З родичами зниклих безвісти працювати в травмотерапії складно, через те, що у них немає моменту прощання і точки прийняття втрати. Про це в етері Громадського радіо розповіла керівниця психологічного відділу благодійного фонду «Волонтерське об’єднання ВЕСТА», травмотерапевтка, тренерка груп підтримки Тетяна Ціленко.
«Коли мова йде про зниклих безвісти, а в психології це позначається терміном „невизначена втрата“, то в категорії людей з невизначеною втратою є трошки відмінність від звичайного горювання. Немає класичного проходження стадії горювання, а є така циклічність між надією і зневірою. І от родини зниклих безвісти частіше зустрічаються саме з „надія попри все“. Попри докази, раціональні доводи. Або навпаки зневіра: „ми не можемо знайти“, „це ми винні, ми не знаємо, що робити“. І тут дійсно і індивідуальні якості людини, і риси характеру, і родинні зв’язки — багато факторів впливають на це неприйняття реальності», — прокоментувала травмотерапевтка Тетяна Ціленко.
За її словами, позитивний досвід інших людей, коли людини не було два роки, а потім знайшовся, інколи не дає можливості людині змиритись, прийняти втрату і жити далі. Тетяна Ціленко погоджується з тим, що відчуття смерті і втрати у суспільства має властивість притуплюватися.
«Наша психіка не може однаково гостро реагувати на втрати постійно. Відповідно, відбувається певна адаптація до рівня стресу, рівня болю, втрат. І ми трошки адаптувалися. Ми наче відклали наше горювання на потім. „Після перемоги відплачемо, відгорюємо, а зараз в нас є інші задачі“. І ось це притуплення дійсно іноді може здаватися як байдужість, відстороненість. Але насправді це адаптованість наша до реалій», — зазначила керівниця психологічного відділу благодійного фонду «Волонтерське об’єднання ВЕСТА» Тетяна Ціленко.
Психіка людини захищається таким чином, тому що «жити на верхній точці болю ми не можемо», додала вона.
Із загальних рекомендацій, які Тетяна Ціленко змогла виділити: родичі зниклих безвісти повинні не забувати піклуватись про себе, стежити за сном, апетитом. Відвідувати лікарів, проходити обстеження, діагностику здоров’я. Крім того, слідкувати за фізичною активністю, слідкувати за своїм оточенням, щоб в оточенні були люди, які підтримують, розуміють, здатні рефлексувати, здатні співчувати. А також мати щоденні справи, рутину, яка допомагає триматись на плаву.
Слухайте також: Що робити, коли близький зник безвісти?
У квітні 2022-го року у законодавство були внесені зміни, які запровадили посаду Уповноваженого з питань розшуку осіб, зниклих безвісти, який є національним координатором. До нього можна звертатися, адже до нього стікається вся інформація стосовно осіб, зниклих безвісти під час збройного конфлікту, і який може комунікувати з органами державної влади та з родичами і пояснювати — яким чином відбувається процес розшуку, який прогрес, які дії необхідно вчинити для пришвидшення розшуку і так далі.
Раніше на Громадському радіо гештальт-терапевтка Лілія Гудзь радила, як подбати про себе, коли рідна людина на фронті.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі