За час війни не створено жодного спеціалізованого державного центру допомоги дітям

Кожна четверта дитина отримала психологічну допомогу. Але єдиного центру, який би опікувався психо-фізіологічною та медичною реабілітацією дітей із зони АТО досі не створено.Заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень Олександр Гладун спрогнозував, що у майбутньому на Донбас чекає демографічна яма через великий відтік населення та низьку народжуваність на окупованих територіях. 

Ольга Бабчук: Яка статистика по дітях війни? Ось ця цифра, яку державна служба озвучувала, наскільки їй можна вірити? Чи хтось взагалі їх рахує, є більш-менш достовірні дані?

Олександр Гладун: Я вважаю, що певним чином цим даним можна вірити. Річ у тім, що повідомляє, і служба міграційна і міністерство соціальної політики, яке бере на облік певних громадян, вона обраховує тільки тих громадян, які звернулися у ці служби з якихось питань і зареєструвалися, як внутрішньо переміщені особи. Тому сказати, що ця інформація повна і охоплює всі контингенти, які покинули зону АТО, таким чином неможна. Але тим не менш вона дає інформацію про тих, хто перемістився і зареєструвався. В основному це люди, яким потрібна матеріальна допомога, чи вони мають право на цю допомогу від держави.

Анастасія Багаліка: Я так розумію, що зібрати повну статистику і не вдасться, навіть докладаючи зусиль всіх міжнародних організацій?

Олександр Гладун: Так, ми повинні враховувати те, що ці військові дії на Сході, вони зруйнували систему демографічної статистики, особливо регіональної демографічної статистики. Проблема обліку мігрантів — це проблема в кожній країні. В нас вона загострена тими подіями, що коли люди звідти виїжджають, вони необов’язково реєструються. Крім того існує постійна міграція між місцями проживання людей, які виїхали з зони АТО. Деякі повертаються в зону АТО, тому що там батьки. Цифри плавають. Ми повинні розуміти, що державні органи роблять все, що можуть, але ця інформація ніколи не буде повною.

Ольга Бабчук: От взагалі така перспектива демографічної ями на Сході, вона реальна? Людей меншає, дітей меншає і ми знаємо про жертви серед дітей. Перспектива розвитку регіону, коли все закінчиться і коли нарешті настав мир, вона така досить тривожна, так?

Олександр Гладун: Я з вами згоден, що тривожна. Залишаються на тих територіях в більшості пенсіонери, тому вікова структура деформується. Ті люди, що виїхали до початку активних дій — це підприємці, які займаються справою, багато з них кажуть, що вони не будуть повертатися, тому що вони вже облаштувалися в нових місцях. Слід зазначити, що і до початку цих дій демографічна ситуація на Сході України була не дуже доброю, в порівнянні з іншими регіонами, тому це просто значно погіршить ситуацію.

Сергій Власенко, голова ГО «Моє місто — Рубіжне» наголосив, що попри низьку підтримку держави у цих питаннях, згідно соціологічних опитувань. Проведених його організацією на Луганщині, проукраїнську позицію мають лише 30% дорослого населення і 60% дітей. 

Ольга Бабчук: Як взагалі ситуація з дітьми, чи вдається їм якось втекти від війни, хоча б в психологічному сенсі? Чого вони потребують зараз найбільше?

Сергій Власенко: Діти це є глобальна проблема на Сході України. Діти страждають більше від неуваги до них дорослої частини населення, неуваги до них зі сторони міських голів. Якщо влада буде звертати увагу на дітей, і не буде займатися популізмом, а тим, що буде виховувати патріотів. Патріотизм це не тільки вивісити прапори і кричати «Слава Україні», це ще і багато інших аспектів.

Практичний психолог з міста Щастя Наталя Опришко. зазначила, що необхідність у допомозі є вкрай гострою, оскільки кількість дітей у прифронтовій смузі за останні кілька місяців значно зросла.

Ольга Бабчук: Наталю, скажіть будь ласка, місто Щастя і діти, в моїй особистій уяві речі непоєднувані. Скільки їх є зараз?

Наталія Опришко: Что касается общего количества детей, сейчас трудно сказать сколько конкретно. Это где-то процентов 50-70, потому что количество детей постоянно меняется, есть дети, которые возвращаются с оккупированных территорий, есть, которые возвращаются из Центра Украины, которые временно там проживали. По сравнению с прошлым годом, в этом году школы уже на 70% заполнены. В прошлом году были самые тяжёлые наши времена, даже до 100 детей не было в школе.

Ольга Бабчук: Ви практичний психолог і працюєте з дітьми в школі, яка заповнена на 70%, які психологічні проблеми є найбільшими у дітей?

Наталія Опришко: Я работаю в этой школе уже второй год и могу сказать о следующих наблюдениях. Слава Богу, что на данный момент ситуация, несмотря на то, что мы находимся на линии разграничения — ситуация условно стабилизировалась. Сам город значительно меньше обстреливают, чем в прошлом году, в связи с этим происходит возращение детей. Дети такие существа, их психика достаточно подвижна. В прошлом году, когда были достаточно активные военные действия, психоэмоциональное состояние детей говорило о том, что детям сложно было переживать. Это проявлялось в рисунках, в играх, в беседах и других реакциях. Начиная с первого сентября, на мой взгляд, ситуация улучшается. Дети достаточно стабильны и быстро восстанавливаются.

Анастасія Багаліка: Ми знаємо, що часто діти на прифронтових територіях наступають на міни і отримують травми, власне, чи можна якось прищепити дітям обережність? Як з цією темою працюють психологи? Можливо адміністрація Щастя чи інших міст, що вам відомо з цього приводу?

Наталія Опришко: Психологи с этой проблемой менее работают. Мы скорее с поведением и реакцией. Что касается уровня администрации и школ — в каждом классе проводятся регулярные беседы. К сожалению, правда такова, что дети все равно страдают.