«В міліції над затриманими стали менше знущатися», — Лариса Денисенко

19 грудня в Україні відзначають День адвокатури. Про виклики сучасної адвокатури в контексті судової реформи, нової поліції та резонансних постмайданних розслідувань — говорить Лариса Денисенко, адвокат, наша колега з Громадського радіо, голова Громадської платформи з надання безоплатної правової допомоги. 

В студії — журналістки Марія Бабич та Ірина Славінська.  

Ірина Славінська: Чи адвокатура сьогодні є потужним інструментом в Україні?

Лариса Денисенко: Адвокатура є інструментом, в першу чергу. Коли б адвокатів не було в принципі, на багато було б важче взагалі  говорити про справедливий процес або в кабінеті слідчого, або вже на судовому засіданні. Якщо говорити про розвиток адвокатури, а про це свідчать статистичні дані, над затриманими стали менше знущатися після прийняття закону про надання безоплатної правової допомоги, адже тепер про затримання мають вчасно повідомляти адвокату. Адвокат максимум за 2 години повинен вже бути зі своїм клієнтом.

Ірина Славінська: А за ці 2 години в міліції не встигають завдати затриманому цих тяжких фізичних ушкоджень?

Лариса Денисенко: Насправді тут може бути що завгодно. Ми зараз говоримо про ті можливості, які надає закон і про те, як цей закон виконується або не виконується. Тобто буває і таке, що про затримання повідомляють за добу. І весь цей час людина просто возиться в умовному бусику. Наприклад можуть поставити машину навпроти райвідділку із затриманим і там вже розбиратися.

Ірина Славінська: До речі, під час Майдану таке було. Пам’ятаєш. скільки було затримано в одному кінці міста, а потім вони раптом опинялися в Дарницькому СІЗО?

Лариса Денисенко: Так, з’ясовувати це надзвичайно важко, але під час і завдяки Євромайдану SOS і майданним подіям, в закон увійшли зміни стосовно того, що про затримання можуть повідомляти родичі і близькі. Тобто, якщо ви бачите, що людину на ваших очах, припустимо на мітингу, затримують і кудись везуть, ви миттєво можете набрати телефон, повідомити, що затриманий такий-то, бажано знати рік народження і місто.

Марія Бабич: Який телефон?

Лариса Денисенко: Це координаційний центр з надання безоплатної правової допомоги. Там є гаряча лінія — 0 800 213 103.

Ірина Славінська: Уточнювальне запитання: ми уже почули, що в Україні міліція стала менше знущатися над затриманими, і це можна вважати своєрідним здобутком майданівського досвіду, коли всі ми навчилися видзвонювати відділки, з’ясовувати кого затримали. Які ще результати Євромайдану і того правозахисного досвіду, який отримала вся країна, можна сьогодні побачити у роботі української адвокатури і всього комплексу українського правосуддя?

Лариса Денисенко: Стосовно суду і прокуратури, ви бачите реформуються ці дві інституції. А це неповороткі і громіздкі організації. Стосовно суду реформування поки що не почалося, а почнеться пізніше, бо Конституційна реформа щодо правосуддя переважно спрямована на реформування і переатестацію суддівства певною мірою і реформування судової гілки влади як такої. Процес реформи прокуратури вже триває. На скільки він буде ефективним, мені поки важко сказати. Тому що ми всі на початку цього явища: хто піде з прокуратури, хто прийде на його місце. Але вже зараз конкурси свідчать про те, що заходять в прокуратуру 80% – внутрішні працівники, повертаються в прокуратуру прокурори.

Марія Бабич:  Виходить так, що людина, яка займає певну посаду нічого не робить, не здійснює ніякої діяльності. Внаслідок цього практично неможливо встановити причину загибелі тої ж Небесної сотні, побиття студентів на майдані, тому що пройшов час. І ці люди не несуть відповідальності. Це також проблема нашого судочинства? Відповідати хтось буде?

Лариса Денисенко: Це питання не до мене, а до колег Махницького. Тому що вони саме відповідають за те, щоб йшлося бодай про якусь відповідальність.

Я тут думаю про громадян, які постраждали. Це і родини загиблих, і тих, хто були побиті. Це не легкий процес, але  Європейський суд з прав людини отримує заяви цих громадян стосовно бездіяльності держави, а я мушу сказати, що стаття 5 і 6 Європейської конвенції з прав людини якраз говорить про обов’язок держави ефективно розслідувати і проводити в розумні терміни судові процеси. Тобто це вже порушується. Відповідно є всі підстави подавати заяви туди. І відповідно людина вже може здобути справедливу сатисфакцію в тому числі і фінансову. Але треба, щоб пройшов час, треба пройти всі стадії національного судочинства і потім виходити на Міжнародний суд, яким є Європейський суд з прав людини.  У нас не практикується, як наприклад в Австрії, питання регресу.

Марія Бабич:  Що мається на увазі?

Лариса Денисенко: Держава обов’язково сплачує заборгованість громадянам. І у нас є така можливість згідно з законодавством. Потім ставиться питання перед тими, хто саме був винен в порушенні прав. Перед суддею, який затягував цей процес, слідчою групою, прокуратурою. І коли люди отримують і фінансові штрафи за це, держава забирає в них, те, що віддала своїм громадянам. І так само дисциплінарне провадження існує стосовно суддів. Тож є міжнародний досвід, який можна запозичувати.

Ірина Славінська: Яка ситуація з корупцією всередині суддівсько-адвокатських взаємин?

Лариса Денисенко: Це постійна проблема, яка поширюється і якій сприяють адвокати. В Україні є навіть таке явище, як «адвокати-рєшали», тобто це люди, які приносять відповідну суму грошей. Намагаємося з цим розбиратися і на дисциплінарних комісіях, але, як і будь-яке корпоративне середовище, судді часто захищають своїх, коли навіть знають про хабарі. Адвокати більш вільні для того, щоб вказати на негідний вчинок свого колеги, пишуться відповідні заяви. Існують навть такі адвокатські війни. Але головне, щоб це працювало на користь клієнта.