Окупація Криму стала стартовим майданчиком російської агресії проти України та базою для планування подальших кроків, говорить Ольга Скрипник. Півострів розвивався як хаб колоніальних практик, переслідування цивільного населення та посилення військової присутності. Ці дії запроваджували одразу в 2014 році, наприклад, насильницька паспортизація почалася у квітні. Пізніше ці практики були дуже швидко масштабовані на окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей.
«Ми бачимо, що весь час до 2022 року Крим розбудовувався як логістичний хаб для російських військових, з’являлися нові дороги, бази та інші інфраструктурні об’єкти. Вони не були пов’язані з цивільним населенням, насправді нічого не було зроблено для цивільного населення. Заповідна території використовувалися як плацдарми, тренувальні бази.
Тому той Крим, який ми знаємо і любимо, знищувався планомірно, тому що треба було зробити цю величезну військову базу. А на ній не місце правам людини, вільним голосам, в принципі, цивільному населенню», — говорить Ольга Скрипник.
Зважаючи на це, зазначає вона, Росія намагалася зробити населення частиною своєї мілітарної машини. Тому від початку окупації з’являються практики переслідування, перших людей викрадають ще у березні.
З кінця 2014 року насильницькі зникнення діячів переходять у систему кримінальних переслідувань. Одна з перших гучних справ того часу — арешт Олега Сенцова. Як розповідає Ольга Скрипник, це був початок фабрикації кримінальних справ проти всіх, хто тоді не підтримав окупацію. Це торкнулося, наприклад, Ахтема Чийгоза та багатьох діячів кримськотатарського народу, які тоді вийшли до парламенту Криму з протестом проти окупації.
«Це були перші великі справи проти українських та кримськотатарських активістів, які далі прогресували. Ми бачимо, що на момент 2021 року ця система була повністю сформована Росією в Криму. Головними категоріями були кримські журналісти, активісти — будь-які люди, які чинили спротив, починаючи з 2014 року», — говорить голова Кримської правозахисної групи.
Вона зазначає, що ці справи були типові та майже не відрізнялися одне від одного. Щодо кримських татар висувають звинувачення щодо причетності до організації «Хізб ут-Тахрір», які ґрунтуються на свідченнях таємних свідків, що здебільшого є співробітниками ФСБ, лінгвістичних експертизах, зроблених інституціями, афілійованими з ФСБ, та нібито знайденій літературі — часто підкинутій або ж дозволеній.
«Фальсифікація доказів — норма, так само, як і застосування тортур. Кримська правозахисна група робила дослідження за весь період окупації Криму на момент 2021 року, і жодна людина з ФСБ не понесла відповідальності за катування. Власне, у 2022 році ця практика дуже швидко і масштабовано переходить на нові окуповані території. Єдина відмінність у тому, що там росіяни уже не мали жодних меж і червоних ліній, тому насильницькі зникнення там продовжуються. Якщо в Криму Росія їх зупинила у певний момент, і насильницькі зникнення фіксуються дуже рідко, то на території, зокрема, Півдня це відбувається досі», — розповідає діячка.
Разом із тим, у 2022 році в Криму відкривається нове СІЗО для цивільних, а пізніше з’являється ще одне. Згідно з бюджетом РФ, на півострові планують побудувати ще й четвертий слідчий ізолятор. Також фіксувалися випадки, коли співробітники ФСБ з Криму їздили до катівень у інших окупованих регіонах України.
Згодом частину з катівень на ТОТ Росія включила до своєї офіційної «Системи виконання покарання». Відомими стали «чорні списки» з 2014 року, до яких входили політичні діячі, активісти, журналісти. Аналогічні списки росіяни мали й під час окупації у 2022 році. Як пояснює Ольга Скрипник, українські організації не мають жодних правових інструментів захисту людей на територіях, окупованих з 2022-го. Якщо у Криму рідним іноді вдається щось дізнатися через адвоката чи якось допомогти, то тут таких механізмів немає.
Як розповідає Ольга Скрипник, Росія завозила в Крим та на інші окуповані території своїх суддів та людей на керівні посади у силових органах. Тобто РФ не довіряла навіть тим колаборантам, які її активно підтримували. Це відбулося й з новоокупованими територіями. Якщо у 2022-2023 роках людей з них масово вивозили до Криму, судили й ув’язнювали там, то тепер ці процеси частіше відбуваються на місцях.
«Вони розбудували систему окупаційних судів, там є судді — або колаборанти, або завезені. І там дуже багато завезених людей, тому що рівень непідтримки був такий великий, що Росія на нього не розраховувала, так само, як було в Криму», — каже Ольга Скрипник.
При цьому, зазначає вона, звинувачення й вироки, які ми бачимо в останні роки, цілком аналогічні до тих, що були від початку в Криму. Наприклад, багато волонтерів звинувачувалися у шпигунстві, продовжилися переслідування кримських татар або людей, які їм допомагали. І в Криму, і на інших ТОТ поширені вироки за «державну зраду», якою РФ може вважати будь-які дії на підтримку України. Мінімальний термін за цією статтею — 12 років.
Росія змінює своє законодавство для посилення репресій, зазначає голова Кримської правозахисної групи. Так з’явилася стаття «про дискредитацію російської армії», лише в Криму є майже 2000 адміністративних рішень за нею. Інший вектор — зміна практики застосування наявних статтей, передусім масштабування.
Ольга Скрипник говорить, що з 2022 року значно масовішими кримінальні переслідування жінок в окупації. Раніше їх майже не саджали на такі великі терміни, це були поодинокі випадки, які натомість стали поширеними в останні чотири роки.
«Зараз у наших списках 65 жінок, які переслідуються кримінально. І це жінки різного віку, зокрема жінки, старші за 60 років, які мають важкі хвороби, але це зовсім не зупинило росіян, вони засудили їх на 12, 15, 17 років. Тобо не тільки жінок стало більше, але й вироки стали такими жорстокими, якими вони ніколи не були. Ніколи не було жінками вироків на понад 20 років, а зараз вони є постійно», — розповідає діячка.
Вона зазначає, що якщо затримана жінка має дітей, під час допитів їй погрожують вилучити їх. Дійсно, у певних випадках так звані соціальні служби приїжджали додому до затриманої та вилучали дітей з родини. Через цей інструмент тиску жінки частіше погоджуються на ті сфабриковані звинувачення, які їм висувають.
На новоокупованих територіях жінки частіше стають жертвами сексуального насильства, оскільки там немає запобіжників, які б гарантували хоч якусь безпеку. Бували випадки, розповідає Ольга Скрипник, коли адвокати спершу погоджувалися відвідати затриманих жінок, але потім їм надходили дзвінки, і вони категорично відмовлялися туди їхати. Часто про таких жінок дізнаються тільки коли вони отримують вироки, і їх вивозять у колонії та території РФ.
Ольга Скрипник відзначає, що потреба Росії у таких масштабних репресивних заходах додатково свідчить про спротив українського населення та небажання приймати окупанта. У 2022 році ця боротьба посилилася на всіх територіях, зокрема в Криму.
«Є приклад Богдана Зізи, який вийшов після жахіть у Бучі та Ірпені. Він прожив усе життя в окупації, а в 2022 році вийшов з акцією протесту, розуміючи, що він сяде за це, і отримав 15 років. Це один з прикладів, що навіть у Криму ці рухи опору не зменшилися, а тільки збільшилися.
А на новоокупованих територіях вони від початку були сильними, доходили до насильницьких акцій, спроб підриву окупантів», — говорить діячка.
Вона наголошує, що Росія намагається зламати це цивільне населення за допомогою репресій, мілітаризації, індоктринації, пропаганди. При цьому, попри 12 років окупації Криму, там залишається багато молоді, готової виїжджати, чинити спротив. Серед політв’язнів є люди, яким 18 років, зазначає Ольга Скрипник.
Станом на кінець 2025 року щонайменше 15 тисяч цивільних мешканців окупованих територій України зазнали судових переслідувань з боку РФ. У Криму ідентифіковано принаймні 300 громадян і громадянок, засуджених до позбавлення волі з політичних мотивів, говорить Ольга Скрипник. Серед них є жінки, люди похилого віку, молоді люди, кримськотатарські та українські журналісти.
«Питання в тому, що верифікація дуже складна, і, наприклад, координаційний штаб зараз може назвати близько 3000 цивільних людей, які точно верифіковані. Ми знаємо прізвища, знаємо, де вони утримуються, це дуже важливо. Багато з них перебуває в ув’язненні без жодних підтверджень. Наприклад, майже чотири роки Росія не підтверджувала утримння в Криму голови Голої Пристані, пана Бабича», — пояснює діячка.
Часто верифікувати людину можливо лише після вироку, оскільки під час так званого слідства вся інформація та місце перебування людини приховуються. Щодо випадків переслідування рідних можна звертатися до Національної поліції. Також є координаційний центр СБУ, який багато років розшукує військовополонених та цивільних. При цьому, Україна не має правових механізмів, аби повернути цих людей, тож доводить сподіватися на обміни, пояснює Ольга Скрипник. Тим не менш, таким чином на волю виходить дуже малий відсоток ув’язнених.
Повністю розмову слухайте у доданому файлі