«Вилетіли останнім літаком в Україну» — як родина білоруських журналістів тікала від режиму

Говорили про свободу слова, а точніше її відсутність, у Білорусі.

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Тетяна Печончик,

Марія Малевич,

Наста Захаревич

«Вилетіли останнім літаком в Україну» — як родина білоруських журналістів тікала від режиму
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/06/hr-ne_vedys-2021-06-03.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/06/hr-ne_vedys-2021-06-03.mp3
«Вилетіли останнім літаком в Україну» — як родина білоруських журналістів тікала від режиму
0:00
/
0:00

Почули історії журналістів, які були вимушені поїхати з країни через переслідування, затримання і просто неможливість казати правду. Журналісток «Белсату» засудили до двох років колонії за стрім. Масштабні обшуки в редакціях TUT.BY і БелаПАН. Літак Ryanair, який обманом посадили в Мінську, щоб затримати колишнього редактора опозиційного телеграм-каналу NEXTA Романа Протасевича та його дівчину Софію Сапегу. Ще близько двох десятків журналістів Білорусі затримали й тримають у неволі. Також ми знаємо про десятки випадків переслідування медійників. Частина з них вимушена їхати з країни.

Говорили з Марією Малевич, вона працювала редакторкою аналітичної програми «Размова» на телеканалі «Белсату», а також у низці інших проєктів незалежних засобів масової інформації Білорусі. В Україну вона приїхала разом зі своїм чоловіком, оператором і фотокореспондентом інформаційного агентства БелаПАН і шестирічною дочкою.

Вікторія Єрмолаєва: Що передувало цим подіям? Що відбувалось у редакціях, де працювали ви та ваш чоловік?

Марія Малевич: Уже більше як рік білоруська незалежна преса відчуває нечуваний тиск із боку влади. Цією весною тиск зазнав апогею. Буквально тиждень тому була розгромлена студія «Белсат», закритий TUT.BY, посаджений літак з Романом Протасевичем, постійно відбуваються обшуки, затримання, суди над журналістами. Коли ми зрозуміли, що можливість виїхати з країни закінчується через те, що небо закриває все більше і більше країн, а з РУВС мені «передала привіт» міліція і говорять про те, що готові підкинути до аеропорту, я вирішила, що краще не чекати на реалізацію цих планів. Ми купили квиток на перший рейс в Україну до Львова, зробили ПЛР-тест та полетіли. Буквально вночі ми купили квитки й уже о 7 ранку вилетіли з Мінська, були дуже раді, що в нас це вийшло.

Вікторія Єрмолаєва: Чи плануєте ви загалом повертатись додому?

Марія Малевич: Ми не називаємо себе біженцями, мій чоловік наполягає, жартома, що ми у відпустці. Бігти — ​означає покинути свою справу, чого й домагається від нас білоруська влада. Лукашенко хоче змусити нас перестати працювати журналістами. Мені та моєму чоловікові хотілося б продовжити працювати, але як це вдасться реалізувати — я не знаю. Телеканал «Белсат» багато років працює за межами Білорусі, він базується у Варшаві. За 13 років він обростав контактами та представництвами в Києві, Мінську.

Сьогодні працювати у Білорусі практично неможливо. Проблеми ж не тільки у журналістів. Скоро ми можемо втратити експертів — за законодавством Білорусі передбачене покарання за дискредитацію образу Республіки Білорусь. У цьому випадку, це будь-яка правдива інформація про те, що відбувається в економіці, соціальному та політичному житті. Сподіваємось на краще, але готуємось до гіршого, нам не звикати.

Легко не було ніколи, але зараз стало особливо складно, зараз ми боялись за свою дитину. У країні були такі випадки, що коли батьки проявляють громадянську позицію, неприйнятну для держави, батьків саджають, а діти відправляються до дитячого будинку. Для багатьох білоруських журналістів це нічний кошмар, у багатьох зібрані тривожні валізки на випадок того, щоб якщо тебе заберуть, ти відправив дітей через кордон із родичами чи друзями, щоб уникнути потрапляння в дитячий будинок.

***
Розмова з білоруською журналісткою Настою Захаревич, яка зараз перебуває у Латвії. Наста отримала 7 діб арешту за участь у несанкціонованій вуличній акції.

Наста Захаревич: Зараз я перебуваю у Латвії, попросила тут політичного притулку після того, як працювала як журналістка, висвітлювала протести й двічі була затримана та засуджена. Двічі мене відправляли до ізолятора, після другої моєї відсидки мною почав цікавитись Слідчий комітет. Стало зрозуміло, що я у небезпеці, я вирішила, що свобода, життя та здоров’я зараз важливіші, ніж залишитись у Білорусі фізично, і поїхала з країни.

Вікторія Єрмолаєва: Що навколо вас відбувалось у момент переїзду? Чи відчували ви, що якщо залишитесь, то може бути ще гірше?

Наста Захаревич: Безумовно. Десь за тиждень до виїзду з Білорусі я була вимушена виїхати з квартири, яку я знімала, тому що моїм рідним почали телефонувати зі слідчого комітету. Раніше я була свідком у кримінальній справі. Я розуміла, що сьогодні-завтра за мною можуть прийти і я не встигну нікуди виїхати. Тому я виїхала з квартири, жила у подруги. Коли я виїжджала за кордон, то писала у дорозі лист своїй редакторці, де пояснювала, що робити у випадку, коли мене затримають просто на кордоні. Це був дуже тяжкий момент. Я не знала, чи дадуть мені виїхати за кордон, тим паче на мене завели кримінальну справу. На щастя, виїхати я змогла — причому законно.

Вікторія Єрмолаєва: Як працюють незалежні журналісти?

Наста Захаревич: Спочатку ми пересувались, ходили на акції, спілкувались з людьми, люди були налаштовані добре до розмов з журналістами. Із часом все ставало все більш і більш небезпечним — і для журналістів, і для тих, хто виходив на акції. Люди перестали давати коментарі. Зараз у нас змінився закон про ЗМІ. Тепер журналісти, які висвітлюють протести, офіційно вважаються учасниками цих протестів. Фактично держава робить усе, щоб журналістів вигнати з країни, примусити мовчати або посадити. За ґратами 32 людини, які пов’язані зі ЗМІ. Це безпосередньо журналісти та працівники ЗМІ на кшталт юристів, бухгалтерів.

Вікторія Єрмолаєва: Чи відомо вам про затримання близьких родичів, людей, пов’язаних із журналістами?

Наста Захаревич: Це дещо нове для нас, новий рівень жаху. Чоловіка сестри однієї журналістки затримали після того, як вона вже виїхала за кордон. Йому сказали, що він буде сидіти, поки ця журналістка не повернеться у Білорусь. Це починає зв’язувати руки людям, які вже виїхали з Білорусі. На початку здавалось, що якщо встигнути виїхати з країни, можна спокійно працювати й дозволяти собі більше свободи, ніж у Білорусі. Тепер ми розуміємо, що можуть постраждати наші родичі. Страшно, що режим не спиняється ні перед чим. Немає такої речі у Білорусі, про яку можна сказати, що це занадто жорстко для режиму.

Вікторія Єрмолаєва: Що далі, які ваші подальші дії?

Наста Захаревич: Я вже 5 місяців у Латвії. Події розвиваються не лінійно. Ми розуміємо, що рано чи пізно Лукашенко піде, режим впаде і ми зможемо повернутись. Звісно, хочеться вірити у те, що швидко звільнять політв’язнів, буде відновлена справедливість, будуть суди над тими, хто зараз судить невинних людей. Я не знаю, коли це буде, тому просто потрібно жити.

Зустрілися із непрофесійними діями журналістів? Подайте скаргу через сайт Комісії з журналістської етики.

***
Розмова з головою Центру прав людини ZMINA, членкинею Комісії з журналістської етики Тетяною Печончик про те, як Україна підтримує білоруських журналістів та медійників.

Вікторія Єрмолаєва: Українські медійники, громадські організації, МЗС, політики виступали з рішучим засудженням дій президента Білорусі. Про що йдеться у зверненнях громадських організацій?

Тетян Печончик: Це вже не перші звернення, які підписувала і наша організація, Комісія з журналістської етики. Серія заяв по Білорусі була ще на момент, коли вибухнули протести в серпні минулого року на фоні глобальної фальсифікації результатів виборів. Звернень було багато, вони були до різних адресатів, але остання резонансна реакція сталась у зв’язку з затриманням у Білорусі Романа Протасевича, одного з засновників телеграм-каналу NEXTA, якого зняли з літака. На це була реакція у багатьох медійних, громадських, правозахисних організацій. Вийшло декілька заяв, вони всі були досить жорсткими й із предметними вимогами. Громадські організації вимагають негайного звільнення самого Романа Протасевича й інших політв’язнів режиму Олександра Лукашенка.

На сьогодні в Білорусі визнані політичними в’язнями щонайменше 460 осіб. Це блогери, активісти, учасники штабів кандидатів у президенти Білорусі та багато інших людей, які висловлювали свій протест проти режиму Олександра Лукашенка. Це безпрецедентна кількість для історії Білорусі, головна вимога — звільнення всіх цих людей. Оскільки ситуація у Білорусі постійно погіршується, громадські організації закликають уряди Європейських країн та наш уряд до накладання санкцій. Варто ввести економічні санкції, заборонивши, зокрема, купувати білоруську електроенергію, нафтопродукти, промислову хімію, продукцію автопрому, бо це фактично підживлює режим Лукашенка, бо йому потрібно утримувати величезний і громіздкий апарат силовиків.

Вікторія Єрмолаєва: Якісь із цих вимог вже були підтримані?

Тетян Печончик: У заяві, яку оприлюднили представники громадських організацій також ішлося про заборону авіасполучення у Білорусі. Тут позиція неоднозначна. Частина організацій говорила про те, що таким чином буде складніше евакуювати з території Білорусі незгодних, дисидентів. Оце затримання літака під вигаданим, сфальшованим повідомленням про бомбу на літаку було безпрецедентним, багато європейських країн заборонили своїм авіакомпаніям туди літати та білоруській авіакомпанії Belavia літати з Білорусі. Це була реакція країн світу на таке безпрецедентне порушення правил і принципів міжнародної цивільної авіації.

Важливо, щоб РНБО запровадило секторальні економічні санкції проти Білорусі, персональні санкції щодо компаній Республіки Білорусь, їхніх власників та білоруських олігархів, які спонсорують режим Лукашенка. Наприклад, це Олексій Алєксін і Микола Воробей.

Також в умовах, які склались, екстрадиція або вислання будь-кого з України до Республіки Білорусі є неприпустимим. Є такі загрози — ми знаємо про затримання СБУ білоруських активістів, які знаходились на території України. Ми сподіваємось, що зараз це припиниться і зокрема закликаємо владу України якомога швидше надати втікачам від режиму Лукашенка, які перебувають на території України, статус тимчасового захисту, який передбачений законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Вікторія Єрмолаєва: Тобто зараз у людей, які виїхали з Білорусі такого захисту ще немає?

Тетян Печончик: Фактично до них застосовувалось наше загальне законодавство, яке застосовується стосовно іноземців. Білоруси могли легально перебувати на території України 90 днів зі 180. Ми зверталися до уряду, щоб термін для легального перебування білоруських громадян на території України на той час, поки в Білорусі тривають такі безпрецедентні репресії, був подовжений до 1 року, щоб вони не повинні були виїжджати з території України. Це було почуто тільки частково. Термін перебування білоруських громадян на території України був подовжений до 180 днів на 1 рік. Інший механізм — звертатись за статусом біженця. Це досить складна і тривала процедура, отримання цього статусу означає, що громадяни Білорусі вже не повернуться на її територію. Багато активістів та журналістів хочуть повернутися, коли це стане можливим, тому вони не готові звертатись за статусом біженця. Влада просто має застосувати чинний механізм додаткового або тимчасового захисту, підтримавши багатьох людей на той час, поки вони знаходяться у нас.

Вікторія Єрмолаєва: Що можуть зробити медійні організації, щоб підтримати журналістів?

Тетян Печончик: Тут може бути декілька способів. Найпростіший спосіб — висвітлювати те, що відбувається у Білорусі. Навіть зараз у частини населення України є таке дуже сентиментальне, поблажливе ставлення до Олександра Лукашенка, що він такий господарник, зробив дороги. Люди мають розуміти, яку ціну платить білоруський народ за те, що у них залишається при владі майже 3 десятиліття один і той самий диктатор. Також це відкриті звернення, важливо писати листи в СІЗО і колонії, де сидять політв’язні й журналісти.

Потрібно створювати тут, в Україні, можливості для релокації, евакуації білоруських журналістів, підтримувати медіа. Можливо надавати місця працювати в редакціях, створювати якісь програми, щоб ці білоруські журналісти, які знаходяться на території України, могли продовжувати свою діяльність журналістську, зокрема налагодивши зв’язки зі своїми українськими колегами й використовуючи ресурси, базу українських редакцій, де вони б могли адаптуватись і продовжувати свою роботу.

Програма виходить за підтримки Комісії з журналістської етики

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису