Агресія Росії відкрила українцям очі, зокрема й на події минулого — історик

Трагедія Голодомору зачепила багато українських родин. Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору на дежравному рівні. Ввечері 28 листопада українців просять запалити на підвіконні свічки  чи лампадки на знак того, що ми пам’ятаємо про жахливі часи й злочини тоталітаризму. Наскільки змінилось ставлення у суспільстві до Голодомору та чи готові сучасні українці не лише визнати його геноцидом українського народу, а й вимагати цього визнання від міжнародної спільноти, — з’ясовували у програмі «На свіжу голову».  

Гостем студії був Володимир Тиліщак, кандидат історичних наук, заступник Голови Українського інституту національної пам’яті.

У студії працюють журналісти Едуард Лозовий та Теняна Шептицька.

Тетяна Шептицька: Інститут національної пам’яті запустив досить потужну кампанію, щоб доносити до людей правду про ті події. Але залишається в суспільстві прошарок людей, які заперечують ті події. Що впливає на таку позицію частини українського суспільства?

Володимир Тиліщак: Частина суспільства, яка не хоче бачити у Голодоморі злочини Сталіна, активно зменшується. Останні соціологічні опитування цього року свідчать, що понад 80 відсотків мешканців України згодні з твердженням, що Голодомор був геноцидом українського народу. Ми бачимо, що розкриття архівів, робота вчених та дослідників Голодомору, відкриття фактів зменшує групу людей, яка з різних причин не була готова повірити в те, що радянська влада могла вчинити цей злочин. Мені здається, що російська агресія проти України відкрила очі багатьом тим в Україні, які не знали як трактувати Голодомор. Сучасна російська агресія довела, що російський режим здатен чинити злочини проти тих, кого він називає братніми народами.

Едуард Лозовий: Дослідження фактів Голодомору не мають широкого розповсюдження в Україні. Як правило виступи істориків і виставки відбуваються перед пам’ятними датами. Але серіали дивляться набагато більше людей, ніж тих, що ходять на подібні заходи.

Володимир Тиліщак:  Сучасні злочинні дії кремлівського режиму відкрили очі українському суспільству. Сучасні російські керівники вважають себе спадкоємцями сталінських підходів, вони возвеличують Сталіна.

Тетяна Шептицькі: Чи існують про Голодомор сьогодні міфи, які і досі побутують у суспільстві?

Володимир Тиліщак: Міфи були, є, і будуть існувати. Вони є з усіх сторін. Але завдання Інституту національної пам’яті, як центрального виконавчого органу влади, який своїм завданням має відновлення і збереження національної пам’яті, налагодити чесний діалог навколо сторінок минулого. Є наприклад міф про 10 мільйонів, що загинули у Голодомор, а інший міф полягає в тому, що Голодомору взагалі не було. Все це є наслідком різного трактування. Єдиним шляхом подолання цих міфів є налагодження чесного діалогу, в якому мають брати участь фахівці.

Едуард Лозовий: Останнім часом наші східні сусіди перестали повністю заперечувати Голодомор, але тепер вони намагаються його «розмити».  Розповідають, що це не наша власна трагедія, а біда для всього радянського селянства.

Володимир Тиліщак: Голод у 1932-33 роках справді охопив великі території. Це було результатом експерименту над сільським господарством, який здійснював тодішній радянський режим. Але на фоні цього голоду в Україні були вжиті спеціальні заходи,  які доводять, що Україна розглядалася, як спеціальний об’єкт, в якому проводилися заходи соціальної інженерії. Метою цих заходів було винищити українську націю, щоб перетворити всіх інших на слухняний інструмент радянського режиму.

Не треба також забувати, що виморювання голодом селянства супроводжувалося масштабними репресіями проти української інтелігенції. У документах, які називалися «про заходи з хлібозаготівлі», прямим текстом наказувалося припиняти українізацію. Ці аспекти є абсолютно взаємозв’язаними. Постанова ЦК ВКПБ, яка була прийнята 1 січні і доведена лише для України. Там містилася пряма погроза українцям, в якій йшлося про те, що якщо українці не здаватимуть зерно, вони будуть жорстоко покарані.

Тетяна Шептицька: Яка, на вашу думку, має бути модель поведінки, коли хтось заперечує факт Голодомору.

Володимир Тиліщак: Все залежить від ситуації. Є люди, які готові вислуховувати якісь аргументи, а є ті, які просто заперечують і не готові слухати інших. З такими людьми неможливо дискутувати і апелювати до їхнього розуму.

Едуард Лозовий: То їх треба просто залишити в спокої?

Володимир Тиліщак: Думаю, завжди буде певна частина людей, яка не визнає факт Голодомору в силу різних причин. Ми повинні спілкуватися з тими, хто йде на діалог. І саме для таких людей працює Інститут національної пам’яті.  

Едуард Лозовий: Зараз на міжнародній арені у України більш глобальні завдання, ніж раніше. Нам треба забирати Донбас і Крим. Ставлення до України в світі змінилося на краще. Чи підходить цей час, щоб піднімати питання Голодомору?

Володимир Тиліщак: Так. Звісно. Українська держава в останні роки, в силу різних обставин, менше звертала увагу щодо міжнародного визнання Голодомору. Але навіть в таких умовах цього року у Вашингтоні відкрили «Меморіал пам’яті жертв Голодомору». В цьогорічному указі Президента України «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів» є пряма вказівка Міністерству закордонних справ активізувати цю роботу. І МЗС і Інститут національної пам’яті буде проводити роботу щодо поширення інформації про Голодомор і будемо вимагати від міжнародної спільноти визнати Голодомор актом геноциду проти українського народу.