Люди із категорії «какая разница» отримали сильний удар від історії — Віталій Портников

Про це у програмі про українсько-єврейські відносини «Зустрічі» поговорили із журналістом Віталієм Портниковим.

Віталій Портников: Ми зараз живемо у такий час, коли українцям не до вихідних і не до нових символічних свят, цим святам потрібно ще пройти перевірку часом.

Роль етнічних спільнот України у створенні сучасної країни

Віталій Портников: Я думаю, це питання пов’язане не з тим, яку роль відіграють люди різних етнічних спільнот, а з недорозвиненістю української політичної нації, яка стримувалася у своєму розвитку сторіччями імперського панування. Наприклад, у цивілізованих державах це питання навіть не підіймається. Колишній президент Франції Ніколя Саркозі — наполовину єврей, наполовину угорець. Колишній прем’єр-міністр Французької республіки П’єр Береговуа — етнічний українець. І таких прикладів можна навести чимало в європейських державах.

• Люди можуть бути частиною своїх національних громад, вони можуть мати віросповідання, яке відрізняється від віросповідання більшості їхніх співвітчизників, вони можуть шанувати власні національні традиції, знати мову своїх предків, але вони є частиною політичної нації

В Україні процес формування політичної нації відбувається на наших очах, тому ми ще дивуємося, коли людина, яка за етнічною ознакою не є українцем, є частиною української політичної нації. Причому ми абсолютно не дивуємося, коли люди є етнічними українцями, і водночас є частиною інших політичних націй у багатьох інших країнах світу. Ми не дивуємося, коли етнічний українець Дмитро Козак обіймає посаду заступника очільника Адміністрації президента РФ і очолює український напрямок в цій адміністрації, відповідаючи за ліквідацію української державності, тому що ми розуміємо, що пан Козак є частиною російської політичної нації.

Читайте також: Українці та євреї — два народи, для яких типові історичні травми знищення — Борис Херсонський

Але чомусь у нас викликає здивування, коли у наших умовах етнічний росіянин чи етнічний єврей, чи етнічний вірменин є частиною української нації. Це притому, що президент нашої країни  етнічний єврей, прем’єр-міністр оборони є етнічним євреєм, а ще недавно прем’єр-міністром був етнічний єврей, колишній прем’єр-міністр Юрій Єхануров був наполовину бурятом, а колишній міністр оборони Арсен Аваков — етнічний вірменин. І цей список можна продовжувати досить довго. Тобто ми нічим з цієї точки зору не відрізняємося від інших політичний націй, але в нас це продовжує викликати якесь незрозуміле мені здивування.

Формування політичної нації під час війни

Віталій Портников: Поза сумнівом, це формування прискориться. Але, щоб робити остаточні висновки, треба дожити до закінчення воєнних дій, зрозуміти, на яких саме територіях буде знаходитися українська держава, які території будуть контролюватися нашим урядом, зрозуміти, якою буде економічний і соціальний стан держави, яка кількість людей виїде за кордони України, щоб вже більше не повернутися, і як ці люди, які стануть великою українською діаспорою, збережуть зв’язок з Україною або стануть частинами інших політичних націй. Під час війни, яка є досить серйозною і виснажливою для нашого народу, давати якісь прогнози на майбутнє — справа досить невдячна. Я можу сказати тільки одне, що повоєнне українське суспільство не буде нагадувати довоєнне і воєнне. А уявити, яким воно буде, ніхто зараз не може.

«Людина світу» чи однієї нації?

 Віталій Портников: Очевидно, що люди в цивілізованих країнах стають «людьми світу», і це пов’язане з тим, що ти можеш народитися у Нідерландах, мати квартиру у Німеччині, а працювати в Бельгії. Але тут питання зв’язку. Ми весь час недооцінюємо питання зв’язку людини і батьківщини як всього культурного і цивілізаційного процесу. Наприклад, українське населення завжди ділилося на три очевидні групи людей. Перша група мала класичну європейську національну свідомість, яка нічим не відрізняється від свідомості людей, які живуть, зокрема, у Франції і вважають себе французами. Друга група людей вважала себе частиною «руського мира» і невід’ємною частиною російської цивілізації.

Але більшість українського населення жила за парадигмою «какая разница». «Какая разница, в какой мы стране, лишь бы нам платили зарплату?», «Какая разница, на каком языке мы говорим, лишь бы здесь было хорошо?». Ці люди отримали сильний удар від самої історії, сильне послання, на яке вони, звісно, не заслуговували, тому що жодна людина не заслуговує на бомбардування, страждання і смерть. І ось ці люди і намагалися підмінити свою байдужість до батьківщини наративом про те, що вони «люди світу». Вони не «люди світу», вони були людьми без реального коріння, людьми байдужими до цивілізаційного наративу.

Люди завжди болісно розплачуються за своє небажання усвідомити цей зв’язок і визначитися із зв’язком. Я дуже  сподіваюся, що ця категорія людей, а вона великою мірою визначала пріоритети української держави, особливо після 2019 року, зараз переоцінить свій пріоритет.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS