Міністерство охорони здоров'я України
Гості — завідувач відділення трансплантації серця Інституту серця Гаврило Ковтун, трансплант-координаторка Олександрівської лікарні Марія Кисіль-Загорянська.
Руслана Кравченко: Упродовж доби в Києві провели 8 посмертних органних трансплантацій від двох донорів. У різних лікарнях міста вісьмом пацієнтам пересадили 4 нирки, 2 печінки і 2 серця. Це сталося минулої суботи. Тоді медичний консиліум Олександрівської клінічної лікарні Києва констатував смерть мозку у двох пацієнтів. Це були двоє молодих людей, у яких стався крововилив у мозок. І ось ці двоє молодих людей врятували аж дванадцятьох. Їхні рідні підписали згоду на донорство і завдяки цьому 12 людей живуть.
Гаврило Ковтун: Завдяки ЗМІ тема трансплантації почала обговорюватися в суспільстві. Люди побачили, що трансплантація — це про життя. Люди побачили, що трансплантація — це метод лікування, який дозволяє повернути до життя безнадійних хворих і дає дуже гарні результати. Трансплантація з 2019 року почала набирати оберти, і зараз Україна вже працює за світовими стандартами. І кількість трансплантацій зростає з кожним місяцем все більше і більше.
Якщо розглядати випадок минулої суботи — це дійсно було дуже зворушливо. Коли в одній лікарні, в одному відділенні було діагностовано смерть мозку двом молодим людям, які, на жаль, отримали крововилив, і допомогти їм було неможливо.
Констатація смерті мозку — це така процедура, яка дозволяє перевірити, наскільки є резерви у мозку, наскільки він може відновитися. І це новий критерій, який використовується у всьому світі. І, на жаль, якщо констатовано смерть мозку, ми, лікарі, розуміємо, що через деякий час буде вже і біологічна смерть. І тому в таких випадках можна розглядати питання донорства. Насправді це якийсь збіг обставин, таке буває вкрай рідко. Щоб в одній лікарні таке було, і два молодих пацієнти, на жаль, щире співчуття рідним родинам цих молодих людей. Дійсно це велика трагедія. Але ж так сталося, як сталося, і їхній такий вчинок, дуже соціально сміливий, врятував 8 людей.
Про першого донора нам подзвонили із центру трансплант-координації в 6 годин вечора. Ми почали збиратися на трансплантацію, підбирати необхідного реципієнта, готувати його. Коли ми приїхали за донорським серцем, ми побачили ще одного пацієнта, але у нього ще не було отримано згоди, рідні цього пацієнта бачили та спілкувалися з попередніми родичами. І вони дали згоду.
Усі пацієнти, яким була виконана тоді трансплантація, гарно себе почувають. Наші пацієнти вже на поверсі, в палаті, вони вже виходять в коридор, все розвивається дуже гарно.
Читайте також: Необхідно більше говорити про культуру донорства та її важливість — Ірина Заславець
Руслана Кравченко: Яке в них було життя до цієї трансплантації? Пацієнти, які очікують на трансплантацію серця, вони швидше за все не можуть жити нормальним життям. Вони більшість часу, мабуть, перебувають у стаціонарі. Яке було це життя і наскільки воно зараз зміниться в них?
Гаврило Ковтун: Обидва пацієнти, яким пересадили серця — це дуже цікаві ситуації. Перший хлопець — Роман, він молодий, 23 роки, він був військовослужбовцем, пішов захищати нашу батьківщину. На жаль, під час виконання бойової роботи він захворів, у нього було переохолодження, і ця хвороба дала ускладнення на серце. Він отримав міокардит — це запалення серцевого м’яза, яке, на жаль, ніяк не вдавалося вилікувати. Коли він до нас приїхав, ми були вимушені одразу перевезти його у відділення інтенсивної терапії. Тому що він потребував постійної підтримки, дуже сильних медикаментів, мав бути під постійним наглядом і постійним моніторингом. І трансплантація для нього, на жаль чи на щастя — це був єдиний метод, який міг йому допомогти. І, мабуть, над ним горить дуже ярка зірка, і він цього заслуговує своїми вчинками.
Ми отримали інформацію про те, що є донор. І у ЦТК, знаючи, що це молодий хлопець і в такому високому статусі, що він потребує негайної трансплантації, розподілили серце на нього. Трансплантація пройшла напрочуд гарно. При тому, що перед операцією у нього були достатньо погані аналізи та показники роботи серця. І прямо на очах, у нього все налагодилося. І через три дні ми його змогли перевезти з інтенсивної терапії у звичайну палату, де він відновлюється, ходить. До нього приїхала його дівчина, йому допомагає. Все дуже-дуже непогано.
Другий хлопець чекав трансплантацію трошки довше. У нього були важкі порушення ритму. У нього був такий стан, коли серце починало зупинятися.
І йому прийшлося вшити так званий кардіовертер-дефібрилятор — це такий невеличкий пристрій, який, якщо серце починає зупинятися, дає такий короткий електричний розряд дуже великої потужності. Для того, щоб серце запустити. І у цього хлопця Степана вже декілька разів спрацьовував цей дефібрилятор. І він його врятував декілька разів. Але ж заряд батареї не такий великий. Якщо так буває, такий стан називається аритмогенний шторм, коли дефібрилятор може за декілька хвилин виробити весь свій ресурс, і тоді людина може загинути. І для цього хлопця теж єдиним методом лікування і методом його врятувати та повернути до нормального життя була трансплантація. Він теж дуже добре все переніс. Він був підготовлений, ми постійно моніторили його стан. Він приїжджав раз на місяць, здавав аналізи, ми коригували його терапію. І це дало свій результат. Теж трансплантація пройшла дуже гладко, без ускладнень.
Слухайте також: Один донор забезпечив життя чотирьох людей, серед яких новинарка Громадського радіо
Гаврило Ковтун: З 2018 року, коли був запроваджений так званий пілотний проєкт з розвитку трансплантації в Україні, трансплантація для всіх громадян України стала безкоштовною. Спочатку це фінансувалось коштом пілотного проєкту Міністерства охорони здоров’я. Коли ми відпрацювали всі необхідні схеми, коли ми змогли зробити кошторис, провівши десятки трансплантацій, зрозуміли, скільки воно коштує, які будуть витрати для держави, для клініки, була сформована вартість. І зараз всі видатки з трансплантації бере на себе Національна служба здоров’я з 2024 року. І це дозволило зробити трансплантацію для громадян України абсолютно безкоштовною. Незалежно від того, чи це буде посмертне донорство і посмертний орган, чи це буде родинне донорство, за все це платить держава, Міністерство охорони здоров’я, а зараз Національна служба здоров’я.
І це дуже велика економія для державного бюджету, для Міністерства охорони здоров’я. Тому що до 2018 року ми вимушені були відправляти пацієнтів для лікування за кордон. Якщо брати найбільш доступні клініки та ціни, це була Білорусь. Це було 120 тисяч доларів мінімально, а то і в 150 тисяч вони оцінювали ці операції. Зараз, якщо взяти всі витрати, які несе Міністерство охорони здоров’я і лікувальні заклади — це не досягає 10 тисяч доларів.
До 2018 року було в країні 2-3 медичні установи, які займалися трансплантацією. Зараз їх понад 20. І всі дуже швидко розвиваються.
Деякі трансплантації вже поставлені на потік. Це трансплантація нирки. Дуже багато виконується родинних трансплантацій. Трансплантація серця вже поставлена на потік. Трансплантація печінки. Є трансплантація легень. Є дуже оптимістичні результати із трансплантації підшлункової залози.
Так що трансплантологія розвивається і нам вдається в Україні пройти за 5 років шлях, який проходили європейські країни за 30 років. Ми це все зробили за неповні 5 років. Це дуже оптимістично і дуже нас надихає. Я думаю, що з кожним роком ми будемо збільшувати кількість трансплантацій. І це буде дозволяти допомогти більшій кількості пацієнтів.
Слухайте також: «Бог проти пересадки органів» — журналістка про фейки щодо трансплантації
Марія Кисіль-Загорянська: Узагалі, за світовою статистикою, 2% від смертей — це має бути констатована смерть головного мозку, тобто це мають бути ймовірні донори. І з них десь з тих 2% ще 1% мають бути донорами органів. У нашій лікарні це за останні пів року десь вже 17-ий донор.
Руслана Кравченко: У них в когось були підписана згода на донорство пожиттєво? Або ж ви проводили розмови з їхніми рідними вже після констатації смерті?
Марія Кисіль-Загорянська: Ні, на жаль, у них не було прижиттєвих згод, тому що процедура зараз достатньо складна, щоб її дати. Тому всі згоди були отримані від їхніх рідних і близьких.
Руслана Кравченко: Як вони реагують на таке прохання? Чи розуміють вони одразу, що важливо все-таки після смерті дати життя іншим людям, чи ні?
Марія Кисіль-Загорянська: Деякі одразу погоджуються. Це говорить про те, що все-таки ця тема в сім’ї вже якось обговорювалась. Деяким треба час подумати. З деякими треба говорити, і переконувати в тому, що це дійсно важливо, що немає «чорної трансплантації», і що їхня трагедія вже відбулася, і поки що вона не має жодного сенсу. А у випадку, якщо вони дадуть цю згоду, будуть жити інші люди.
Якщо вам потрібна трансплантація органів,
пишіть на сайт або у Facebook Українського центру трансплант-координації.
Або телефонуйте: 080033003.
Відомо, що у 2022 році в Україні пересадили 385 органів. З початку 2023 року уряд дозволив трансплантологам їхати зі спецсигналами. Тож вони тепер можуть швидше доставляти органи для пересадки. Це важливо, бо донорські органи мають певний визначений період функціонування за межами людського тіла. Тож, як зазначила у подкасті Громадського радіо Ірина Заславець, у 2023 році, станом на початок липня трансплантовано уже 257 органів.
Як розповіла у січні 2022 року Ірина Заславець, зміни в українському законодавстві щодо трансплантації врегулювали роботу лікарів, МОЗ прорахувало тарифи на такі операції. Трансплантації стали безоплатними. Також в Україні заборонений продаж органів.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі