10 років тому, на початку червня 2014 року, проросійські особи та так звані «російські туристи» окупували Луганськ. Одними з останніх із міста відступили українські прикордонники. Своїми спогадами про це ділиться Олександр Білокобильський, заступник головного редактора видання «Реальна газета».
«10 років тому я вивіз родину з Луганська. Але сам повернувся, аби випускати газету уже в захопленому Луганську. Останній номер вийшов 2 липня. Розповсюджувався він звісно не дуже, але ми почувалися тими, хто виконує свій обов’язок. Вважали за потрібне доносити правдиву інформацію до місцевого населення. Люди шукали інформацію. Ми відчували на собі тиск. Планірки проводили не в редакції, а зустрічаючись у парках. Версталися дистанційно».
За словами Олександра, говорити про те, що окупація Луганська — це була «воля народу Донбасу» — це абсурд. Уже тоді усім керувала Росія. Звичайно, були й місцеві, які підтримували, але вони не ходили штурмом на будівлю СБУ у Луганську. Дійсно усім цим керували люди з РФ. Там були й спецпризначенні, і політтехнологи, і колаборанти.
«У червні 2014 року керівників і мене, як заступника редактора, «запросили» до захопленої Обласної державної адміністрації, аби роз’яснити «політику партії». Ми питали як ми можемо працювати, даючи однобічну інформацію. Головний вийшов з приміщення, повернувся хвилин за 5, привів із собою чоловіка з автоматом. Чоловік з автоматом сказав, що якщо ми не будемо писати те, що їм потрібно, то «подвала еще никто не отменял». Ми тоді ще не знали, що у підвалах захопленої Обласної держадміністрації вже у той момент з’явилося місце для затримань. Десь за рік мені вдалося з’ясувати, що ця людина була політичним радником так званого «глави ЛНР» Болотова».
Читайте також: Бойові дії та окуповані території: на чому фокусуються луганські медіа, висвітлюючи війну
Олександр Білокобильський вважає, що усі ми живемо у своїх інформаційних бульбашках: читаємо певні новинні ресурси, спілкуємося з певними людьми. Тому є різні позиції. Але вже зараз ми бачимо, що для агресії РФ проти України не потрібні були жодні приводи.
«Я вивчав соцдослідження від Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва та Київського міжнародного інституту соціології. За цими опитуваннями видно, що у переважної більшості населення позиція тоді не була проросійська. Люди не були за те, щоб російські війська входили на територію Луганської області. Вони не бачили майбутнього свого регіону окремо від України. Не було більшості за Росію. Хоча звичайно російські політичні технології спрацьовували. Потроху позиція все-таки змінювалася. За останніми опитуваннями, які проводилися у квітні 2014 року, настрої змінилися. Російська пропаганда працювала».
Олександр Білокобильський, заступник головного редактора видання «Реальна газета» згадує:
«Усі ми тоді їхали з Луганська на кілька тижнів. Ми не думали, що ця агресія затягнеться так надовго. Коли я у свого старшого колеги спитав «коли це все скінчиться», а він сказав, що не менше ніж через 5 років, я не міг повірити. Але, як бачимо, я помилявся. І він теж. Уже 10».
Читайте також: «За 146 днів оборони там не був жоден журналіст» — співавторка книги про Луганський аеропорт
Нагадаємо, бої за Луганський аеропорт точилися у 2014 році під час АТО на сході України за встановлення контролю над летовищем Луганського міжнародного аеропорту. Українські десантники тримали оборону аеропорту з квітня 2014 року у повному оточенні без наземного сполучення. У липні українські війська пробили дорогу до аеропорту, розблокувавши його.
Внаслідок серпневого наступу російських регулярних військ аеропорт повторно потрапив у оточення. Будівлі аеропорту були вщент зруйновані російською артилерією. У ніч на 1 вересня 2014 року українські захисники вийшли з руїн аеропорту, після 146 днів його оборони.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі