facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Один донор забезпечив життя чотирьох людей, серед яких новинарка Громадського радіо

Інтерв'ю

Про трансплантацію, життя до та після неї, говорили у студії.

Один донор забезпечив життя чотирьох людей, серед яких новинарка Громадського радіо
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 5 хвилин

Гості — засновниця Громадської організації «IDonor: Всеукраїнська платформа донорства» Ірина Заславець та Руслана Кравченко, яка розповіла про життя після трансплантації.

Євген Савватеєв: Ви брали участь в усіх процесах. Розкажіть нам, що відбувалось, чому це важливо.

Ірина Заславець: Я щойно вибігла з відділення. Богданчик почувається добре, він уже у відділенні, не в реанімації. Лікарі кажуть, що сьогодні він зможе вставати, вони будуть його підіймати. Кажуть, що нирка працює, все прекрасно. Лікарі кажуть, усе минуло добре, але перебувають напоготові якихось ускладнень. Нирку до Києва доправляв літак Нацполіції.

Коли я тільки починала займатися трансплантацією, я потрапила в Індію на трансплантування органу. Тоді серце везли у швидкій у супроводі поліції, я навіть записала відео зі словами «Це фантастика! Невже ми теж в Україні до цього доживемо?»

Те, що відбувалось в ніч з п’ятниці на суботу в Києві та Запоріжжі, це правда була та фантастика, про яку в Україні можна було тільки мріяти. У Запоріжжі померла жінка, лікарі ніяк не могли вплинути на це. Коли рідні жінки погодились віддати її органи, то Єдина інформаційна система трансплантації автоматично показала збіг, що нирка цієї жінки підходить хлопчику з Охматдиту. Оскільки діти в пріоритеті, то визначили, що нирка має бути його. Оскільки орган живе обмежену кількість часу, то їхати автівкою із Запоріжжя в Київ довго, лікарі не встигли б урятувати Богданчика. Тому зателефонували в Центр трансплант-координації, у МВС, вони організували літак та супровід поліції. Ми вилітали з аеропорту Жуляни в Запоріжжя, де нас зустрічали просто на злітній смузі патрульні. Ми з блимавками швидко доїхали до лікарні, на нас уже чекали.

Був дуже щемливий момент, коли лікарі вишукувались в коридор пошани, коли донорку везли в реанімацію. Так віддають шану найвищому прояву людяності.

Бо що можна зробити вище, ніж рятувати кількох людей, помираючи? Так само в операційній було вшанування її пам’яті хвилиною мовчання. Потім десь годину-півтори зайняв забір органів. Одна нирка лишилась в Запоріжжі, а от печінку та другу нирку забрали в Київ, знову ж таки в супроводі поліції. Одразу літак уже стояв, чекав нас так само в аеропорту, навіть заведений був. Прилетіли в Київ, приїхали в Охматдит. Коли я туди приїхала, батьки Богдана були вже там.

Чому саме ця операція така важлива для нас усіх? В Україні є діти, у яких відмовили нирки, вони залежні від діалізу. Ці діти не живуть вдома з батьками, вони живуть в Охматдиті, тому що вони тричі на тиждень мають по 5-6 годин лежати нерухомо на процедурі очищення крові. Багато хто з цих дітей живе без батьків. Тут є дівчинка Настя, яка 8 років живе в лікарні, бо мама не може з нею бути. Богдан теж два роки жив без батьків, сам. У нього в палаті усі жили з рідною людиною, а він весь цей час був сам. Богдан перший, кому так пощастило — отримати нирку від нерідного донора.

Незабаром у додатку «Дія» можна буде надати згоду на донорське використання органів у випадку їх придатності.

Нам обіцяють, що це буде впроваджено вже влітку. Це буде шанс для усіх, хто потребує пересадки, а особливо для тих 26 діток, які чекають в Охматдиті на пересадку.

Вікторія Єрмолаєва: Справді, донорство рятує життя багатьом людям. Одна з них — Руслана Кравченко, ви знаєте її голос. Це наша новинарка, вона готує випуски новин на Громадському радіо. Руслана сама пройшла подібний шлях.

Євген Савватеєв: Що відбулось і як твоє життя змінилось зараз?

Руслана Кравченко: Був час, коли я мала жити на діалізі, потрібно було проходити цю процедуру три рази на тиждень по чотири години. Це важко морально і фізично. Я старалась не акцентувати на цьому увагу, але дуже мріяла про трансплантацію. Коли чотири роки тому в мене відмовили нирки,  в Україні майже не робили посмертних трансплантацій. Орган могли забрати тільки від рідних.

У мене не було донора і я очікувала тільки на посмертну трансплантацію.

Була програма по оплаті державою донорських операцій в інших країнах, я чекала на операцію в Білорусі. Я й подумати не могла, що таке буде можливо в Україні.

Вікторія Єрмолаєва: Що відомо про людину, яка віддала тобі свій орган?

Руслана Кравченко: Я знаю, що це чоловік, йому було 47 років. Він ще за рік до смерті дав згоду на донорство. У нього була аневризма і лікарі сказали йому, що він довго не проживе. Він був підключений до апаратів, але, на жаль, його не врятували. Оскільки він написав цю згоду на донорство, він врятував чотирьох людей. Нирку пересадили мені, ще одну пересадили хлопцю, який 13 років був на діалізі.

Вікторія Єрмолаєва: А як ви дізнались про сумісність?

Руслана Кравченко: Спочатку порівнюють групу крові, потім є різні показники, які теж мають збігтися. У мене з ним ці показники збіглись. Це була дійсно якась фантастика. Дзвінок з Білорусі я чекала три троки, а в Україні, на щастя, я його чекала тільки один місяць.

Я стала на чергу в Інституті Шалімова в січні, а рівно за місяць мені вже передзвонили.

Вікторія Єрмолаєва: Що ти відчула, коли отримала цей дзвінок?

Руслана Кравченко: Я спочатку не повірила, це ще й було пізно вночі. Я думала, як це так — ще й із Шалімова? У мене була ейфорія, ми усі були дуже щасливі. У мене не було ні крапельки страху, вже була зібрана сумка, бо я знала: як тільки зателефонують, одразу треба виїжджати. Я їхала з такою надією, що зможу нормально жити, добре себе почувати. Я чула історії, як люди живуть після трансплантації, і вірила, що в мене буде так само.

Євген Савватеєв: А що змінилося у твоєму житті?

Руслана Кравченко: Мені спочатку здавалось, що в мене так багато вільного часу! Через те, що раніше в мене все було розписано по хвилинах: робота, діаліз… Чотири години сама процедура, потім годину від нього відійти, потім ще годину їхати додому, домашні справи, сім’я. Тобто, пандемія, грип, ти захворіла, транспорт не ходить — ти все одно маєш їхати на діаліз. Іншого варіанту не було.

Сама операція тривала три години. Була велика бригада лікарів, і коли мені потім розповідали про неї, я думала — ого, це такий процес, це ж треба це все налагодити, щоб усі мої органи працювали з цією ниркою. Це диво.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Скасування статусу «обмежено придатний»: чи вплине це на роботу ВЛК

Скасування статусу «обмежено придатний»: чи вплине це на роботу ВЛК

Звели паркан і чекають — активіст про забудову на Старокиївській горі

Звели паркан і чекають — активіст про забудову на Старокиївській горі

Китай не у тому економічному становищі, щоб не слухати вимоги демократичних лідерів — Харитонов

Китай не у тому економічному становищі, щоб не слухати вимоги демократичних лідерів — Харитонов