Чому цьогоріч критикують премію Рильського та що каже потенційний переможець?

Про скандал з цьогорічною премією ми поспілкувалися з завідувачем кафедри соціогуманітарних дисциплін Київської державної академії імені Михайла Бойчука, автором YouTube-проєкту «Культуртригер» Богданом-Олегом Горобчуком, пропонованим лауреатом Дмитром Дроздовським, колишнім членом журі премії, перекладачем Максимом Стріхою, директоркою фестивалю «Translatorium» Танею Родіоновою, членкинею ПЕН Катериною Калитко, директором «Дому Франка» Богданом Тихолозом та лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка Михайлом Назаренком. 

Що сталось? 

Ана Море: Державний комітет телебачення і радіомовлення України 24 січня оголосив пропозицію переможців перекладацької премії імені Максима Рильського. Серед них – Дмитро Дроздовський та Ендрю Шеппард за переклад англійською збірки «Ірпінь – мій дім», авторами якої є діти (Видавництво «Саміт-Книга»).

Руслана Кравченко: Потенційна нагорода Дмитра Дроздовського викликала гучну критику перекладацької, письменницької, літературної та культурної спільноти. 

Ана Море: Спершу оскаржити рішення про перемогу вирішив один з членів журі премії — український науковець і перекладач Максим Стріха. 

Максим Стріха: Це наслідки того, як на сьогодні організований комітет премії. До нього залучені: онук Максима Рильського (не фахівець з перекладу), двоє перекладачів (зокрема і я), один письменник, один літературознавець і сім чиновників. Зрозуміло, що в цій ситуації говорити про якусь фахову експертизу було складно.

Досі скандальних речей не траплялося, бо не подавали на конкурс скандальні та мародерські роботи.

На конкурс подали книжку, що складається з есе ірпінських дітей. Це дуже благородна річ, автори й авторки варті відзначення. Але відзначали не дітей, а перекладачів. На офіційному сайті книги можна пересвідчитись у тому, що переклад простий та халтурний. Виникає думка, що він машинний. Порядок слів у реченнях неприродній для англійської мови. 

Ана Море: На засіданні комітету Максим Стріха заявив про свою відставку. 

Руслана Кравченко: Його донька, перекладачка Ярослава Стріха також висловилася про якість нагородженого перекладу книги «Ірпінь – мій дім». Вона припустила, що Дроздовський у своєму перекладі послуговувався Google-перекладачем. Та навела приклади фрагментів тексту, які звучали неоковирно, як на професійний переклад, який заслуговує на премію Рильського.

Про невдоволення митців та мисткинь

Ана Море: Команда перекладацького фестивалю «Translatorium» та громадська ініціатива «Перекладачі в дії» ініціювали відкритого листа з закликом переглянути підходи до вручення премії. До нього долучився також український ПЕН. Усього понад 260 людей підписали листа. Лист, зокрема, підписали письменниця та кінорежисерка Ірина Цілик, публіцист Віталій Портніков, письменниця та правозахисниця Лариса Денисенко та багато інших. Коментує листа директорка фестивалю.

Таня Родіонова: У цьому листі ми сформулювали вимоги, прохання до комітету премії. Потрібно скасувати цьогорічні результати, якими незадоволена професійна спільнота, у яких вона вбачає несправедливе рішення. Треба розпустити чинний комітет. Необхідно внести чіткі критерії відбору доробків на премію. Зараз ця історія досить розмита, і до кінця не зрозуміло, як саме члени комітету обирають майбутніх лауреатів. Потрібно провести прозору процедуру формування комітету в майбутньому, щоб він представляв фахове середовище людей.

Позиція потенційного лауреата Дроздовського

Ана Море: Дмитро Дроздовський, на жаль, не зміг долучитися до нашого етеру. Але його позицію Громадське радіо записало напередодні. Він переконаний, що перемога в премії заслужена.

Дмитро Дроздовський: Премія Максима Рильського для мене, як для головреда журналу «Всесвіт», є дуже цінною. У моєму кабінеті висить портрет Максима Тадейовича. Книжку «Ірпінь – мій дім» номінували на премію, яка дається за суспільний резонанс і промоцію України у світі. Не йдеться про премію, яка довгий час існує в Україні і є своєрідною фіналізацією великої праці перекладачів, які працюють з іноземним твором. Кілька років тому запровадили премію, яка має бути інструментом культурної дипломатії. Книжку «Ірпінь  –  мій дім» представили у Польщі, подарували міністерці закордонних справ Японії. Тому, мені було очевидно, що збірку есе мають розглянути на премії. Ця книжка — це дитяча культурна дипломатія.

Про претензію до Дроздовського

Руслана Кравченко: До дискусії щодо премії долучився й завідувач кафедри соціогуманітарних дисциплін Київської державної академії імені Михайла Бойчука та автор проєкту «Культуртригер» Богдан-Олег Горобчук. Чому таку увагу до премії привернуло імʼя Дмитра Дроздовського? І чи йдеться лише про питання до конкретного переможця чи ширше?

Богдан-Олег Горобчук: На прикладі цьогорічного присудження премії Рильського ми бачимо, що професійна спільнота готова послідовно та переконливо захищати свої інтереси. Особливо, коли є люди, які грубо порушують цінності цієї спільноти.

Пан Дроздовський — відомий в усіх колах інтелектуалів як патологічний брехун та фальсифікатор.

Це людина, яка має жахливу репутацію недоброчесної особи. Це знають усі інтелектуали, але, на жаль, така інформація не дуже добре доходить до чиновників, які призначають подібні премії. Історія з присудженням премії є сфальсифікованою. Існують підстави для цього: дата подачі в друк є сфальсифікованою, а також свідчення про те, що переклад зроблений на низькому рівні, навіть у якихось окремих моментах — провокативний. Перекладацьке середовище дуже докладно розібрало цю книжку.

Ця історія могла б завершитися в кабінетах чиновників або в чатах перекладачів та літературознавців, але зараз вона виходить на рівень широкого громадського суду. Як на мене, недоброчесні люди, котрі послідовно фальсифікують, а потім пишаються портретом Рильського на стіні, не мають жодного морального права вішати такий портрет.

Ана Море: Що відповідає на питання до перекладу сам Дмитро Дроздовський? Зокрема, на звинувачення у використанні машинного перекладу.

Дмитро Дроздовський: Це нонсенс. До перекладу був залучений фахівець, носій мови, який все життя перекладає ручкою і потім набирає на комп’ютері. Там є якісь прості моменти, як «the sun is shining brightly», але ви можете такий набрати в будь-якому перекладачі, і він це передасть.

Про академічну доброчесність

Ана Море: Поетка, перекладачка, членкиня ПЕН та лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка у 2023 році Катерина Калитко стала однією із підписанток відкритого листа.

Катерина Калитко: Премії формують канон. Вони закладають рамки канону. З ними можна сперечатися, їх можна модифікувати. Але все-таки це фрейм, в якому формуються наші поняття того, що є важливим у літературі, перекладацтві та в креативних індустріях. Коли така відверта профанація пробує стати елементом канону, то це дуже тривожно. Навіть, якщо не брати до уваги особистості, хоча й про них теж багато є що сказати.

Я пам’ятаю появу Дроздовського в Могилянці. Його методи й підходи на початку вже викликали запитання. Нам відомо, що в його дисертації підтвердили 64% плагіату. Про це говорили представники академічної доброчесності.

Я дуже чекаю моменту, коли в Україні повноцінно почне працювати інститут репутації. Коли людина, яка робить такі речі, стане нерукоподаваною та не акцептованою у вищих колах.

Це стосується культурної політики та стратегії, які закладають якісь рамки на майбутнє.

Руслана Кравченко: Я поки що згадую тільки один гучний випадок, коли людина визнала плагіат та відмовилася від наукового ступеня. Йдеться про Оксена Лісового — нинішнього міністра освіти й науки. Слова «плагіат» та «Дмитро Дроздовський» звучать в одному реченні не вперше. Розкажіть, будь ласка, про бекґраунд цього перекладача, головного редактора шанованого журналу «Всесвіт». Чому й у чому звинувачують?

Богдан-Олег Горобчук: Я досліджував це питання як науковець та соціолог, але його мають досліджувати люди, котрі займаються карними справами. Оскільки, все ж таки, це лягає в широкомасштабну фальсифіковану історію. Комісія з інституту літератури виявила 64% плагіату в докторській дисертації пана Дроздовського. Потім почали досліджувати інші його роботи. Зʼясувалося, що такого чимало ще.

Дроздовський видав за свою працю українського науковця, директора «Дому Франка» Богдана Тихолоза. Це переходить будь-які межі. У цієї людини відсутнє почуття самозбереження. А все через безкарність.

Він є упорядником шкільної програми, тому може завдати шкоди дітям. Вони вчать те, що їм навигадував Дроздовський. Він навіть туди зумів пролізти.

Людина, яка фальсифікує дисертації, досі очолює журнал зі сторічною історією — «Всесвіт». Він входить у чиновницькі товариства, що впливають на погляди дітей щодо літератури. Цю діяльність, як шкідництвом, іншим словом важко назвати. Держава має на це реагувати відповідним чином.

Тихолоз та Дроздовський

У плагіаті Дмитра Дроздовського раніше звинуватив і Богдан Тихолоз — літературознавець, директор «Дому Франка» у Львові.

Дмитро Дроздовський: Я не думав, що питання про плагіат стосуватиметься премії Рильського. Фрагмент моєї роботи, який входив у «Код майбутнього» про шістдесятників, з’явився на сайті «Рутенія.Інфо». Це праця 2006 року. Це дуже давні справи. В учнівські часи могло щось вийти не так. Я все ж повернувся до цієї книжки, і там на сторінках вказано, що я звертався до праці Богдана Тихолоза про шістдесятників. Я цитував працю десь разів 20-30. Інколи там стоїть «там само», а не прізвище Тихолоза, щоб не повторювати його імʼя весь час.

Богдан Тихолоз: Кумедність ситуації полягає в тому, що він написав колонку на сайті «Всесвіту» (Дмитро Дроздовський — головний редактор журналу «Всесвіт» — ред.) у «відповідь Богдану Тихолозу на його звинувачення». Суть її зводиться до того, що статті такої не було, що стаття не його, а в самій книжці посилання на Тихолоза всі є. Типу, ві*їбіться. Інакше не скажу. Я взяв цю книжку і прочитав після того, як він мені це порадив. Дроздовський посилається на мене в якихось місцях, а наступні абзаци пише дослівно з моїх робіт. Це як студенти робили погані бакалаврські чи дипломні роботи. Частину лапкують, щоб були якісь посилання, а решту — ні.

Я знайшов десь 23 незалапковані цитати, загальним обсягом у 19 сторінок.

Читайте також: Плагіат у нас заохочується ще в школі на уроках праці — науковиця Ірина Єгорченко

Про Ендрю Шеппарда та Володимира Вакуленка

Руслана Кравченко: Наступна частина історії — співавтор перекладу — британець, славіст Ендрю Шеппард. Його імʼя також викликало запитання. Далі — Михайла Назаренка — літературознавця, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.

Михайло Назаренко: Про Шеппарда до цієї історії я нічого не чув й не читав. Що ми про нього знаємо точно? Що це людина, яка погано гуглиться. Тобто, суспільний авторитет, мабуть, не дуже високий. Він входить до редакції «East-West Review» Британсько-російського товариства. Зараз залишаємо поза дужками, чи це добре, чи погано, чи він просуває якісь російські наративи.

Усі його перекладацькі досягнення можна перерахувати на пальцях однієї руки. Йдеться про переклади з російської. Якщо людина перекладає так цю книжку, то це не дуже вправний та серйозний перекладач, у нього є проблеми й з рідною мовою, не кажучи вже про українську. Якщо ми даємо найвагомішу премію з перекладу для того, щоб якийсь не дуже відомий британець сказав про Україну щось добре, то є британці й не тільки, котрі тут можуть зробити значно більше. 

А ось що каже Дмитро Дроздовський.

Дмитро Дроздовський: Ендрю Шеппард — це фахівець найвищого рівня. Він є головним редактором журналу «East-West Review», яке функціонує при товаристві, у назві якого звучить кляте і ненависне нам слово «Росія». Але, якщо говорити про рівень публічності, впізнаваності й поваги до Шеппарда, то очолює товариство принц Майкл Кентський (двоюрідний брат покійної королеви). До нього входять багато шанованих людей у Британії. 

Ендрю намагається знайти себе в українському світі. Він кидається на допомогу для того, щоб зі своїми навичками перекласти секретаря спілки письменників Юлію Бережко-Камінську, яка пережила окупацію. Ендрю шукає щоденник Володі Вакуленка, з яким ми дружили, і перекладає його дитячі книжки.

Богдан-Олег Горобчук: Я хочу запитати Дроздовського, де ж він дружив з Володею Вакуленком? Володя Вакуленко зневажав таких людей, як Дроздовський. Я в цьому абсолютно переконаний. Я хотів би побачити хоча б якісь докази їхньої дружби, бо це може бути черговою дурницею, брехнею чи експлуатацією імені славетної загиблої людини. Це абсолютно аморально, бо це відбілювання власного імені через називання імені закатованого рашистами поета, який ніяк не може прокоментувати ні факту дружби з Дроздовським, ні свого ставлення до його недоброчесності. У цьому і є весь Дроздовський.

Шеппард у 2023 році на обкладинку свого журналу помістив яйце Фаберже російського олігарха Вексельберга (під санкціями в Україні), а також портрет царської сім’ї Миколи ІІ. Тобто, не якийсь інший витвір російського мистецтва, що критикує владу. Людина таким чином підтримує російський імперіалізм. Він переклав секретаря спілки письменників і за це має бути в Україні відзначений державною премією? Це смішно. Це просто дурниця.

Ана Море: Я спробувала англійською загуглити ім’я Ендрю Шеппарда і Володі Вакуленка, щоб дізнатись, яке видавництво замовило переклади казок. Замість того, щоб отримати результат по цьому запиту, мені видало читання російського автора Олександра Коротких в Лондоні, який організовував Ендрю Шеппард. Матеріал був російською.

Що не так із процедурою номінування на премію?

Ана Море: Треба зауважити про важливий технічний момент щодо самої процедури подачі та відбору текстів для нагородження. Завдяки Богдану-Олегу Горобчуку редакція Громадського радіо отримала лист Сергія Борщевського — лауреата премії, колишнього дисидента до голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка. Що в цьому листі? І чому це дуже важливо?

Богдан-Олег Горобчук: У цьому листі пан Сергій фіксує дуже важливий процедурний момент. Книжка була підписана до друку 22 травня 2023 року, тобто менше, ніж за пів року до номінування на цю премію. Сергій Борщевський є лауреатом премії імені Максима Рильського та інших. Це людина з величезним авторитетом. Пан Сергій вийшов зі Спілки письменників, оскільки не міг миритися з політикою Сидоржевського (вийшов з Національної спілки письменників через співпрацю її членів з проросійськими письменниками Болгарії — ред.), який підтримав Дроздовського в цьому випадку. Він виходить із редколегії журналу «Всесвіт» через цей казус, хоча й друкувався в журналі протягом 50 років.

Борщевський фіксує на скриншотах, що інформація про підписання книги до друку 3 березня 2023 року не відповідає дійсності. Дані, подані на премію, є сфальсифікованими від початку. Можливо, це може бути й кримінальна відповідальність, оскільки в результаті премії Дроздовський претендував на неправомірну вигоду — 20 тисяч гривень. Нехай з цим розбираються юристи.

Ана Море: Для того, аби книжка могла бути номінована, її мають надрукувати не пізніше, ніж за пів року до висунення на здобуття премії. Видавництво «Саміт-Книга» повідомляло, що книжку «Ірпінь – мій дім» подали до друку 3 березня 2023 року. Але скриншоти від Сергія Борщевського свідчать про інше. Там видно, що видавництво 3 квітня 2023 опублікувало допис про підписання меморандуму з ірпінською владою та відкриття конкурсу на оригінальні тексти. В них стоїть дедлайн, що тексти збирають з квітня до травня, а книжку мають презентувати 1 червня. Але Дмитро Дроздовський каже, що переклади текстів, які почали збирати у квітні, у нього були ще в лютому.

Дмитро Дроздовський: Я вже не скажу, коли книжку підписали. Це знає видавець. Її презентували минулого року 1 червня до Дня захисту дітей в Києві. Представив книжку міський голова Ірпеня Олександр Маркушин. Відповідно, її підписали у квітні чи на початку травня. Я думаю, що Сергій Юхимович помиляється. Спершу був зібраний корпус текстів, а далі міг бути оголошений конкурс, після підписання меморандуму, щоб дозібрати якісь поезії. Ми з Шеппардом закінчили переклад у лютому минулого року.

Можливо, після меморандуму з міською владою Ірпеня було сформовано потребу ще якось розширити текст і щось долучити. Але в лютому ми вже переклали корпус книжки й у березні передали все у видавництво. Може, вони шукали якесь додаткове фінансування. Може, якісь були речі. Я не знаю цієї внутрішньої кухні.

Підсумки

Богдан-Олег Горобчук: Можливо, у якихось моментах я доволі різко чи емоційно реагую. Це реакція людини, котра справді знає ситуацію. Я досліджував її з різних боків. Мене не полишає враження, що одна людина, заручившись підтримкою кола впливових осіб, намагається змусити танцювати під свою дудку цілий пласт інтелектуалів України й визнавати його у своєму середовищі. Тоді як перекладачі, літературознавці підписують лист, який закликає до розформування комітету премії тощо.

Не можна допускати таких прикладів абсолютної токсичності у світі інтелекту, оскільки ми можемо поставити під загрозу будь-який адекватний розвиток інтелектуального життя в Україні. Якщо держава та чиновники не зважатимуть на думку інтелектуалів, то вони житимуть в окремому світі, поза державою. Я не хочу, щоб це сталося. Держава має підтримувати адекватних людей і розвивати культуру

Читайте також: Ми до кінця не відрефлексували радянський досвід в літературі — Тамара Гундорова

Літературну премію імені Максима Рильського за досягнення в галузі художнього перекладу заснували в 1972 році постановою Ради Міністрів УРСР. 

Премію відновили у 2013 році з ініціативи Держкомтелерадіо, благодійної організації «Фонд Максима Рильського «Троянди й виноград»», Українського фонду культури та НСПУ. Вона присуджується щороку у двох номінаціях. Розмір грошової частини Премії становить 20 тисяч гривень у кожній номінації.

Лауреатами перекладацької премії ставали Микола Терещенко, Дмитро Білоус, Василь Мисик, Євген Дроб’язко, Борис Тен, Дмитро Павличко, Андрій Содомора, Рауль Чілачава та інші.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі