Україна вже пропонує світу нову мову памʼяті — Дробович з Docudays

Цього року багато рефлексуємо про історичну пам’ять. Саме Україна й ми з вами зараз робимо революцію памʼятання, фіксуючи та рефлексуючи війну, що триває. Так міркує голова Інституту національної памʼяті Антон Дробович під час виїзної студії Громадського радіо на 21 Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA.

«Культура пам’яті не вичерпується виключно зусиллями органів влади чи органів місцевого самоврядування. Це сукупність різних практик пам’ятання, міркування, мистецтва, літератури тощо, які мають цей меморіальний контекст. Ми можемо бути незадоволені культурою пам’яті. Вона може не відповідати на якісь наші запитання. Вона може бути строкатою чи навпаки невиразною. Але вона завжди є. З моменту як людина навчилася фіксувати щось про минуле, культура пам’яті існує завжди. Навіть у найтравмованішому суспільстві».

За словами Антона Дробовича, українська пам’ять перебуває у стані відновлення того, що намагалися знищувати століттями Російська імперія, а потім десятиліттями Радянський Союз.

«З одного боку, ми у стані відновлення пам’яті. З іншого — ми отримали такі виклики та задачі, які по суті поставили перед нами питання формування нової мови пам’ятання. Те, що ми меморіалізуємо війну під час війни, це виняткова річ. Україна своїм досвідом засвідчила, що класичні мови пам’ятання та культура пам’яті, які сформовані після Другої світової війни, не працюють так, як планувалося. Вони не виконують задачі превенції, гайлайту прав людини, пацифізму у здоровому сенсі. Одні з перших, хто це виявив, – це українці».

Антон Дробович вважає, що Україна уже зараз пропонує світу нову мову пам’яті.

«Форми меморіалізації війни, форми документації. Осмислення досвіду війни у мистецтві, починаючи від намальованої на склі ракети, які українська мисткині показує світу, закінчуючи створенням цифрового проєкту, який розповідає про війну. Ми всіляко меморіалізуємо цю війну».

Громадське радіо традиційно — партнер Docudays UA.

4 та 5 червня проводить виїзну студію о 12:30-14:30 в кінотеатрі «Жовтень», залі «Класік».

Фестиваль триває до 6 червня, а 7-9 червня — глядацькі дні, коли можна подивитися фільми переможці. Детальніша програма — тут.

Фокусна тема Docudays UA — «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя». Максим Зубов з Національного меморіального військового кладовища вважає, що аби памʼятати, нам потрібні обʼєкти та ритуали.

«Національне військове кладовище — це унікальний проєкт для України. По-перше, це єдине державне кладовище. Усі кладовища в Україні, згідно з законом, є комунальними. У нас багато викликів. Досвіду немає. Немає на що подивитися. В Україні подібних проєктів реалізовано не було.

Національне військове кладовище — це не тільки про кладовище. Це не тільки про «поховати людину». Важливим аспектом є те, щоб ці могили відвідували та пам’ятали про цих людей. Культура пам’яті на кладовищах в Україні спотворена. Там п’ють, їдять. Чи так ми хочемо пам’ятати про наших загиблих захисників? Важливо формувати нову культуру пам’яті у частині саме поховання та утримання могил».

Антон Дробович вважає, що для формування культури пам’яті почати треба з того, що виробити особистісне та ціннісне ставлення до важливих для України подій. Таких як досвід УНР, Голодомор, участь українців у Другій світовій війні тощо.

«Ці всі досвіди викривлювалися або витиралися, залежно від тих задач, які ставили режими. Це витирання призвело до того, що ми не знаємо історію та не відчуваємо до кінця цінності, болю та важливості тих людей, чия гідність була забрана. Змінюючи ставлення до таких подій і людей, ми відкриваємо історію зовсім з іншого боку. Це не сухі факти. Мені здається, це найголовніше, що ми маємо взяти з тих періодів — виробити ціннісне ставлення. Це перший рівень. Також дуже важливо створювати конкретні ритуали. А це неможливо без об’єктів. Однією зі стратегій російської системи було саме знищення об’єктів. Тому нам важливо створити об’єкти. Це другий рівень. Третій рівень — осмислення, включення в культурний простір, мистецтво».

Упродовж виїзної студії на Docudays UA 4 червня говорили також і з іншими гостями.

Юлія Коваленко, програмна директорка фестивалю, розповідала про цьогорічні кінопрограми (конкурсну та позаконкурсну). За словами Юлії, команда Docudays UA віддивилася величезну кількість фільмів. Доводилося обирати. Це було найскладнішим. Але так вони отримують селекцію найкращого. Також Юлія підкреслює, що українське кіно, особливо документальне, зараз у розквіті.

Анна Ютченко та Діана Горбань ділилися про те, як створювали їхню короткометражну стрічку «Наш дім». За словами авторок стрічки, це фактично хроніка перших місяців вторгнення, створена у форматі на щоденника з приватних матеріалів.

Марія Глазунова, комунікаційниця Архіву війни, розповідала про документування цієї війни та культуру. За її словами, їхній проєкт розпочався у березні 2022 року. За понад 2 роки війни вони вже накопичили 22 млн файлів і близько 750 інтерв’ю з очевидцями воєнних злочинів і воєнних дій.

Влад Головко, модератор програми тайванського фокуса, розповідав про цьогорічне партнерство Docudays з Тайванським міжнародним фестивалем документального кіно та тайванським фокусом. А також про паралелі та важливість культурних зв’язків попри кардинально інші традиції. За словами Влада, на фестивалі показуватимуть нові тайванські стрічки, але не тільки про сучасність, а й про історію.

Читайте також: У Києві розпочався кінофестиваль Docudays UA