Ілюстративне фото / Фото: Depositphotos
За словами Лілії Лахнеш, у дослідженні йдеться лише про окремі випадки таких злочинів, про які мали змогу та погодилися розповісти потрепілі. При цьому, зазначає вона, багато людей, які повертаються з місць несвободи, та щодо яких вчиняли сексуалізоване насильство, не хочуть говорити про цей досвід не лише з правоохоронцями чи правозахисниками, але й з близькими.
«Тож першу роль відіграє психологічний фактор. Другу роль відіграє загалом фактор доступності до місцевості. Частина території України досі залишається окупованою, очевидно, що ми не маємо туди доступу, не можемо опитати потерпілих, свідків, аби дізнатися, чи не ставалося з ними випадків сексуального насильства. І третє питання — це загалом розуміння людиною того, чи вона зазнала сексуального насильства. Тобто бувають випадки, коли особа не знає, що певна дія є сексуальним насильством», — говорить юристка.
Вона пояснює, що застосовується також термін «сексуалізоване насилство», що включає не лише прямі прояви. Наприклад, у певних контекстах може йтися про примусове оголення, коли воно відбувається з метою приниження людини, а не в інших цілях.
Дослідження охоплює події з 2014 року до жовтня 2024-го. За словами Лілії Лахнеш, найбільше випадків сексуалізованого насильства зафіксовано з 2022 року, але виділити періоди, коли окупанти вдавалися до нього особливо часто, не можна, адже йдеться загалом про систематичну практику.
Як пояснює Лілія Лахнеш, про спілкування з потерпілими та можливість дати свідчення домовляються документартори організації. Якщо людина не хоче говорити про свій досвід, на цьому не наполягають, адже йдеться про складну сенсативну тему. Натомість для інших можливість свідчити має терапевтичний ефект, оскільки людина приймає факт того, що з нею сталися ці події, а також усвідомлює, що її приймають, і їй хочуть допомогти, говорить юридична радниця.
«Очевидно, це складно, особливо контекст того, що це чоловіки, тому що існує певна стигматизація. Про сексуальне насильство проти жінок говорять достатньо широко, це достатньо відома у суспільстві категорія, але про сексуалізоване насильство проти чоловіків не говорить майже ніхто. Презюмується, що чоловік у дуже рідкісних випадках може стати потерпілим від сексуального насильства, проте це не так», — пояснює Лілія Лахнеш.
Формат розмови узгоджують документатор зі свідком. Здебільшого, це очні інтерв’ю, які проводять у комфортному середовищі для свідка чи потерпілого.
Truth Hounds досліджувала передусім місця утримання на тимчасово окупованих територіях. За словами Лілії Лахнеш, було лише декілька випадків, коли людей з Криму перевозили на територію РФ. Вона говорить, що організація зафіксувала найбільшу кількість місць утримання та випадків у Херсонській області, але це зумовлено передусім найкращим доступом до цієї території та більшою кількість людей звідти, які свідчили про свій досвід. Наступними йдуть Харківська та Запорізька області.
Юридична радниця ГО розповідає, що у досліджених областях простежується подібна динаміка створення місць утримання. Переважно окупанти облаштовували їх у захоплених дільниця поліції та слідчих ізоляторах. Були й випадки, коли катівні організовували у будівлях шкіл чи приватних будинках, мешканців яких виганяли чи вбивали. Одні місця утримання призначаються для довготривалого перебування, тоді як в інші людей поміщають для подальшого етапування.
«Зазвичай слідчі ізолятори ставали такими найбільш масивними катівнями, тобто там ми змогли зафіксувати найбільшу кількість потерпілих і більшу кількість форм вчиненого сексуального насильства», — говорить Ліля Лахнеш.
Юристка зазначає, що зі свідчень потерпілих можна встановити конкретних виконавців злочинів, які були наглядачами у місцях утримання. Разом із цим, може йтися про організовану природу цих правопорушень, наприклад, коли місцями утримання, ймовірно, керувало «Міністерство державної безпеки ДНР», говорить Лілія Лахнеш. За її словами, до цих процесів також могли бути залучені працівники ФСБ, які, ймовірно, приїжджали до місць утримання та віддавали накази.
«Відповідальність командира працює таким чином, що він несе її не лише за свої накази, але й за бездіяльність. Тобто якщо він знав або мав знати про певні дії, які вчиняють люди, над якими він має ієрархію, і нічого з цим не робить, він також несе за це відповідальність», — пояснює співробітниця Truth Hounds.
За її словами, складно знаходити докази, які доводять відповідальність конкретних людей за ці злочини. Тим не менш, вдається встановлювати ймовірну причетність певних осіб і представників різних установ.
Лілія Лахнеш говорить, що у сексуалізованому насильстві в місцях утримання прослідковуються стандартизовані закономірності. Крім того, окремі потрепілі розповідали, що в місця, де їх утримували, приїжджали більш високопоставлені люди з цієї системи і на них навчали наглядачів, як здійснювати катування та сексуалізоване насильство.
«Але якщо ми говоримо про певну культуру поводження, то тут дуже добре накладається культура поводження росіян зі своїми ж ув’язненими в РФ. Ми з колегами, які також працювали над цим звітом, знайшли певні матеріали — «Енциклопедію катувань». Це дуже великий довідник, в якому прописано кодові назви, які також використовують потерпілі, навіть коли нам пояснюють, що з ними відбувалося. У цій енциклопедії можна знайти назву дії, опис, як її потрібно вчиняти, а іноді навіть ілюстрації», — розповідає юридична радниця.
Тож, на її переконання, тут доречно говорити про загальну політику поводження з людьми в місцях утримання. Про це свідчить те, що різні потерпілі однаково описували й називали певні види катувань, які збігалися з інформацією у згаданій «енциклопедії».
Як пояснює співробітниця Truth Hounds, сексуалізоване насильство використовують не просто для загального пригнічення гідності людини. У 90% випадків його застосовують на допитах, щоб змусити людину у чомусь зізнатися.
«Умовно, людині кажуть, що вона має знати, де розташовані позиції військових. Людина цього не знає, і її спочатку катують, а сексуалізоване насильство зазвичай стається останнім. Його вчиняють у випадках, коли людина не говорить те, що ці виконавці хочуть чути», — говорить Лілія Лахнеш.
Крім цього, до сексуалізовнаного насильства вдаються, щоб залякати людину, продемонструвати домінантність над нею та її тілом, зазначає юристка.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі