артилерія. Ми знову почали відкочуватися й повернулися до моста біля Молодіжного.
Там ми під’їхали до заправки, де відбулося дозаправлення, дозавантаження. Після того командиру батальйону, саме йому, поступила команда від’їжджати у Снігурівку. Він сказав мені їхати з ним, і так ми поїхали. Ввечері 25-го лютого ми вже опинилися у Первомайську Миколаївської області, де тримали оборону іншого мосту.
Ірина Сампан: Що відбувалося потім, коли ви вийшли з Антонівського мосту? Які тоді були перші емоції? Що ви тоді робили? Кому дзвонили?
Ви двічі були підбиті на тому мосту. Чи були думки, що ви вже звідти не вийдете?
Мольфар: Я почав розуміти, що я вже звідти не вийду, коли був у Снігурівці й бачив, що, крім нашого танка, там більше нікого не було.
Ірина Сампан: Тобто вже постфактум ви це зрозуміли?
Мольфар: Так, це я розумів, коли ми приїхали цією підбитою машиною. Тоді я почав розуміти, що ми могли лишитися там й не повернутися назад живими.
Тоді я себе накручував, що я загубив всю роту. Але коли я вже почав дзвонити хлопцям, то виявилося, що був загиблий тільки мій командир взводу. Дзвонив я спочатку хлопцям, які були в моїй роті. Питав, чи всі живі, чи всі здорові, чи з усіма все добре.
Після того набрав дружину, маму й сказав, що все добре, що живий, здоровий. Сказав, що не варто переживати, що це все навчання, через два-три дні все закінчиться, вернемось усі до нормального життя. Мусив щось таке брехати, щоб батьки не переживали.
Читайте також: «Мавіки» — це очі наших військ — Станіслав Краснов про збір для 95 ОДШБр
Нагадаємо, 3 березня 2022 року російська армія у Херсоні захопила приміщення ТРК «Суспільне мовлення: Херсон».
У місті упродовж березня-квітня 2022 року люди збиралися на мирні мітинги, де доводили, що Херсон — це Україна. Мітингувальників розганяли росіяни із застосуванням зброї.
На початку березня 2022 року на тимчасово захоплених територіях Херсонщини почала активно працювати агресивна російська пропаганда. Поширюючи проросійські меседжі, окупанти намагалися домовитися з місцевим населенням. На території області вони почали створювати систему комендатур для підтримання «порядку» у тимчасово зайнятих населених пунктах. Як і на решті тимчасово окупованих територій, на Херсонщині російські окупанти викрадали та катували людей.
Відомо також, що на Херсонщині розстрілювали людей та руйнували їхні будинки. 20 квітня 2022 року українська розвідка повідомила про те, що рф хоче провести примусову мобілізацію на окупованій території Херсонської області.
25 квітня російські військові захопили будівлю Херсонської міської ради.
На Херсонщині російські окупанти блокували «зелені коридори» для постачання продовольства та ліків, евакуації. На тимчасово захопленій території регіону зупинився бізнес.
Як повідомив кореспондент Михайло Батрак у липні 2023 року, біля Антонівського мосту відбулися сильні бої: «… там обстрілюють нашу територію дуже щільно, бо там іде якийсь військовий процес. Дуже багато окупантів там полягло. В окупованому Криму зараз приходять похоронки. Бойові дії ідуть».
Нагадаємо, що Збройні сили України в ніч на 27 липня 2022 року завдали чергового удару по Антонівському мосту в Херсоні.
Окупаційна «влада» Херсона вночі повідомила, що ППО збила всі ракети, які повинні були вдарити по шляхопроводу. Однак вранці вони різко змінили свою риторику і заявили, що «рух по мосту перекрито» після обстрілу українськими військами.
19 липня 2022 року ЗСУ вдарили по ворожих позиціях поблизу Антонівського мосту в тимчасово окупованому Херсоні, який є стратегічно важливим для російських військових.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі