Чому ми втрачаємо контекст й ідентичність окупованого Сходу України

Чому суспільство звертає менше уваги на проблематику окупації

Учасники програма «Партнерство за сильну Україну» проаналізували понад 86 мільйонів повідомлень у мережах Telegram, Facebook, YouTube та TikTok у 2025 році. Дослідження показало, що лише 0,3% з них стосувалися тимчасово окупованих територій.

На думку Діани Трими, на увагу до теми ТОТ впливає певна втома, а також досвід окупації Криму, частин Донецької та Луганської областей, людей, які виїхали. На фоні активних бойових дій та актуальних новин теми окупації та вимушених переселенців відходять на другий план.

«Я чотири роки займаюся цією темою, бо я сама ВПО, була директоркою департаменту культури в Маріуполі, працювала з темою окупації міста у 2022-2023 роках — на території Києва, по Україні ми робили проєкти, потім працювала в міністерстві, у департаменті відновлення та культурної реінтеграції окупований територій. Але його було реорганізовано минулого року, і сьогодні у міністерстві немає органу, який би займався саме питанням переміщених осіб і прифронтових територій», — говорить діячка.

Вона розповідає, що з власного досвіду бачить, як її легкі й розважальні дописи здобувають популярність, а більш серйозні — на тему ВПО, невирішених проблем переміщення установ культури, представників культурної сфери — мають велику кількість переглядів, але значно менше реакцій. Це може свідчити про те, що аудиторія просто не розуміє, як реагувати на такі теми.

Як працювали з вимушеними переселенцями та культурною сферою в Маріуполі

У Маріуполі до початку повномасштабного вторгнення працювала низка програм для підтримки людей, які виїхали з окупованої частини Донеччини. Для них облаштовували нове житло, забезпечували програми реабілітації, соціальної підтримки, підтримки з майнових питань. Самих переселенців називали «новими маріупольцями», згадує Діана Трима.

«Як нам здавалося, вони простіше почувалися. Коли я вийшла з блокадного міста на підконтрольну територію, мені підсвідомо здавалося, що так має бути й з іншими переміщеними особами. Розумію, що сьогодні країна у зовсім іншому стані — повної війни та великої кількості проблем. Але, можливо, ця невідповідність очікувань та реальності наклала свій відбиток на моє сприйняття сьогодення», — пояснює директорка центру.

Разом із тим, зазначає вона, в Маріуполі бракувало державної залученості й впливу. Скажімо, у другій половині 00-х у місті було складно знайти український клас в українській школі, аби віддати туди дитину.

Суттєві зміни у суспільстві відбулися з 2014 року, хоч Діана Трима говорить, що не всі мешканці Маріуполя тоді усвідомили масштаб загрози, яку створює Росія як імперська держава. Культурні проєкти у місті тоді були спрямовані, зокрема, на зближення Сходу та Заходу України.

Уникання проблеми окупації та втрата ідентичності Сходу України

На думку Діани Трими, недостатньо серйозне ставлення до проблеми окупації з 2014 року тягне більш важкі негативні наслідки й сьогодні. Вона припускає, що це було пов’язано з острахом, який викликала проблема, та відсторонення від неї.

«Чотири роки повномасштабного вторгнення, а ми не маємо державної програми підтримки переміщених осіб. Ми маємо проєкт стратегії підтримки ВПО, в якому не врахована велика кількість дуже чутливих питань.

Тобто це бачення центру держави, начебто розуміння того, що відбувається на окупованих і прифронтових територіях, та ухвалення рішень без урахування думки людей, які безпосередньо мають цей досвід, — це дуже хибні кроки. Вони матимуть не ті наслідки, до яких ми сьогодні прагнемо», — говорить директорка центру.

Вона зауважує, що якщо ми не збережемо пам’яті про окуповані території та ідентичність, яка там була, навіть після деокупації тамтешня історія і культура будуть втрачені, знищені Росією. Через це важливо приділяти увагу людям, які виїхали з ТОТ і мають досвід, пов’язаний із цими землями.

Діячка зауважує, що ми маємо пам’ятну дату, присвячену окупації Криму, але не маємо таких для Луганська й Донецька. За її словами, немає платформи чи державної інституції, яка б опікувалася збереженням ідентичності окупованого Сходу.

«Коли ми маємо Кримську платформу, ми маємо таку інституцію, як Кримський дім, який говорить про історію, пам’ять, події, імена. Але ми не маємо схожого простору, який би посилював голос окупованого Сходу України. Є багато окремих ініціатив, громадських організацій, які точково працюють, інституцій, які перемістилися. Культура зараз виживає за рахунок грантових програм, Європа дуже це полюбляє, дає гроші на виставки, видання книг.

Але де воно все зберігається? Де ця база, яка б накопичувала інформацію про окуповані території? Порівняти цей зріз, як це було у 2014, 2022, 2026 роках. Змінюється наше сприйняття, розуміння того, що відбулося. Це дуже корисна інформація. Передусім така платформа використовувалася як доказова база російської агресії та геноциду», — говорить Діана Трима.

Значення евакуації та збереження пам’яті з окупації

Діячка каже, що люди, які забезпечують існування переміщених музеїв, бібліотек, — це золотий фонд нашої державності. У січні відбувся форум, присвячений переміщеним прифронтовим музеям України. Йшлося про їх сприйняття й розуміння, чому їх діяльність важлива.

«Людей, які збирають пам’ять, згадки, спогади, які мають компетенції виокремити правду зі сміття, дуже мало, і вони дуже цінні. Шкода, що не завжди гідно оцінюють їхню працю. Зараз багато інформації, але де першоджерело, наскільки це правда, наскільки інформація відповідає реальності? Росіяни використовуют наші експонати, які залишилися на окупованих територіях, і перерозповідають історію регіону як такого, що був окупований 30 років, оскільки так вони трактують період незалежності України», — пояснює Діана Трима.

РФ активно використовує пам’ятки з окупованих територій України, аби будувати власну версію історії та наративів — як для внутрішньої, так і для зовнішньої аудиторії. Тому важливо максимально використовувати те, що маємо ми, наголошує директорка центру. Через це люди, які зберігають пам’ять і докази з ТОТ і прифронтових регіонів мають дуже велике значення та потребують більшої уваги та державної підтримки, стверджує вона.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі