Проросійський мітинг у Болгарії, ілюстративне фото
Як розповідає Андрій Діхтяренко, протягом багаторічного дослідження теми окупації Сходу України сформувалося прагнення систематизувати численні повідомлення у цій сфері. Здебільшого, приїзд блогера в один з окупованих регіонів або виставка у третій країні, яку презентують окупанти сприймаються як поодиноку події. Тим не менш, журналісти «Реальної газети» вирішили порахувати кількість контактів між окупаційними адміністраціями з Луганщини й Донеччини та іншими країнами, проаналізувати їх і систематизувати. Результатом стало нещодавно опубліковане дослідження.
Журналісти відшукали контакти окупаційних адміністрацій із близько 60 країнами. Це вдалося встановити на основі відкритих даних, тож реальна кількість таких країн може бути більшою, зауважує Андрій Діхтяренко.
Він додає, що повідомлення окупаційних адміністрацій містять і брехню щодо таких міжнародних контактів. У них можуть з’являтися згадки країн, співпраці з якими насправді не було, тому цю інформацію потрібно було перевіряти за іншими джерелами. Скажімо, донецьке новинне агентство писало, що їхня футбольна команда вирушила на гру в Белград, і ці відомості вдалося підтвердити з інших джерел. Також з’ясувалося, що після цього команди зіграли другий матч — щоправда у Москві, а не Донецьку.
Андрій Діхтяренко розповідає, що у період 2014-2022 років угруповання «ЛНР» та «ДНР» контактували з 18 країнами. Натомість протягом чотирьох років повномасштабного вторгнення, попри санкції, кількість таких контактів зросла у рази.
«У підсумку, ми змогли намалювати мапу цих контактів, де дуже добре видно, що, попри всі зусилля українського МЗС і міжнародний тиск на Російську Федерацію, санкції, Росія робить усе можливе, щоб легітимізація окупації ширилася по світу. І, на мою думку, на жаль, вона робить це достатньо успішно», — говорить головний редактор видання.
За словами Андрія Діхтяренка, численні контакти з РФ і окупаційною владою зберігають навіть усі країни «Коаліції охочих». Їхні представники належать до проросійських діячів, тож через них РФ намагається впливати на суспільства й політиків країн-партнерів України.
«Ми потім склали маленький реєстр контактерів — ключових персонажів, які постійно займаються цією взаємодією з РФ та окупаційними адміністраціями в Донецькій і Луганській областях. Наприклад, у випадку з Сербією там є людина, яка займається спортивною взаємодією, намагається просувати якісь культурні виставки, які возять росіяни, щоб поглибити ці двосторонні контакти», — пояснює головний редактор «Реальної газети».
Журналісти виділили п’ять основних механізмів, за допомогою яких Росія посилила процес визнання нібито легітимності окупації. Сама ж культурна взаємодія з іншою країною тягне за собою політичну чи економічну співпрацю.
«Росія дуже часто використовує арсенал неофіційних, непублічних, приватних контактів, контактів на рівні громадських організацій саме для розширення власної присутності й розширення легітимізації окупації України», — каже Андрій Діхтяренко.
Перший механізм, найменш поширений, — це офіційне визнання окупації. Це зробили лише кілька країн-членів ООН. Є також країни, що визнають документи, які РФ видала на окупованих українських територіях, або, скажімо, Білорусь, яка відкрила консульство, що спеціалізується на обслуговуванні людей з окупованих частин Луганщини та Донеччини.
Другий механізм політичних контактів спрямований на легітимізацію так званих виборів на окупованих територіях. Це питання знову актуалізується, адже у вересні в РФ та на окупованих територіях мають пройти «вибори» до російської держдуми. За словами Андрія Діхтяренка, росіяни готують чергові групи іноземних спостерігачів, які планують приїхати на ТОТ.
«Якщо до 2022 року на всі ці псевдовибори, псевдореферендуми та якісь інші голосування на окупованих територіях росіяни привозили здебільшого представників країн Європи, причому західної, то зараз вони значно розширили цю географію в бік Азії та Африки. Створюються спеціальні дружні до Росії структури, як Панафриканський Союз, що самостійно збирає з різних африканських країн так званих спостерігачів, політиків, які приїжджають, ходять по Луганську й Донецьку, розповідають, як усе це добре, або спостерігають на «виборах» і, таким чином, дійсно збільшують контакти з Африкою окупаційних адміністрацій», — пояснює головний редактор «Реальної газети».
Третій напрямок пов’язаний із розширенням економічної співпраці з Росією. За словами Андрія Діхтяренка, це стосується не лише Азії, але й країн Європи.
Також журналісти зафіксували прояви культурної співпраці, зокрема фотовиставки, що презентують у різних країнах. Наприклад, в одній з них Росія нібито просто розповідає про події зі своєї історії, але використовує в них матеріали окупаційних медіа. Є також фото- й відеоматеріали про так звану «СВО», пропагандиські фільми, що позиціонують Україну як злочинця.
«Дуже часто Росія використовує власні майданчики — «русскіє дома» або територію власних посольств, — для того, щоб це показати, але, по факту, це призводить до зміни суспільної думки в цих країнах. Якщо це проводиться не на умовно російській території, а просто десь у публічному просторі, то ми розуміємо, що Росія провела велику роботу, щоб змусити або державу дати на це дозвіл, або місцеву владу, і вона встановила вже з нею контакт», — зазначає журналіст.
Насамкінець, пояснює він, Росія має пул людей, які володіють впливом у інших країнах і використовують його на користь РФ. До них належать блогери, громадські діячі, медійники та ін. Цих людей привозять на окуповані території, де вони виступають публічно, а потім розповідають про це у своїй країні. Наприклад, говорить Андрій Діхтяренко, така співпраця поширена в Італії: там працюють проросійські журналісти, а деякі громадські організації вивозять українських дітей з окупованих територій — часто без згоди родичів.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі