Наталка Соколенко: стільки подій відбуваються в Україні — події на Донбасі, Революція гідності, війна. Невже такі вражаючі сюжети не надихають українських митців на геніальні фільми?
Ілля Дядик: Ну насправді все не так погано. Наприклад кілька тижнів тому український документальний фільм «Все палає» став номінантом на «європейський оскар» — приз Європейської кіноакадемії.Фільм дуже емоційний, він був не про Революцію гідності, він більше був про жорстокість, яка була присутня на Майдані, тому не всі були задоволені. Але сама динаміка і як був знятий цей фільм мені дуже сподобалось.
Андрій Сайчук: Наскільки ігровий короткий метр затребуваний серед українських режисерів?
Ілля Дядик: Українські режисери вже переступили цю межу і зараз почали знімати повнометражне кіно. Було «Плем’я», зараз вийшли «Брати», восени йдуть в прокат ще декілька стрічок. Мені здається, українським кінематографістам зараз цікавіше працювати з повнометражним художнім кіно.
Наталка Соколенко: Ну це ті, хто вже стали на ноги. А молоді де?
Ілля Дядик: Я не можу сказати, що так вже всі стали на ноги.
Андрій Сайчук: І все-таки коли з’явиться українська стрічка, яка просто «порве» бокс-офіси? Справжній блокбастер.
Ілля Дядик: Просто потрібен час. В нас виходить замало фільмів. В тій же Польщі, з якою маємо подібний кіноринок, на рік виходить 40-50 нових повнометражних ігрових стрічок. І крім того в десятку бокс-офісів – найкасовіших фільмів – завжди потрапляє 5 польських фільмів. Але в них скільки вже існує система зйомки фільмів, коли держава інвестує в кінематограф. Тому нам потрібен час. Плюс в них лишалася школа, той же Кшиштоф Зануссі. А в Україні вся ця система зйомки кіно продукту була зруйнована протягом 20 років взагалі не існувала. У нас не було і нормальних кінотеатрів, де б можна було б показувати те, що виробляється.
В 90-х в Україні були дуже якісні фільми власного виробництва, але на жаль кінорежисери і кіно виробники потім пішли на телебачення.
Андрій Сайчук: На скільки тут зіграв той фактор, що ми не змогли конкурувати з російським продуктом?
Ілля Дядик: Насправді і в Росії знімалося не так багато якісного кіно. Його знімалося більше, але не якісніше.
Андрій Сайчук: Чи не повинна бути хоча б невеличка відстань перспективи, щоб знімати про війну, яка ще триває?
Ілля Дядик: Я думаю критично на даному етапі не вийде, тому саме зараз більше знімається документального кіно з приводу цієї війни. Той самий «Вавилон 13», вони багато знімають цього матеріалу. З роками у нас з’являться і художні фільми на цю тематику і вони будуть більше відсторонені, тому що пройде певний час.