Анатолій Мельниченко / Фото: КПІ ім. Сікорського
Ректор Київського політехнічного інституту Анатолій Мельниченко у своїй дисертації 2006-го року «Перетворені форми у виховних практиках сучасного соціуму» використав велику кількість фрагментів з інших текстів без дотримання правил цитування.
Олег Смірнов зауважує, що Анатолій Мельниченко сам раніше був членом науково-методичної підкомісії «Академічна доброчесність» МОН України. За його словами, дисертація ректора КПІ містила багато випадків плагіату, зокрема з російськомовного педагогічного словника 2002 року, книги «Религиоведение. Вероучения религий мира» 2001 року та статті «О патриотическом воспитании молодёжи» двох російських авторів Лутовінова та Радіонова. Ця стаття була опублікована в журналі «Обозреватель». За словами Олега Смірнова, його видавав рух «Духовное наследие», який розповідав про русскій мір та мав підтримку комуністів.
«З цього матеріалу було взято тексти про патріотичне виховання. Тільки там виховувалися громадяни Росії, а Мельниченко замінив її у своїй дисертації на Україну».
Як розповідає член ініціативи «Дисергейт», плагіат з російських текстів у працях українських діячів є доволі поширеним явищем. Інший яскравий приклад — дисертація колишнього міністра освіти України Сергія Шкарлета.
Олег Смірнов зазначає, що донедавна ми не мали автоматизованих систем перевірки текстів на плагіат, тож багато людей переписували фрагменти з інших, зокрема російських, робіт. У той же час, програми перевірки творів можуть знайти збіги лише з тими текстами, що опубліковані в інтернеті. Тоді як виявити плагіат з неоцифрованих книжок таким чином неможливо.
Олег Смірнов вважає, що інформація про плагіат у дисертації Анатолія Мельниченка не матиме великих наслідків.
«Скажуть, що «ці фрагменти плагіату не вплинули на цінність дисертації Мельниченка», хоча це не так. У нас є приклади Шкарлета, Лісового, для яких інформація про плагіат у їхніх роботах не мала жодних наслідків. Реакції від від КПІ щодо цієї ситуації я не чув.
Шкарлет, Лісовий, Мельниченко, інші ректори з плагіатом в працях завдають державі значних збитків. Адже завдяки дисертаціям вони отримали певні посади, наукові ступені, надбавки до зарплат і пенсій».
Як розповідає Олег Смірнов, нещодавно було проведено міжнародний аналіз щодо плагіату. За його словами, на сайті репозитарію наразі опубліковано 170 тисяч дисертацій, 100 тисяч з яких було перевірено. У близько 5000 з них були виявлені тексти, переписані з інших українських дисертацій, а в приблизно 2500 — з російських.
«І це лише 7,5 тисяч фальшивих дисертацій. А є плагіат зі статей, книжок, студентських рефератів, неоцифрованих матеріалів».
Член ініціативи «Дисергейт» говорить, що відповідальність за плагіат передбачена в Україні ще з 1990-х років. За використання чужих робіт без посилань на них людину мають позбавити наукового ступеня.
«Але зробити щось неможливо, бо ці особи одразу ж звертаються до суду. Наприклад, так зробив Шкарлет, і суд скасував рішення НАЗЯВО про плагіат у ексміністра. Інший київський проректор Роман Аксельрод, у якого виявили плагіат, звернувся до суду, який причепився до того, що голова Комітету з питань етики зробив електронний підпис, а не власний. Через це рішення про плагіат Аксельрода скасували. Є докторка медичних наук Петрушенко, яка попри плагіат стала ректоркою Вінницького медичного університету».
Міністр освіти і науки Оксен Лісовий добровільно відмовився від наукового ступеня кандидата наук. Це відбулося після того, як в його дисертації було виявлено плагіат.
Копіювання чужих творів знаходили в наукових працях багатьох українських діячів та посадовців, і не лише у сфері науки й культури. Наприклад, подібне відбувалиося з певними суддями, але часто доведення плагіату не мало належних наслідків. За словами адвокаційної менеджерки DEJURE Ніки Крейденкової, в розвинених західних країнах плагіат може стати достатньою підставою для того, щоб не лише не взяти людину на посаду в суді, але й звільнити її.